Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
06.10.2016 10:35Оповідання
Про літературу  
20000
Без обмежень
© Руслан Бєдов

Людина з життя

Руслан Бєдов
Опубліковано 06.10.2016 / 38025

Марк похмуро спостерігав за тим, як принтер з невдоволеним гудінням вичавлював з себе листи з друкованим текстом. Акуратні строчки лягали на біле паперове поле. Любо дивитися на друкований текст, трохи зменшуючи різкість зору. Це придає написаному загадковості і смислової ваги.  

Але весь сенс кропіткої праці немов би випаровувався, коли тека з рукописом попадала в руки редактору. Той скептично і якось неуважно пробігався поглядом по аркушам, недбало перевертав гладенький та зовсім новий й ще теплий від недавнього друку папір, хмурив брови, щось помічав червоним олівцем, коригував, підкреслював, перекреслював. Коротше кажучи, робив замість Марка його роботу. Так він казав Маркові, повертаючи чергову нетленку.  

У такі миті Марк був злий на самого себе та на редактора. На себе, тому що знову не зміг побачити в тексті усі недоліки, на редактора - за його скептичний погляд та неповажне ставлення до рукопису. Хоча останнє - дійсно дурниці. Не кожний писака в наш час може дозволити собі принести тільки народжену писанину та отримати порцію критики й порад. Це коштує сьогодні чималих грошей. Хочеш, щоб твою недбалість у письмовому вигляді уважно прочитали й оцінили, написали на неї рецензію, похвалили, гроші наперед. Адже в еру доступного інтернету, любителів писати більше ніж тих, хто охочий усе це читати. 

Багатостраждальний рукопис, що вилазив зараз з принтера, перероблявся вже разів десять, а може й більше (Марк вже не рахував). Кожного разу ці сто тисяч знаків колись яскравого в уяві Марка твору, вже настільки остогидли своєму творцеві, що він вже був не радий, що одною безсонної ночі вирішив довірити нову ідею текстовому редакторові свого ноутбука.  

-Це останній раз, коли я псую папір, - казав сам собі Марк, пакуючи стопку аркушів до пластикової теки, - вже цілу пачку перевів. Чому редактор, цей вбивця мого графоманського завзяття, не читає з монітору, або ж не задовольниться чернеткою? Якщо текст поганий, то піде до макулатури, або в крайньому випадку, поховаю його на якомусь самвидаві у всесвітньому електронному павутинні. 

Цього разу Марк дійсно був налаштований рішуче. Це відчувалося, як він привітався з робітниками в офісі видавництва, як стукав в матове скло дверей до кабінету редактора, як поклав на стіл теку. 

Редактор, поважного віку людина з майже повністю сивою головою та товстими окулярами, котрі вартували на його очах. Час від часу він дивився на співрозмовника, минаючи цю охорону, піднімаючи рідкі брови. Вигляд у нього виходив трохи здивований. Він немов би питав, невже ви, "голубчик" могли написати таку дурню? Звісно, редактор так не думав, таким чином Марк проектував на нього власне незадоволення. Але від цього легше не ставало, й писати краще він не починав. Хлопець сидів на незручному стільці навпроти редактора та намагався не помічати, як той знову недбало перевертав віддруковані аркуші, та здивовано піднімав очі на нього очі.  

Хвилини тяглися немов застигла жуйка. Схвильованості цього разу не було. Хотілося скоріше схопити той текст і розкидати папір по усьому видавництву. Мимоволі Марк уявив, як білі прямокутники злітають до високої стелі, ширяють поміж гладких боків вентиляційних труб, роблять прощальний і тому сумний реверанс в його бік, немов вибачаючись за власне коротке, але таке непросте існування, і опускаються на схилені голови клерків, коректорів, менеджерів. Вони усі, нарешті, відриваються від текстів, пасьянсів, соціальних мереж та здивовано, так само як і редактор, піднімуть очі і дивляться на нього поверх своїх величезних моніторів... 

