Вони

Натовп розсіяно,

розкидано на «картинки», 

а хліб його - то соковите

гниття гріховності, 

між небом і землею

метушились чудовиська –

янголоїди з мордами, 

вишкіреними у чортовності…

Обрій з обличчя здирав

багряні шматки

пластика, 

Ніч проростала образами

босха зацикленого, 

картеч не плювалась уже – відхаркувалась, 

а трупи здавались живими, 

а живі – покійниками…

Молода, у жалобі, Жінка

між Болем і Горем крокувала велично, 

кого ще врятувати могла, 

і кого не могла, 

рятувала.

Від неї війна ховала Жахливе обличчя -

Тому, 

що

Жінка Смертю бути

давно не бажала.

Янголи обіймали Жінку за ноги, 

А вона виглядала

людськості

найменші

Ознаки…

Без людей

не виживуть ні друзі, 

ні вороги, 

Без людей не відродиться

Життя, 

Хоча б і навпомацки, 

Хоча б, 

на перший погляд -

ніяке!