06.09.2016 17:15
для всіх
167
    
  1 | 1  
 © Олександра

Степ

Степ

Сьогодні осінь вдарила дощем, 

Земля зливалась з чорно-білим небом.

І трохи пізній, літній вітру щем

Провів мене сумним останнім степом.

Здалось, що мову знала сірих трав, 

Здалося, що бувала тут не вперше.

От тільки вітер голос мій урвав, 

І я тепер і пісні не завершу.

Стою - завмерла. У душі бринить.

Щось рветься ревно - проситься назовні.

А степ стоїть. Стоїть собі. Болить.

І місяць попід хмарами уповні.

То, може, рвуться сльози? Чи слова?

Дивлюсь на степ і бачу всю країну.

Її вкриває порох і зола, 

І кров, що досі стелять війни.

Та степ те знає. Бачив і не раз.

Він знає біль, бо чув в собі снаряди.

Його вже не злікує старець-час, 

Йому і зорі вже не будуть раді.

І степ стоїть. Радіє, хоч болить.

Бо він ще вірить сильно. Знає: треба.

Я вірю теж. Я вірю кожну мить.

В зелений степ і чисте синє небо.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 06.09.2016 20:56  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Звучить, як народний...
Зболено і так живописно.
+)