-Що ви очікуєте від свого твору, юначе? - питання редактора повернуло Марка до реальності. В будь-який попередній візит, він би розгубився, почав би мимрити про пораду та рецензію, але не зараз. Хотілося усього відразу, або нічого.  

-Хочу видати книжкою, - відповів він, готовий зустріти здивований погляд над окулярами. Але цього разу редактор так не зробив. 

-Я б вам радив відкласти цей твір і написати новий, - Марк навіть не міг зрозуміти, ображатися, або полегшено видихнути. Він сам вже багато разів збирався здихатися свого не в міру нав`язливого творіння. Але кожного разу зупиняла думка про характер та наполегливість.  

-Я можу змінити тексти, якщо це конче необхідно для публікації, - тихо мовив Марк. 

-Справа не в тому, що потрібно щось змінити, - редактор поклав стос паперу перед собою на стіл і поклав на нього свою руку, немов надгробну плиту на могилу Маркової багатомісячної праці. 

-А в чому тоді? - Марк майже нічого не відчував, хоча, напевне, мав би. Йому здавалося, що він знаходиться деінде, а ця розмова з видавцем - лише його кошмар. 

-Ви добре попрацювали над текстом, - відповів, подумавши редактор, - він у вас з багатьох точок зору майже ідеальний. Такою гарною буває людина, коли її кладуть в труну. Часто вона виглядає навіть краще, ніж за життя. Ви розумієте про що я? - знову цей здивований погляд поверх окулярів. 

Марк тільки мотнув головою, але, мабуть, не надто переконливо: 

-Ви пишете про життя так наче спостерігаєте за ним, а не берете в ньому участь. Тому твір, так би мовити, "прилизаний", але, образно кажучи, мертвий. 

-Що ж мені робити? - Марку несподівано закортіло схопити рукопис і вибігти з цього кабінету, не бачити редактора і взагалі нікого... 

-Відкладіть на деякій час твір у шухляду, - в голосі редактора прослизали майже ласкаві нотки. Так розмовляють лікарі з малою дитиною, коли планують зробити їй боляче, - спробуйте відчути життя, а потім описати свої відчуття. Ви зі мною погодитись, якщо я скажу, що не можна добре описати смак вина, не скуштувавши його? 

На галасливому проспекті останні свої дні доживав вересень. Великі легені осені видихали холодне повітря, натомість вбираючи в себе сотанні краплі тепла з великого міста. 

Марк ніс під піхвою теку з рукописом і дивився на тротуар. Велике пожовкле листя каштанів кидалося йому під ноги, немов коханець-невдаха під колеса, намагаючись розбудити в Маркові те саме, чого не вистачало в його творі - життя. 

Марк наштовхнувся на когось, машинально вибачився та підняв голову. Він опинився на закутій у граніт набережній. Поряд стояв невисокий чоловік середніх років, зодягнений досить бідно, але в чистому. Однією рукою він опирався на тростину, іншою тримався за гранітний парапет. Нічого в незнайомцеві не було особливого. Нічого, окрім обличчя. Він, заплющивши очі, підняв підборіддя так, ніби ловив якісь дуже приємні запахи. Зазвичай, так роблять, коли підставляють обличчя під сонячні промені. Але сонце ховалося за темні хмари, дихаючи холодом та самотністю. Та чоловік не бачив тих хмар, він виглядав щасливим. 

Незнайомець повернув в голову до Марка, але подивився повз хлопця, наче не побачив його. Марк раптом зрозумів, що той був сліпий. 

-Вітер, - мовив останній. 

-Що, вітер? - не зрозумів Марк. 

-Свіжий вітер, я його відчуваю, - якось нетерпляче пояснив незнайомець, - він здолав тисячі кілометрів перш, ніж потрапити в наше місце. Відчуваєте, скільки в ньому новин? 

Марк приголомшимо мовчав, але сліпий не переймався. Може, він взагалі забув про Марка. 

-Він бачив безліч людей, чув їхні розмови, сушив їх сльози, читав думки. Уявляєте, скільки він може розповісти. Звісно, якщо готовий слухати... 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
06.10.2016 Проза / Оповідання
Коли не течуть сльози
08.10.2016 Поезії / Ліричний вірш
Мені болить...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Оповідання Про літературу
06.10.2016
Людина з життя
17.12.2015 © Райан Ріенер
Мій книжковий Будиночок
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 36  Коментарів: 11
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 08.10.2016 12:14  © ... для Олег Корнійчук 

то вже зовсім інша історія ), дякую за добрий коментар))) 

 07.10.2016 23:35  Олег Корнійчук для © ... 

Вимога. Автору конче потрібно доопрацювати кінцівку. (це жартую я так). Але з фіналом щось треба робити - "недолюбил, недоскакал". Після слів про вітер, письменником мало опанувати бажання подивитися на тих людей, яких бачив вітер і побувати в тих місцях, і почути ті історії. Жага пригод, чи мандрів прокинулася в ньому. або мала прокинутись.
Але, то я так думаю. 

 07.10.2016 14:40  © ... для роман-мтт 

я вже зрозумів ) 

 07.10.2016 14:31  © ... для Олена Яворова 

та таке: гарний редактор як добрий психоаналітик ) 

 07.10.2016 14:28  © ... для роман-мтт 

щось я не зрозумів про що ти кажешь (с функціоналом сайту не освоївся) я думав про початок фатазера мова йде... 

 07.10.2016 12:36  Олена Яворова для © ... 

Я ще не зтикалась із редакторською критикою, бо лиш власним коштом видавала - сама собі редактор й коректор, і критик. Може, ще доведеться. Певно, уникаю, поки, бо якось не кортить стрітись із тими самими "шаблонами" живого, про які Ви пишете. Хоча все, звісно, неоднозначно, бувають і слушні поради, й корисна критика. Вважаю, твір мало осмислювати мозком - варто відчути серцем, хто ліпше зможе налаштуватися - поради того й стануть найслушнішими для автора. 

 07.10.2016 11:13  роман-мтт для © ... 

може розбавити якимись вставками? наприклад, йде блок про спілкування з редактором 5-7 абзаців. потім, зненацька, 2-3 речення про того чоловіка - плутано, нічого конкретного, який повільно йде тротуаром. але з інтригою. потім - знову блок спілкування з редактором. читач видохся - ти йому знову трохи інтриги на 2-3 речення про загодкового чоловіка на березі річки, який вже підходить до моста. після третього-четвертого блоку виводь чоловіка до місця зустрічі. завершуєш діалоги з редактором, і на місце зустрічи відправляєш героя, там його вже чекає та сама людина з життя. варіант? 

 07.10.2016 09:04  © ... для Олена Яворова 

Олено, я з вами повністю згоден, не існує єдиного шаблону живого, адже воно живе ))). З редакторами нас змушує спілкуватися бажання бути почутими. Дякую за увагу до моєї творчості 

 07.10.2016 09:00  © ... для роман-мтт 

так, знаю, що дуже затянутий, але як на мене без нього буде важко зрозуміти контекст подальших подій. хоча можливо я помиляюсь 

 07.10.2016 00:11  роман-мтт для © ... 

початок натягнутий-натягнутий. до кінця мало хто добереться, думаю. а сам як вважаєш? але фінал - суперовий!

мене зачепило тільки за рахунок назви. 

 06.10.2016 22:29  Олена Яворова для © ... 

На мить подумала, що то добре, що не зтикалась із вислуховуванням отих всіх порад редакторів, бо ж під підлогу провалится ладен від усього того, співчуваю ЛГ... хоча Марк, здається, не дуже й засмутився... а хто розсудить, що мертве, що живе, що цінне - на всі питання дасть відповіді час. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
12.04.2014 © СвітЛана
09.12.2010 © Тундра
09.12.2016 © Маріанна
07.02.2014 © Суворий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди