А може...
з рубрики / циклу «життя»
Дні йдуть за днями вкриваючи миті пилюкою.
Зірка за зіркою креслять разом небосхил.
Слово за словом я речі твої звичнії слухаю,
Мрію злетіти фантомом одірваних крил!
Зточено в скіс зуби все тією ж молитвою.
Знітилась десь в закутку потойбіччя душа.
Своїм чуттям програю битву знову за битвою,
Жду на кохання, мов жебрак чекає гроша.
Подружка-мрія давно уже ходить на милицях.
І до падіння у неї залишилась малая мить.
Старість-паскуда вже холодом диха в потилицю!
А я ще дужче бажаю тебе долюбить!
Може ще є час устигнути в потяг намріяний?
Щоби країну любові побачить й тебе наздогнать.
І я біжу крізь вокзал вщерть набитий повіями.
Щоб в решті-решт разом бути й тебе обійнять!
