Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.09.2016 21:26Оповідання
Фантастика  Жахи  
Бабрук
10000
Для дорослих (18+)
© роман-мтт

Бабрук

хорорно-містичне
роман-мтт
Опубліковано 08.09.2016 / 37492

– Я – ельф сновидінь! Я – твій ельф сновидінь! – огидливо верещала мерзенна волохата мордочка прямо мені в обличчя.

– Бабрук, – почав я спокійно і майже лагідно, – ніякий ти не ельф. Забув, чи що? Твоє роздвоєння особистості сьогодні, я бачу, прямо фонтанує…

– Ні, я – твій ельф сновидінь! І я вирішую: відчиняти тобі чи ні! – майже плаксивим тоном зарепетувало ображене створіння.

– Бабрук, давай припиняй це. Ніякий ти не ельф. Я не можу тебе таким визнати. Ти –лишень потвора в моїй уяві, коли я йду на виконання замовлення. І не більше!


Бабрук якось весь зжався в маленький клубочок, жорстке чорне волосся, що де не де росло по його сизій шкірі стало дибки. Мені здалося, що я зараз можу навіть перерахувати всі ті волосинки, настільки їх було мало, але вони всі такі чіткі, фактурні. Дивно: ніколи раніше його так не розглядав.


– Ну чого ти надувся? Мовчиш? Ну добре – мовчи... Часу скільки лишилося? Часу скільки лишилося?! – зле гримнув я на потвору. Бабрук відповів не менш злим поглядом і тихим в’їдливим шипінням:

– Не скільки… Рано ще, хвилин 15 ще чекати, не менше…

– З чого ти взагалі узяв, що ти тепер ельф?

– Ні з чого… Дочка твоя мультики якісь дивилася. А потім тобі снилося, що вона тобі розповідає про ельфа сновидінь, який він гарний і милий…


І тут я згадав: дійсно, мала нещодавно питала мене, чи існують ельфи сновидінь! Це питання ще тоді так спантеличило мене. Мабуть наснилося чи пригадалася ця історія, а Бабрук і підхопив. Отакої, казали ж мені, що не можна жити спокійно на два світи… Але є і свої переваги…


– А що ще ти бачив в моїх снах?

– Та що там дивитися? Було б що цікаве, а то таке: то дитинство згадуєш, то бабів своїх – одне й те саме. Хоча, оце на тому тижні з дідусем твоїм познайомився – цікавий дядько!

– Тобто, дід мені снився? Щось не пригадую…

– Так, снився…

– Чого замовк?

– Досить з тебе. Я ельф твоїх сновидінь: хочу спілкуюся, хочу – мовчу…

– Добре, як знаєш… Щось особливе хочеш тобі принесу? Можеш замовити – Я пошукаю.

– Правда? – зацікавлена потвора аж підстрибнула на місці і знову прийняла свій нормальний вигляд, перетворившись з кульки на маленьке чи то бісинятко, чи жабу, чи одночасно на те й інше. Очі його блищали – любить Бабрук подарунки. А мені що: чи важко? Як буде те, що він просить – принесу, не буде – щось інше прихоплю, а він і тому радіє. Все ж таки двері мені відчиняє, за часом слідкує…


– Браслет мідний хочу, з орнаментом! – вирвав мене з роздумів радісний вигук вартового.

– Який ще браслет?

– В твоєї жінки такий є!

– Він що, снився мені?

– Так, зовсім недавно. Я бачив – такий гарний, а мідь так приємно блищить… – замріяно просичало створіння і заусміхалося. Посмішка його була колоритною: два рядки тонких в різні боки направлених зубів мілко цокотіли одне об одне, а з зашкірених губних пластинок в цей час падала важка синя слина. Люблю я його посмішку. Воно хоч і погань, але ж своя: двері вчасно відчиняє, вчасно назад кличе. Подає що прошу, з комори. І коли він задоволений, то мені якось легше ходити на замовлення… – … а ще, як там листочок закінчується, то з нього розходяться три тонких стебла. І переходять в наступний.


– Що? Куди переходять? Ти про що, Бабрук?

– Про браслет! Ти нормальний? Чи ти, – він зневажливо коротко засміявся, – тхє-хє-хє, спиш?

– Я? Сплю… Це правда… Інакше б з тобою зараз не теревенив тут… Розумію, вибач, щось хвилююсь сьогодні… А якщо такий самий не знайду, не образишся?

– Не ображусь, – байдуже відповів він і одвернувся, продовжуючи щось бурмотіти. До мене доносилися тільки окремі слова: «сам каже – принесу, а потім – а може не принесу… тьху… от вже люди…»

– Та не бурчи вже там… Ти ж знаєш: тобі завжди щось цінне приношу, собі взагалі нічого не лишаю. Коли не коли щось нормальне перепадає комору поповнити, а так – мотлох самий. Сни в людей – геть ніякі останнім часом. Гроші сняться багатьом, а магазинів нормальних – жодного. То автосалон, то крамниця суконь, зрідка ювелірка яка насниться замовленому. А так щоб нормальний мисливський лабаз – ще не разу не попадав. Ото тільки коли війна сниться – тоді щось можна і вибрати, як ще ціле лишиться, а тож трощать геть усе! Сам же знаєш, чи перший рік на цій роботі?!

– Знаю… – примирливо прошепотіла потвора і нарешті розвернулася до мене. Вираз її обличчя був тепер уважним і зосередженим. І означало це лише одне – Бабрук готується до своєї роботи. Добрий знак – час вирушати. Він завжди стає таким зосередженим, коли мені настає час іти за двері.

– Сокиру дай… – втомлено попросив я.


Він мовчки притягнув з комори сокиру. Ми разом підійшли до дверей. Я зупинився, а Бабрук почав крутити свої хитрі замки, відчиняти засуви. Процедура майже таємнича: я ніколи не бачу що він там круте: бряцкає якимись залізяками, щось шепотить. Нарешті двері починають скрипіти – він їх відчиняє. Перший сам виходить і стає в проході – погоду дивиться. Як все гаразд, то відходить і пропонує, кивком своєї зморщеної напівпрозорої голови, мені виходити.


– Ну що там, можна йти?

– Трохи дме, але йти – можна, – геть серйозно і вже спокійно відповідає він. Я вирушаю за двері…


***


… – Якийсь ти стомлений… Браслет приніс? Овва! А сокира де? Де сокира питаю?! Там лишив? Так?! Ти геть з глузду з’їхав?!!

– Та не верещи! Не встиг забрати – розгубився!

– Ти? Розгубився? Не можна там нічого лишати! Хто її звідти тепер забере?

– Замовники приберуть… Мені треба було тільки вловити її, зв’язати і залишити там.

– Жінку?.. Чого мовчиш: жінку чи дитину замовили?

– Ні… Гірше… Тобі краще не знати.

– Чого?

– Страшно.

– Добре, добре, потім розповіси! Та заходь вже: чого стовбичиш у дверях – не бачиш що вітер підіймається?! Давай, давай, відходь вже, я зачиню! Швидше!– накричав він на мене.


Я відійшов від дверей, Бабрук мілкою ходою підбіг до них і почав закривати. Йому було важко: величезні оббиті залізом двері поволі піддавалися малому чортиняці, але він пхав їх щосили. До ваги додався вітер з того боку – він грав все сильніше, бив поривами в одвірки і площину самих дверей, дужчав, завивав. Частинки пилюки з того боку залітали до приміщення вартового і спалахували різнокольоровими вогниками. Навколо них повітря закручувалося в невеликі димні хмарки і моментально розсіювалося.


Він продовжував зачиняти, я ошаліло дивився на світло що проривалося звідти. Він декілька разів повертав голову і тут погляд Бабрука впав на мої закривавлені кросівки:


– Зв’язав, залишив… – зле й глузливо промовив він, – Не бреши Бабруку! – на цих словах він нарешті закрив двері і в сторожці стало тихо.

– Добре. Не брешу. Тільки трохи, того, прийшлося голову їй пробити – верещала сильно… Приглушив і все…

– Приглушив мабуть так, що сокира в макітрі лишилася?

– Так… Я такого ще не бачив: з лоба в неї замість крові якийсь жир синій поліз, ще страшніше за твою слину! Я знаю, з грудей там таке може бути, з сідниць, а це – з лоба! Не очікував, думав в ній ще якась потвора живе… Але нічого – вилізло ото, наче слимак, по обличчю розвезлося… Хоч очі їй прикрило… І мені здається, що вона юула не з людей – вона з ваших...– тихо відповів я.

– Ну не переживай – робота є робота.

– Та знаю.

– Тільки нічого там не лишай більше. Зараз вітер підніметься, то може й розвіє – до ранку й не лишиться нічого від тієї сокири. Так і буде, я певен.

– Певен?

– Так-так, певен. Не переживай. Браслета приніс?

– Приніс, але не браслет. Ланцюжок з підвіскою знайшов, ну, там – в неї… зараз чекай, дістану…

– Хоч не з тіла знімав?

– Ні, не з тіла – на поличці лежало…

– Вірю-вірю, ну давай вже, показуй! – нетерпляче проговорив Бабрук.


Я дістав нарешті з кармана ланцюжок. Підвіска у вигляді сердечка з червоним камінчиком по центру. Передав вартовому. Він радісно схопив цяцьку і почав її роздивлятися. Погойдав, обдивився з різних боків, зважив на своїй маленькій долонці. Потім надяг собі на шию і сказав: «Гарно, так? Я тепер справжній гарний ельф сновидінь. Що дивися – бувай!».


Ці слова він викрикнув доволі голосно і безапеляційно, наче наказ, але останні склади їх я майже не розчув, бо вже почав провалюватися. Бабрук і його сторожка розтанули, в голові на мить стало тихо. Але тільки на мить, бо крізь сон я почув мелодію, що лунала з мобільника.


Це був не будильник – пришла СМСка. Мелодія нав’язливо програла декілька разів, і я нарешті розтулив очі. Темно ще довкола. Простягнув руку і намацав телефон, підніс до очей. Як же він яскраво світить – прямо б’є у вічі.


А щоб його: четверта ранку! Натискаю на СМСку. Читаю текст, що відкрився: «NA VASH RAHUNOK CARD 4025-8845 ZACHYSLENO 5563…». Не дочитую, вимикаю, відкладаю під ліжко телефон. Все нормально – замовлення виконано, гроші на карту «впали». Значить – все нормально.


Бабрук правий, він завжди правий: вітер все розвіє, .. така робота, .. такі правила… А тепер – поспати, бо зранку ще дочку до садочку вести. Час поспати нарешті. Хай Бабрук трохи попорпається в моїх снах – хоч якась розрада потворі. Буде про що поговорити, подумати вартовому, може ще щось собі замовить в мене. Мені не важко. От тільки люди такі пішли, що мало корисного їм нині сниться: самі машини чи якесь дрантя. Сни в людей – геть ніякі останнім часом…

Zp-місто липень 2016
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.09.2016 Проза / Оповідання
Щастя (утопічно)
23.09.2016 Проза / Бувальщина
Чорна маршрутка
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
16.11.2016 © оксамит / Мініатюра
Les matinées d`hiver
Оповідання Жахи
26.09.2016
Спорчена русалка (хорорно-містичне)
08.09.2016
Бабрук (хорорно-містичне)
23.02.2016 © Дарія Китайгородська
ТАЛІСМАН
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 35  Коментарів: 2
Тематика: Проза, оповідання,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.09.2016 09:51  © ... для Каранда Галина 

дякую! 

 08.09.2016 22:43  Каранда Галина для © ... 

цікаво.
трохи моторошно після середини навіть трохи... огидно, чи що... але увесь час - дуже цікаво! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
03.12.2011 © Т.Белімова
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.03.2015 © Вікторія Легль
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди