Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
01.10.2016 15:57Оповідання
Жахи  Про село  Про природу  Про життя і смерть  
Орієнтири
20000
Для дорослих (18+)
© роман-мтт

Орієнтири

хорорно-містичне

про що шепотять ті стіни, коли бачуть кров?

роман-мтт
Опубліковано 01.10.2016 / 37946

Я завжди знаю, коли старі хазяї чи люди, які бували в цих будинках, вертаються сюди. Це природа будь-яких стін, про яку ніхто і ніколи не здогадувався. Це те, що люди не бачать. А я – бачу.


У будь-якій змурованій ними стіні тече життя. Воно подібне до жил у людському тілі: тонкі і товсті вени, аорти наповнюються наче глинистою кров’ю і починають пульсувати. Ці артерії пролягають скрізь камінь, цеглу, поміж шарами намуру. Спочатку вони пульсують тихо, як завжди, а потім все сильніше, чіткіше. І найбільший рух починається, як людина наближається до хати чи будівлі.


На чужих, хто тут буває вперше, вони не реагують так імпульсивно – їм треба спочатку набратися нового незнайомого духу, запам’ятати ритм дихання, наповнитися їхніми думками і словами. Але своїх вони відчувають відразу. Я іноді думаю, що кілометрів за 500, не менше!


І як тільки колишній власник чи його онука, що тут маленьким ще гралося, чи навіть знайомий, який тут бував навіть іноді, час від часу, так от: коли заходять вони до домівки, то я відчуваю наче вибух емоцій, фонтан почуттів який лине зі стін. Це вже зараз, як я полюю тут два місяці, стіни стали тихіші – бояться, переживають за своїх відвідувачів. Але нічого не можуть зробити – не навчені приховувати свою чутливість. Що з них візьмеш – стіни!


Найбільш емоційні саманні хати: вони живуть і дихають вже довго. Я полюбляю прислухатися до них – вони надчутливі. Вони старі, геть не розуміють навіщо я тут, і не можуть себе контролювати взагалі ніяк – наївні і сентиментальні.


Люди, як повертаються до них, відчувають, що їх наче чекали ці стіни. Стіни віддають ім. все накопичене тепло, приязнь, тугу, що стояли так довго самотніми. Але не нарікають. Люди розслабляються, набираються сил, рефлексують… Люблю такі моменти – вони геть беззахисні в цей час.


Жаль тут мало хат. Це село колись було велике: я так дивився, мабуть, обійсть зо двісті було. А лишилося тридцять хат. Ну і те непогано – за цей час вже двічі люди приїздили сюди. І баба одна ще досі живе – в неї смачні кури… були…


Дивакувата та баба – мабуть з розуму з’їхала. Але хата в неї – сильна. Живі стіни, дихають, пульсують так, наче кров в молодому тілі грає чи то від кохання, чи то від дурної важкої роботи чи швидкого бігу по життю без будь-якої мети… Скільки ж їх було в мене таких, що бігли-бігли, втомилися, прийшли перепочити та набратися сил до старих стін, хе-хе. Дивні ці люди…


Земля теж відчуває тих, хто тут ходив. Але її реакція інша – вона весь час щось сурмить собі тихенько, толком не розбереш про що. Бо багато хто тут ходив і за життя, і після нього, і люди, і звірі, а ще останнім часом машини – все пам’ятає земля. Але все те і плутає – сама вже погано розбирається у всьому тому, що згадує, що приховує... А приховує вона багато чого.


Вона як та стара баба – нерозбірливо буркоче. Ото я її і лікую – просто чищу, проливаю гарненько, щоб мізки на місце ставали, зайве викинути, життя їй додати. А то потім і трава не росте, як не доглядати за нею – не витримує власних думок та спогадів і гине – пустелею стає. Я був у пустелі колись: там гарно, дійсно, дуже тихо, спокійно… Але майже нічого їсти, таке ото: павуки, ящірки, от вона там і не відроджується – нічим її там чистити…


…Стіни свою енергію землі не віддають – вони більше людей люблять, їм допомагають. Стіни навіть як руйнуються нічого не дають землі – все сподіваються на своїх хазяїв, щоб хоч щось їм віддати. Навіть з горбика облізлої штукатурки і битої цегли можуть людину нагодувати. А земля вона дурна – всім віддає, а собі нічого не бере. То треба її годувати.


Така вже моя робота – годувати старі землі, що з глузду їдуть. І самому трохи годуватись. І зараз вже час йти по їжу. От жаль в баби тої кури закінчилися. Баба легка здобич, але що там тої баби – їй лишилось геть нічого, тай не до вподоби такі мені – гіркі стають на старості год, знаю вже...


А його я чую все краще – вже наближається, і наче як не сам. Буде мені пожива, а лісу радість. Дім його ще живий – он як стіни пульсувати почали. Я вже другий день тут сиджу на дереві і бачу, як золотаві річки артерій на стінах переливаються, грають, набирають сили і виблискують. Світяться стіни: то сріблом грають, то бронзою, то сріблом, то бронзою. Відчувають стіни – давно він тут не був. Радіють...


Хе-хе, так раділа перша хата з того краю – так гарно грала: вона жіноча, в неї вени сині, блакитні, лілові. Як хазяйка добралася ближче – аж малинові стали. А я як підійшов – зрозуміла, зрозуміла, але вже пізно було: вони інертні стіни, не вміють швидко зупинятися. От і не змогли хазяйку попередити.


А третя хата від краю те все бачила: і як там я ходив, і як та хазяйка тремтіла посеред вулиці, і як я її… Все бачила і, не знаю як, але обережніша стала: я її навіть не відчував, а кров в ній все одно текла, тільки спокійно, як звичайно. Стримувалася, хоча вже відчувала. Але як хазяїн, чи хто він там їй, приїхав – не втрималась. Ні щоб далі холодною лишатися, то вона просто вибухнула фонтаном енергії! Не витримала радості. Там я його і вловив: прямо на порозі, молоде геть зовсім… Так тихо і стоїть тепер. Мені здається що не переживе – стіни тріщини дали…


Цікаво, хто ж цей новий? Хата ця геть з іншого боку. Те, що я чудив на тому краю вулиці, вона не бачила, не відчувала. А ця відьма стара якраз по центру живе. Ходить, бачить мене, хіба що не вітається. Але мовчить. Знає, що мені треба, і мовчить. І знаю, що проклинає, але ж що мені до неї? Водою, дурна, мене бризкала, думала що я по неї приходив, тупа труха… Хату я її придивлявся: вона ж скоро помре, хтось же її прийде провідувати, от і приходив дивився, де б засісти спостерігати. А вона мене водою – холодна така!


Овва! Ти диви як стіни заграли. Цей будинок мені подобається все більше: зеленого кольору в нього кров стала, як в лісі листочки і трава. Гарний колір, ніжний. От жаль, що я не розбираюся, що ті кольори означають. А тут мені подобається: зелений – він спокійний. А це тепер диви як переливаються стіни: і зелений, і салатний, і як дубове листя темний колір пішов. Темний, насичений, а між ним тонкі яскраві смужки смарагдового. Я знаю такий колір – я бачив його там, під землею, як на зиму туди ховаюся. Гарний колір. Яка ж краса, ти диви, тепер жовтий додався, як пшеничка, як перші осінні кленові листочки. І знову темно-зелений. Ох і гарно.


Оце напевно відчуваю тільки одне: як більше широких смуг, і більш спокійно – чоловік буде в гостях, як менші, тонші, більш імпульсивні – то жінка. Іноді все змішується – сім’єю ідуть, часто з дітьми. Люблю таки гостини – тоді до зими можна землю не чистити в цій місцині. І наїдаюся на місяць вперед.


Як місто згадаю (я там колись працював), то жах суцільний, аж страшно стає: там стіни якісь скажені. Чистив-чистив, а землю так і не нагодував – на асфальті їжа сохне, до землі не доходить – сохне. Сам, звісно, не голодний ходив. Сам в місто і просився – знав що там буду ситий. Молодий тоді геть був. Але призначення, мета? Ні, не виходило. От і випросився сюди: хоч якась користь з мене – тут землю годую і чищу, та й сам не жаліюсь… Гарні в тої баби були кури, жаль що так мало…


Так-так-так, нарешті. А хто це там у нас заграв новим кольором? Га? А що ми таке відчуваємо цікаве?

А-га-а-а: а он вже і курява здіймається дорогою! То хто це до нас тут їде?..

Та ще й з собачкою! Ну-у-у-у, про такий маленький приємний бонус годі було й мріяти!

Ну то гайда, подивимось ближче?..

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
26.09.2016 Проза / Оповідання
Спорчена русалка (хорорно-містичне)
02.10.2016 Проза / Мініатюра
Повернення (хорорно-містичне)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
16.11.2016 © оксамит / Мініатюра
Les matinées d`hiver
Оповідання Про життя і смерть
01.10.2016
Орієнтири (хорорно-містичне)
15.07.2016 © Меньшов Олександр
СЕЙ ДЕНЬ ТОРЖЕСТВУЙТЕ...
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 30  Коментарів: 8
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 01.10.2016 19:49  Каранда Галина для © ... 

"хо" якесь))))))) 

 01.10.2016 19:45  Каранда Галина для © ... 
 01.10.2016 19:43  Каранда Галина для © ... 

завантажували через віконце?
через деревце легше... швидше принаймні...
гугл мені сказав, що на картинці дерево))) але це я й без нього бачу...
то що ви мали на увазі? 

 01.10.2016 19:41  © ... для Каранда Галина 

http://probapera.org/content/users/images/1/b254433e8f7fbde250cb54177b4443fc.jpg - отут спробуйте глянути 

 01.10.2016 19:39  © ... для Каранда Галина 

нє. поки цюзавантажив - захекався. :) 

 01.10.2016 19:26  Каранда Галина для © ... 

а більшої картинки нема??? 

 01.10.2016 19:21  © ... для Каранда Галина 
 01.10.2016 17:55  Каранда Галина для © ... 

то хто він?? що за домовий-санітар??? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +32
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
26.11.2011 © Микола Щасливий
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди