Вернувшись...
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Злотії гори»
«Вернувшись в будни деловые»,
«Златые горы»
Я думав, в буднях біль загою,
Вернувшись з криги синіх гір,
Та все сумую за тайгою
Ще й до сьогодні з давніх пір.
Було там виміряти просто
Життя загострені кути,
Здавалось, був я вище зростом
Серед снігів і мерзлоти,
Де люди між льодів тисками
В осатанінні завірюх
Заціпенілими руками
Хватались за Полярний круг.
Де змерзлих міражів навали –
Не казка і не маячня,
Підчас яснішими бували
Видінь реальних, світла, дня.
Де друзів наживав з любов’ю,
Що згинули без вороття,
Де писані скрижалі кров’ю
У давній книзі небуття.
Де стигли чоловічі сльози
Мутним полегшенням душі,
Де з болісних уламків прози
Я перші вистраждав вірші.
_
Вернувшись в будни деловые
С обледенелых синих скал,
Сегодня, кажется, впервые
Я о тайге затосковал.
Там измерять мне было просто
Все жизни острые углы,
Там сам я был повыше ростом
Среди морозной, жгучей мглы,
Где люди, стиснутые льдами,
В осатанелом вое вьюг
Окоченевшими руками
Хватались за Полярный круг.
И где подобные миражи
Не сказка и не болтовня,
Подчас ясней бывали даже
Видений яви, света, дня.
Где руки – мне, прощаясь, жали
Мои умершие друзья,
Где кровью налиты скрижали
Старинной книги бытия.
И где текли мужские слезы,
Мутны, покорны и тихи,
Где из кусков житейской прозы
Сложил я первые стихи.
