Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.10.2016 17:57Повість
 
50000
Без обмежень
© Руслан Бєдов

Уривок з повісті "Характерники"

«Хто меткий та хитрий, вміє собі порадити, дістає від товариства прикметник характерника, якогось надчоловіка, котрого куля не бере і котрий самого чортяку вміє окульбачити і заставити собі служити»
Руслан Бєдов
Опубліковано 05.10.2016 / 38000

Якщо подивитися на Січ здалеку, то іноді нагадує вона котел на багатті з гарачою та вельми смачною для будь-якої вільної людини стравою. Життя булькотить в ньому від пристрастей, випаровуючи в небо усе своє розмаїття димом багать та курінних печей, бойового дзвону клинків, нетверезого сміху від пуза, жартів, прокльонів і гомону козацьких рад.

Через браму Рудий з Петром входили пішки - кобила хлопця не витримала подорожі, кінь козака поважно й втомлено крокував поряд. Петро теж ледве стояв на ногах, але втома відійшла кудись на край свідомості, вивільнивши місце для шаленоъ цыкавості, з якою хлопець роздивлявся мешканців Січі так, немов то були янголи Господні.

Ці “янголи” снували пильними широкими вулицями між приземистими довгими курінями у широченних шароварах, перев’язаних поясом, за яким стирчала шабля, а подекуди ще й по парі пістолей. Багато хто був зодягнений у просочений потом драній, подекуди закривавленій сорочці, з перемотаною рукою або ногою. Дехто взагалі не мав, ані сорочки, ані шароварів, лише якесь лохміття, що слугувало одягом. Але Петро немов нічого того не помічав, йому здавалося, що він потрапив до іншого світу, про який так багато та з таким завзяттям розповідав батько. Усі ці козаки, що траплялися прибульцям, поки вони чимчикували до потрібного, відомого тільки Рудому, місця, виділися Петрові представниками якоїсь вищої раси, які були зайняті лише думками про бойову славу і честь. Одначе таке розуміння, що жило в серці юнака багато останні роки, стримко зблякло, коли дорогу перегородили троє пияків, схожих на жебраків. Один з них майже налетів на Рудого, обіймаючи його великими ручищами та весело вигукуючи прокляття. На превелике здивування Петра, Рудий не відсторонися від того нав’язливого п’янчуги, напроти його до цього похмуре обличчя просяяло широкою білозубою посмішкою, він кинувся назустріч. Вони обнялись, хлопаючи один одного по спині з такою силою, що так можна було б вбити буйвола.

-Де тебе, чорта пузатого, татари носили, га! - Петро ніколи не бачив Рудого таким веселим і розважливим. Він завжди розмовляв спокійно, немов сам с собою, а тут таке…

-Носили, та не заносили, брате! - в тон Рудому голосно відповів жебрак, від задоволення бючи себе по голому пузи кремезними мозолистими долонями, - куди там бусурманам клятим добру козацьку вдачу здолати!

Раптом він став серйозним, поклав руку на плече Рудого та тихо мовив:

-Ми з товаришами знаємо добре, що ти більше за усих вклав, щоб нас з неволі звільнити. На тому тобі велике спасибі. Ми боржники перед тобою.

Усі троє поважно вклонилися Рудому…

Чиясь богатирська долонь лягла на плече Петра:

-Ти я бачу, Рудий, вже собі молодика підібрав, - прогудів зичний бас над головою, - чи вже несила самому шаблю свою носити?

Рудий повернувся на голос:

-Се молодший син Соболя, - звичним голосом мовив він, - буде він при мені джурою. Звичайно, якщо погодиться. Та за рік-два стане справжнім козаком.

Петро відчув, як шкіра на його обличчі стрімко змінює колір на пунцовий.

Високий козак у новому яскраво-синьому жупані вийшов з-за Петрової спини, уперся руками в боки та став уважно розглядати юнака. Його широко розтавлені та глибоко посажені очі дивилися на Петра так уважно і проникливо, немов хотіли побачити за плоттю душу. Новоявлений джура в ту мить був впевнений, що саме його душу і бачить козак.

-Невже Соболь наважився свого молодшого на Січ спровадити? - мовив той.

-Не наважився б, гадаю, як би не смерть від татарської руки його не наздогнала… - ще тихіше мовив Рудий.

Козак похитав головою:

-Смерть - постійна супутниця кожного козака, чи не так? - тільки сказав він. У Петра склалося таке враження, що остання фраза була сказана саме для нього, для його, Петра, розради. Адже він ще не встиг усвідомити до кінця, що залишився у цьому світі зовсім один: без батька, матері, брата…

-Пішли до куреню, є розмова, - звернувся богатий козак до Рудого, - нехай побратими твого джуру трохи проведуть, покажуть, що воно є таке - Січ.

Курінь, до якого зайшли козаки, був складений з добре оброблених бревен та вигідно виділявся серед інших “мазанок” - був значно більший та вищий. Перехрестившись та вклонившись іконі, Рудий сів на лаву. В просторому приміщенні було пусто і прохолодно. Його супутник присів на покутті, на місці атамана. То був Сірко. Він неквапливо поправив свій жупан та перев’язь з шаблею та подивився на Рудого своїм звичним проникливим поглядом.

-Які новини привіз з Півночі? - коротко спитав він.

-Ляхи просять про допомогу з татарами, - відповів Рудий.

-Коли вони чогось просять, знай, бути біді... - немов сам до себе промовив Сірко.

Рудий витяг з торби мішок з золотом та поклав на лаву.

-То така мзда? - спитав отаман.

-Коли візьмемо татарське укріплення, про яке раніше йшла мова, обіцяють більше.

-Обіцяють...Невже вони насправді вважають, що за втрачені життя моїх людей вони можуть заплатити цим клятим золотом? Цікаво, скільки ще Січ буде слугувати польському королю стіною від татар?

Рудий мовчав, опустивши очі. Тільки жовна під гострими скулами видавали добре приховану лють. Він памятав кожного, хто поклав голову у битвах за інтереси чужиців. Кожне обличчя загиблого побратима, поставало перед ним майже кожної ночі, коли очам було вже не сила дивитися на світ божий.

-Є в цій справі у нас власна зацікавленість… - тільки тихо сказав він.

Сірко у відповідь тільки похитав головою, підкручуючи довгі фарбовані вуса. Потім якось важко піднявся с покуття. Дістав велику бутиль, дві великі чарки та невеликий горщик, дерев’яні миску й ложку.

-Потапці холодні, - вибачаючись сказав отаман, наливаючи узвар в чарки, - такий тут тільки для мене роблять...

Рудий тільки махнув рукою. Він трохи ніяковів від тої приязності, що надавав йому Сірко, тому швидко перехилив келих. Міцна рідина потекла по вусах, та козак швидким рухом перехватив краплі рукавом.

Сірко зробив те саме, знову уважно подивився на Рудого. Мабуть, те, що він побачив його задовільнило, а можливо просто подіяв узвар. Риси обличчя стали менш суворими. Сірко мав неперевершену здатність бачити людину зсередини, розуміти її наміри, навіть найглибші душевні рухи. Особливо, якщо це близька людина. Така людина, як Рудий.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.10.2016 Проза / Новела
Фантазер
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
Повість
05.10.2016
Отрывок из фантастической повести "Хранитель Бездны"
05.10.2016
Уривок з повісті "Характерники"
13.07.2016 © Меньшов Олександр
Формікаріум (Глава 26 - 27, Епілог)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 40  Коментарів: 7
Тематика: Проза, Повість
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.10.2016 10:45  © ... для Тетяна Белімова 

Тетяно! Написав я його зовсім недавно. Не раніше минулого тижня ;)

 10.10.2016 09:21  Тетяна Белімова для © ... 

Руслане, мені уривок із Вашої повісті видався знайомим. Може таке бути, що в п`ятнадцятому році рукопис був на конкурсі під іншою назвою? 

 06.10.2016 09:00  © ... для роман-мтт 

нууу...оскільки я вважаю себе центром самого себе, то так - я за завданням центру, та як же без оглядання туристичних принад?)))) 

 05.10.2016 22:49  роман-мтт для © ... 

наших прибуло. вітаю на цій планеті. ти за завданням центру чи просто - оглянути туристичні принади? ;) 

 05.10.2016 21:42  Каранда Галина для © ... 

правилами сайту не заборонено публікації іншими мовами... просто вибираєте мову при створенні публікації...
Тут багато творів російською.  

 05.10.2016 21:37  © ... для Каранда Галина 

дякую за коментар, українською фантастики мало, але одне оповідання є 

 05.10.2016 21:35  Каранда Галина для © ... 

Вітаю тут!
по уривку важко судити, наскільки цікавий твір... Тим більше історія - штука суперечлива. Може, ті січовики і не були вічно п’яними??? все таки це ж військо...
а фантастику Вашу можете опублікувати? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди