Льодинка
Ілюзії сновидінь
містична сила...
Сон,
фіолетові сутінки,
холод мене знерухомів…
Не ворушусь, а лечу я
Низько - низенько,
мов крокодил з анекдоту…
Пейзаж химерний - пустка, напівтемрява,
пляж,
мабуть для тюленів…
Куди пролітаю, навіщо – не знаю,
не знаю…
У брилі, прозорого, льоду -
Дівчина,
молоденька,
згорнулась калачиком,
очі
заплющила карі
( і звідки мені це відомо?).
Поруч дві брили льоду,
поруч два зледенілих
фрагмента,
чужих половинок уламки…
Поруч ми, поруч,
Пліч-о-пліч -
якесь тепло життєдайне
мене зігріває поволі,
в долонях моїх,
вже гарячих,
рука дівоча маленька
теж зігрівається ніжна,
тепло навзаєм навіває…
Теплом наших тіл,
наших душ відігрітих,
єднаємось в таїнстві дивнім,
ні слова, ні погляду навіть
нам не потрібно,
щасливим…
Ось поруч йдемо в темінь ночі,
у фіолетові хвилі,
пульсують вони,
огортають
нас ніжністю
лагідно, тихо.
Ані морозу, ні льоду -
ми з дівчиною обігрілись
в гарячих обіймах духовних,
готові отак вічно разом
іти в невідоме пліч-о-пліч.
Аж ось –
знов один у дорозі,
а дівчину
сила байдужа,
примхлива печаль сновидіння,
кудись в невідоме відносить…
Не хочеться прокидатись,
втрачаю я спалах надії.
Миттєве я щастя втрачаю.
А дівчина та, що наснилась,
чи бачила те, що я бачив?
Вона у житті, у реальнім,
Існує?
Сумує за мною?
Не знаю, не знаю,
не знаю…
Сподіваюсь!
