Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
29.08.2016 11:28Мініатюра
Трилер  Для дорослих (18+)  Про Україну  Про рідний край  
Мужик в одежі кролика
10100
Для дорослих (18+)
© Арсеній Троян

Мужик в одежі кролика

Арсеній Троян
Опубліковано 29.08.2016 / 37562

Я не знаю, хто я. Інколи мені здається, що я звичайна людина і немає для мене нічого кращого, ніж жити, як всі, працювати, слідкувати за програмною сіткою СТБ, на вихідних вибиратись на пікніки і залишати там після себе пластикові пляшки. Але буває так, що я хочу все це послати, причому навіть буквально, в один прекрасний момент вийти з офісу і піти на захід сонця, розбити собі курінь і жити на одній сарані, польовому меді і недоїдках зі смітників Мерефи. Ці протилежні думки можуть виникнути в один день, мені часто хочеться щось круто змінити в житті: у понеділок я хочу стати рок-музикантом, у вівторок — вивчити англійську, у середу — стати водієм тролейбуса, у четвер — зібрати речі у старий наплічник і махнути в Дніпро. Приїхати отак з наплічником, де будуть лише зубна паста, зубна щітка, миска, пару пачок «Мівіни» і зарядка до телефону, і почати там все спочатку. Але настає п’ятниця, і я хочу накласти на себе руки. Повіситись чи підірвати себе гранатою в метро. У суботу я сплю до дванадцятої, у неділю мрію про зміну статі чи придбання ще однієї пари шкарпеток. 


Я не знаю, хто я. Але постійно про це думаю. Думанню сприяють мої безкінечні прогулянки містом. Я одягаю білу сорочку і, якщо надворі тепло, іду в ній містом, без певного маршруту, куди ноги несуть. Якось я забрів в один район, де були безкінечний приватний сектор з хитрозаплутаними вуличками, брудна мілка річка з численними рукавами та болітцями, пустирем, над яким монументально нависав тунель метро. Я став під тунелем, слухав ті потойбічно-індустріальні звуки, які лунали з його черева, і зрозумів, що місто зі мною розмовляє зі мною. Воно вуркотіло: «Тук, тук, придурок. Слідуй за мужиком в одежі кролика». 


«Голоси в голові?», — подумав я, роззираючись. Дивно, голосів ніколи не чув, можливо, їх заглушала музика, всі ті вірусні пісеньки, які впиваються у мозок на кілька днів. Гм… «Слідуй за мужиком в одежі кролика…», — знову почув я, і над головою зі страшенним гуркотом прогуркотів вагон метро, з якого чулись крики, стогін і пропозиції купити натільний пластир. У цей момент я побачив щось у кущах. Я не міг очам повірити. Це був мужик в одежі кролика! Він сидів і справляв велику потребу, задоволено водячи матерчатими вушками. Побачивши мене, він загиготів і ломонувся (здається, навіть штанів не надів) в сторону приватного сектора. 


Я розумів, що моя швидкість ніяк не зрівняється зі швидкістю кролика. Нічого було і надіятись на успіх погоні. Але я побіг. Не знаю навіщо, але побіг. Поки я думав, кролик відірвався на пристойну відстань, і я ледве встиг побачити його перепаскуджений калом хвостик між сітчаними заборами. Я побіг до тих заборів і відчув, що мої ноги в щось вгрузли. Я опустив очі і побачив, що по литки вгруз у сміття, бо я опинився на великому смітнику прямо посеред дачного кооператива. Люди, які тут жили, викидали сміття прямо з вікон дач, його було так багато, що я не міг поворухнутись. Довелось прибрати все сміття. Я вичистив все, відсортував пластик від скла, склав хмиз і спалив всі бульбулятори, а потім побіг далі. Звісно, це був один шанс із мільйона, що я натраплю на слід мужика в одежі кролика, але він був. І я біг. 


Мужик-кролик, схоже, повністю забив на мене, бо вже не біг, а спокійно йшов парком і зривав листочки з дерев. Коли він почув моє хекання, то повернувся. «Стій, хвостатий!», — гукнув я йому, але він за своєю дурнуватою звичкою загиготів… Кроляча тушка майже блискавично зникла в глибині парку, натомість переді мною опинилась зграя міліції-бандитів. Вони віддавали честь і намагались залізти в мої кишені. «Відчепіться, мені треба наздогнати мужика в одежі кролика!», — вимагав я, «Ти хто?», — питали міліціонери-бандити і в них усіх на телефонах грала тема з «Бригади». Мені це обридло. Я збігав на смітник у дачному кооперативі, прикотив звідти величезний сміттєвий бак і одним махом закинув туди всіх міліціонерів-бандитів на п’ятнадцять діб, а може і не діб, а років, століть. 


Сутеніло. Я сидів у центрі міста до одній із сотень тисяч лавочок, відчуваючи, як гудуть втомлені ноги. Бігти чи не бігти? Я пробіг майже дві години, але мужик в одежі кролика так і не трапився… Я його втратив. Але я буду бігти далі. Зараз тільки відпочину і побіжу. Повз мене ходили люди з байдужими обличчями, то тут, то там грав шансон із караоке, пахло шашличком, хтось катався на скейтборді, а за кілька кілометрів працювали самохідні артилерійські установки. Їхнє ритмічне бумкання віддавалось у туалетах кафе та караоке-барів, дрижали склянки з морозивом, ходила ходором земля. І тут мені стрельнула думка: а що якщо розпитати людей? Може, хто бачив? Не кожен же день містом бігає мужик у костюмі кролика, правильно? Я підвівся і почав: «Містяни!». «Шо, мля?», — відповіли ті. «Ви не бачили тут мужика в костюмі кролика?». — «Шо-шо?». — «Мужика в костюмі кролика не бачили, питаю». — «Може бачили, а може і ні. Нам до цього ніякого діла». — «А що це у вас тут гупає?». — «Без понятія. Грім, мабуть». — «Схоже на залпи артилерії. У вас що тут, війна?». — «Може й війна, а може й ні. Нам до цього ніякого діла». — «Як? Це ж війна?» — «Слухай, от шо ти такий умний?». 


Я зрозумів, що нічого не вивідаю. Треба бігти. Наосліп, швидко і подалі. Я зірвався з місця і відразу завмер: мужик в одежі кролика стояв на проїжджій частині. І він був не один. Їх були сотні, тисячі. Вони всі йшли трасою рівними рядами, чеканячи кожен крок у білих чешках, і співали гімн Мужиків В Одежі Кроликів. Вони йшли, їхали на джипах, велосипедах, мотоциклах з колясками, тачанках, маршрутних таксі, на плечах один одного. На Київ, на нові смітники, на нових міліціонерів-бандитів, влаштовувати нові перегони на байдужість. Змушувати людей бігти і змінювати — себе і все навколо. 


P.S. Той кролик, за яким я гнався, зняв кролячу голову і я побачив, що мужик у костюмі кролика — то був я.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
22.08.2016 Проза / Оповідання
Комарі
31.08.2016 Проза / Оповідання
Він і Вона
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
16.11.2016 © оксамит / Мініатюра
Les matinées d`hiver
07.11.2016 © Лука / Оповідання
Острів
Мініатюра Про рідний край
29.08.2016
Мужик в одежі кролика
26.07.2016 © ГАННА КОНАЗЮК
Вже вдома
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4 (МАКС. 5) Голосів: 2 (1+0+1+0+0)
Переглядів: 33  Коментарів:
Тематика: Проза, Мініатюра
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
23.02.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
05.04.2012 © Т.Белімова
09.12.2016 © Маріанна
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди