Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
06.10.2016 23:53Оповідання
Фантастика  Про майбутнє  
Експеримент
40000
Без обмежень
© Олег Корнійчук

Експеримент

Олег Корнійчук
Опубліковано 06.10.2016 / 38034

25 травня

З цього моменту фіксую тут, що стосується цієї теми. Можливо через десятки років захочу згадати, як це було в той час, коли світ був звичайним.

Отже. Невже це сталося? Новина, яка б’є всі можливі і неможливі мрії і сподівання. Новина, яка затлумила всі події в світі. Новина навіть не планетарного, а всесвітнього масштабу, без перебільшення. Вперше на практиці здійснено позапросторове переміщення фізичного об’єкта. Ви чули? ПОЗАПРОСТОРОВЕ. Тобто, не пару фотонів чи атомів перекинули з одного кінця лабораторії в інший, а цілий об’єкт. Хоча розміри об’єкта та відстань, на яку перемістили, не повідомляється. Але все ж… мені здається – це початок нової епохи. Закінчаться війни на Землі та почнеться справжній штурм Космосу. Не виключено, що й там, між зірок, хтось захоче перший встромити древко свого прапору в чужинську планетарну поверхню, але нехай. Це лише підстібне розвиток Технології. Уявляю табличку у величезному вікні офісу ”SpaceX”: «Усі пішли на Марс». Пішки пішли, уявляєш. До речі, їх акції впали.

29 травня

Виявляється не все так просто. Записи оці потрібно було заводити ще років десять тому. На широкий загал повідомили мізер інформації, щоб вразлива публіка уникнула крайніх психічних станів. Навіть мене шибнуло в ейфорію, а когось же теліпнуло в депресняк. Якось тихенько проїхали тему з кінцем світу, або всесвітту.

5 червня

На питання журналіста провідний інженер проекту буденно повідомив: «Маса переміщеного об’єкта досить значна».

І як це розуміти? Кілька тисяч атомів чи кілька тонн? Позаминулого року повідомляли, що вдалося перемістити лише кілька квантів, образ матерії, а тут – «досить значна». На сайті проекту багато фото і відсилок, але мало тексту. Ліньтюхи.

14 липня

Записався на екскурсію в Науковий центр Проекту. Виявляється, ще є Інженерний підрозділ, Міжнародний і Медичний. Два останніх не зрозуміло для чого.

18 липня

Екскурсія платна, або оплачуєш лише дорогу і проходиш співбесіду онлайн, начебто заходи безпеки.

27 липня

Величезне поле. Справжній ліс із флагштоків. На вітрі спокійно колихаються прапори всіх країн. Всіх без виключень. Знайшов нашого прапора. Обійняв мачту, стояв і плакав. Навколо розбрелися екскурсанти, що приїхали зі мною, з ними робиться те ж саме.

Посередині широченний прохід виводить до величезного скляного чуда – це Міжнародний корпус. Всюди камінь, пластик і енергокорисне скло. Тут прийом гостей, конференц-зали, готелі, ресторани, басейн та іншого буденного дріб’язку.

Медичний центр згори схожий на стадіон. Округловидовжений, в центрі зелена зона, критий парк.

Кожен багатоповерховий корпус – невеличке місто. Всередині два електровоза совають за собою десяток відкритих вагончиків. Екскурсовод казала в проекті були рухомі доріжки, але зупинились на енергонезалежності транспорту. На вулиці панують електрокари, велосипеди та возики з ножним приводом. Згадав старе слово «веломобіль».

Інженерний відділ не такий вигадливий ззовні, як медичний, але від нього відходила на схід прозора кишка з монорельсом.

28 липня

Валюся з ніг. Місцева публіка катається на карах, а ми пішки. Всюди лекції з безпеки і екрани безпеки, як в аеропортах, коли стоїш задерши руки, а тебе розглядають на моніторі, як голого.

В медичному центрі заради жарту всіх екскурсантів провели через тренажери, після зважування. М’язистий чоловік з біцепсом, як голова, опинився серед відсіяних товстунів. Як пояснили, програми на тренажерах розраховані на певну вагу.

Лабораторія з обручами для голови вже не виглядала жартом. Здорованя з товстунами десь поділи, а нас лишили на втіху привітним лаборантам. Мені дісталась симпатична брюнетка. Ставила питання як загальні, так і досить особисті, навіть здалося, що вона заграє до мене.

Невеличкий експеримент. Група ще менша. Запропонували переночувати в звуконепроникних капсулах, де імітується одиночне перебування в космосі. Всі свої речі довелося залишити і переодягнутися в облягаючі комбінезони. Нижній тонкий і м’який, приємний на дотик, незнайомий матеріал, верхній – штучні волокна товстого плетива. Не здивуюсь, якщо там суцільні датчики, бо не просто так ці експерименти. Триматимусь до кінця, хоча б зі спортивного інтересу.

30 липня

Отже, «тихі» капсули. 12 годин всього. Без телефонів, планшетів і телевізорів, газет, журналів чи книжок. Ти, костюм і біла капсула – «немає за що оку вчепитися». Всередині вузький лежак та стільки ж місця підлога. Округла стеля, округлі кути всередині.

Двері зачинили о 8-й вечора. О 9-й прихована шафка просигналила двічі і видала, мабуть, вечерю: прозора туба з водою і непрозора з напіврідким вмістом. На смак – вівсянка з шматочками фруктів.

Голову немає чим зайняти. Спробував заснути – тиша давить на вуха і на скроні. Пробував тихенько співати або читати вірші, виявилось, крім «котику сіренький» не пам’ятаю нічого. Може в той момент не міг згадати, бо зараз, наче, пам’ятаю. Заснув, рахуючи удари серця. Скільки спав та скільки часу лежав без жодних думок, не знаю.

Коли відкрили капсулу був готовий до нових «подвигів», на відміну від сусідів екскурсантів. Третини з них не дорахувався, припинили достроково. Ті, хто дотягнув до фінішу, виглядали невесело: мали перекошені сірі обличчя, кілька мокрі від поту. Лише декілька виглядали нормально. Мені керівник відділу потиснув руку та привітав як «самого спокійного та врівноваженого, що без підготовки дуже нелегко». Щось подібне чув від інструктора з дайвінгу. Той взагалі божився друзям, що «от з ним, хоч зараз на будь-яку глибину». Я відповів, що «не знав, що для цього потрібна підготовка». Хтось із «сірих і зелених» охрестив мене «капсулятором». Досі не розумію, ані їхнього захвату, ані зневаги. Дивно все це.

Ще одне. Верхній костюм – суцільні датчики, якісь шалені чи то мікро- чи то нано- технології, от звідки знали про стан «капсульованих». Тут я вгадав.

Розповіли в загальному про проблеми нуль-транспортування. Об’єкт взятий в атмосфері Землі повинен бути пересунутий в подібні умови, тобто гравітація і атмосфера. Інакше лабораторії буде бо-бо.

І ВОНИ ВЖЕ 5(П’ЯТЬ) РОКІВ СКАНУЮТЬ ВСЕСВІТ.

Я думав мій мозок вибухне. Технології нуль-транспортування більше ніж моєму планшету. Ось коли вони встигли так розбудуватися.

Ага. Сканують Всесвіт і знайшли кілька, цитую: «цілком прийнятних місць». Умови, як на Землі для них «цілком прийнятні».

Приїду додому пострижусь наголо, бо, здається, моє волосся не те що ворушилось, воно стирчало, як пух на кульбабці. Коли трохи оговтався, зрозумів - я не один такий причумлений.

І ще. «Таких місць достатньо для багатьох поколінь дослідників».

Фінал.

Далі було, як в тумані. Прийшов до тями, коли показували капсули для анабіозу, схожі на труни з прозорими віконцями «для візуального контролю процесів». «Процесів». Тобто не один раз клацнув вимикачем і заснув, а цілий ряд цих самих процесів. Починається з заповнення капсули і легень астронавта густою рідиною збагаченою киснем та ще багато чим…

Відчував себе героєм фантастичного фільму.

Рідина допоможе перенести прискорення та гальмування корабля. Потім уповільниться серцебиття і понизиться температура тіла. «Технологія недосконала, тому довше року експерименти не тривали».

«…довше року не тривали…»

Я впевнений, що було кілька експериментів «не довше року». Скільки ж років це все триває?

Є і така технологія, але вона недосконала. Такий масштаб. Втілити все, що здавалося нереальним. Для цього потрібна сміливість. Неабияка сміливість.

Для чого анабіоз при нуль-транспортуванні, питаю. Бо усі «прийнятні» точки «нуль-висадки» задалеко для вантажопасажирських суден і, за існуючих технологій, доставка вантажу буде тривати десятки років. Лише застосовуючи обидва методи, нуль-транспортування та фізичну доставку, для дослідників з’являється шанс повернутися додому на протязі одного покоління. Це якщо вдасться зменшити обладнання, доставити і змонтувати на місці.

Супроводжуючі відбивались від десятків питань, тож я ледве втовкмачив собі, що телепорт працює в один бік. «Це поки що. Роботи тривають».

Екскурсія тривала, хоча це і екскурсією вже не назвеш, мене гризла лише одна думка – хтось буде перший по той бік Всесвіту або галактики. По той бік зірок. Навіть без «зворотного квитка». Першим побачити чужі, абсолютно чужі зірки і планети. Нехай навіть одну планету. В конференц-залі довго розповідали про досліди на мишах по гліцериновій заморозці.

В один кінець. Одне життя, в один кінець. Всі рухаємось туди, в одному напрямку.

Ніч знову проведемо в капсулах. Супутники трішки позеленіли, а мені починає подобатись.

31 липня

Вирушаємо до Нуль-Центру. Спав мало. В тиші капсули сильно гупало серце, чи не посилюють вони звук через динаміки? Болять руки, віджиматися не зможу місяць.

3 серпня

Вже вдома. За справами не було коли писати.

Досі відчуваю легке збудження після поїздки. Між гостями і сном спробую занотувати останні дні.

Нуль-Центр. Діставалися туди монорельсом разом зі співробітниками, майже не як туристи.

Якщо не помиляюсь, два величезні прискорювачі та величезний комп’ютер. Можливо комп’ютер не один, та менше з тим. Що ще? Сам процес переміщення, для мене, схожий на три-де друк. Тільки друкують в просторі атоми, а не клітини.

Сусід Іван викладає фізику в середній школі, через формули доводив мені, що це неможливо. Навів число, скільки треба йотабайт обробити комп’ютеру, щоб перемістити невелике жіноче тіло. Я навіть числа такого не чув, мусив шукати інформацію. Дійсно багато. Але перемістити потрібно і речовину, що знаходиться по той бік «дроту», сюди на місце відправки. За «сеанс зв’язку», що триває, приблизно, чверть секунди, рух атомів, а точніше їх «тіней», відображень, як пояснили в Центрі, відбувається в обидва кінці. В Центрі дуже сміялися, коли розповідали, як в один з перших сеансів «черпонули водиці з океану» і жартома гидували якимось «морським фаршем». Один з лаборантів зблід при цьому і прошепотів, що «тоді троє загинуло». Ціна прогресу?

А води черпнули, бо не врахували при встановленні координат швидкість руху планети. Маленький нюанс.

Після цього довго працювали над зменшенням часу «перенесення», зменшили до теперішнього, а куди переносять стали вивчати ретельніше. Використали чи то «сліди псевдоквантів», чи то «псевдосліди квантів», не знаю як правильно.

Іван не витримав, пішов палити на вулицю, а коли повернувся витискав від мене згоду прийти до нього на відкритий урок.

Сам момент переміщення я до кінця так і не зрозумів. Це, якимось чином, пов’язано зі зміною координат переміщуваного об’єкта в координатах всесвіту. Ага, отак просто. Скажи Всесвіту, що ось ця річ не на місці, і він сам поставить її куди треба. Лише треба знати куди. Ніяких тунелів, нориць, суперефектів чи граничних переходів.

Вранці їхати додому і в капсули на ніч не стали розпихати. Скромний фуршет швидко переріс в бурхливу дискусію, що затяглась до ранку. А може господарі тактовно лишили екскурсію в спокої і дозволили поганяти на велосипедах по нічним доріжкам.

Підозрюю якусь хитрість організаторів. Вопус прийшов за нами перед самим сходом сонця. Коли вантажили речі, хтось гукнув «дивіться». Сонячний промінь охопив верхівки флагштоків і, повільно сповзаючи вниз, одночасно освітив усі прапори. Сонце сходило за Міжнародним центром, а на очах знову сльози і перехопило горло. Думаю, подібна емоційна крапка задумувалась ще при проектуванні Центру. Я б сказав емоційних цвях. Так і вербують прихильників. Це справило враження на мене, що казати про вразливіші натури.

28 серпня

Виявилось в нашому місті є кілька груп «виживальників». На ці вихідні був мій переший вихід. Звичайний похід: намет, спальник, наплічник. Перевіряють, що я можу. Це нудно.

11 вересня

В похід пішов з одним ножем. Набагато легше. Колеги сурвівалісти косяться – я відмовився будь-що нести для групи. Не розумію чого б це. Хотіли ж мене перевірити. Я єдиний повернувся додому не виснажений. Думаю, ніж теж зайвий. Потрібно навчитися обходитись тим, що під рукою.

13 вересня

Центр запропонував мені бути їх популяризатором і лектором. Зумисне використовують старі терміни, щоб нікого не вернуло від слова «піар». Ніколи не виступав на публіці. Потренуюсь на Іванових школярах.

1 листопада

До «моїх» виживальників прийшли в гості однодумці. Уважно спостерігали, як ми за кілька годин зібрали чималу хатинку. Я наполіг, щоб використовували лише те що знайдемо в лісі. Гості підказали кілька речей, а їх старший порадив частіше брати мені керівництво в свої руки.

Дивно скільки речей можна зробити з двох каменюк, іржавої бляшанки і цвяха.

30 листопада

Повідомили про переміщення живого об’єкта в межах атмосфери планети. «Капсула з об’єктом вдало приводнилась в Тихому океані». Таки промахнулись з точкою виходу. Чи брали з запасом? При слові «капсула» згадав тихі довгі ночі в Центрі. В пресі легка істерії і бравурні закиди про «ще один крок до зірок». Ніде не видно моїх колег по екскурсії. Спочатку переписувались, далі захоплення пригасло.

Хто, чи що було об’єктом не кажуть. Взагалі деталей мало. Хвацький журналіст з інтернет каналу розкопав списки екскурсій, просив мене прокоментувати повідомлення. Сподіваюсь, моя розгубленість не була надто помітною. Запевнив, що в науковців з Центру все під контролем. Що я ще мав сказати?

Добре було б опинитись по той бік зірок. Один на один із Всесвітом.

Навіть якщо в один кінець.

30 січня

Перед Різдвом повідомили про переміщення людини на IBMS, та що на Місяці. Там перед цим закінчили монтувати герметичний купол.

В якому стані людина не повідомили (жартую). Показали і до і після. Сподіваюсь, це не фокус і не фальсифікація.

Мене знов витягнули на люди коментувати подію. Між іншим журналіст спитав, чи я погодився б на такий експеримент. Я спокійно і впевнено заявив що «так». А що лишалось? Я ж їх піарник, або агітатор, говорю лице-в-лице з людьми. Це Директора Центру зняли в ролику і розігнали по мережі і тв. Вже потім задумався, а чи справді готовий я? Готовий на роль піддослідного? На роль манекена для шпурляння?

17 березня

Я погодився. Погодився пройти перевірку на придатність до «переміщення». Всіх проблем, що колють заспокійливе для вповільнення серцебиття, щоб «моторчик» по той бік не завмер в крайній точці. А на цей випадок в костюмі є електроди дефібрилятора.

Решту тестів, виявляється, я пройшов під час екскурсії. Я знав, не все так просто з тими екскурсіями.

Психолог дещо довше тримав мене, але здається проблем не виникло. Чомусь його зацікавило «по той бік Всесвіту». Знайшов у мені суїцидника? Та ні, не наш випадок.

19 березня

Погодився на навчання. Треба щось новеньке розповідати людям.

26 березня

Думав зелений берет поб’ється з краповим, сперечаючись з якого кінця їсти гусінь (жартую). Насправді хімія-фізика, шкільний курс адаптований до практики. Цікавий курс по зоопланетології (є й такий один спеціаліст). Але ніхто відверто не знає, що може чекати Там: ксено- астро- екзо- та космобіологи ретельно промивали курсантам мізки, позбавляючи останніх крихт відчуття реальності. Адепти Панспермії і непристойно розрослої програми «Аврора», лікарі травматологи і вірусологи, польові хірурги, палеоботаніки та палеоекологи трощили уявлення про світ, будували нові та знов трощили. З семінарів виходимо мокрі. Курсанти жартують, що в центрифузі легше.

2 квітня

Астрономи змоделювали як має виглядати зоряна мапа «по то бік». Хвилин п’ять всі мовчали. Це вражає. Зеленкуватий схід чужого сонця виглядав … Не можу підібрати слово. Взагалі слів. Епічно, помпезно, вражаюче? Одкровення у вигляді сходу делекого світила. Це виглядало, наче підглянув народження Всесвіту, його смерть і знову народження.

4 квітня

Спимо й надалі в капсулах. Вони точні копії тих, в яких «переміщують» людей. Тепер не закривають на дванадцять годин, виходь коли хочеш.

На IBMS «перемістили» вже кілька чоловік персоналу. Час передачі постійно зменшують. Про проблеми «доставки» не повідомляли, хоча останній раз працівники Центру бігали розтріпані. Не схоже, що Центр проводить політику замовчування неприємностей. Це якась самоцензура людей, котрі не хочуть через ґвалт запопадливих мережевих скандалістів втратити мрію. І роботу, звичайно ж. Себе теж ловив на подібному. Про загиблих лаборантів я нікому не розповідав. Хоча й не знаю, чи то не байка. Здається все настільки хитко і непевно, наче навколо паперові стіни – начебто оточує тебе щось, а впертися рукою не можна.

SpaceX дозбирало власну IPOS на орбіті Землі. Відправлять на Марс в якості базової станції та перевалочної бази для глибоких стрибків. Маск виголошує промови, ніби база на поверхні Марсу зроблена справа і на черзі висадка на супутниках Юпітера. Поживемо – побачимо. Гарантую, що на борту IPOS обладнання для стрибків. Акції Маска виросли вдвічі, ніж були до падіння.

Ще одне. IBMS росте, як на анаболіках. Мабуть ганяють вантажі в нуль-капсулах. Це ж дорого як.

16 квітня

Випуск. Порадували, що наше навчання недаремне, бо «м’яско», яке закинуть в галактику з не відтворюваним напам’ять кодом замість імені, зможе залишити записи, які тут в Центрі можна буде прочитати. Повернуть не щоденник астроджампера, а відмінність псевдослідів від початкових значень. З тисяч атомів викладуть відмінність і розшифрують. Чому не можна при цьому повернути і капсулу не розумію.

Провели жеребкування, хто першим вирушить. Мені пощастило, я в третій десятці. І хочеться і колеться.

Лишаюсь ще на тиждень. Черга PR-щиків полоскати мої мізки.

17 квітня

Теракт. Вопус з колегами-курсантами внаслідок підриву злетів у прірву. Шок.

В один день втратити більшість із тих кого вже вважав друзями. Я мав сидіти з ними в тому транспорті, але робота…

Мені співчувають і «розуміють, якщо я відмовлюся».

Чорта з два я відмовлюся. Чорта з два.

19 квітня

«Клерикали всіх країн єднайтеся». Вже карикатури намалювали. Здається, фанатики всіх релігій об’єдналися проти Центру. Завжди гризуться між собою, а тут угледіли спільного ворога. Поліція вже затримали кількох причетних до вибуху.

Мене просять не виходити за межі Центру. Сиджу спостерігаю через вебку прапори з чорними стрічками. Наш прапор теж невеселий.

Всі з ким спілкуюсь тут в Центрі, сприймають убивство курсантів, як особисту образу і виклик.

20 квітня

Запуск відбудеться за планом. Тобто запуск мене. Я той шматок «м’яса», який прожарять і запустять в безодню. Я цього не прагнув, але чомусь саме мені випав цей квиток – в один кінець. Хвилююся, аж трусить. Бігова доріжка у поміч. Вдень тренажери, вночі бігаю між поверхами по сходах. Майже не сплю.

Хтось доповів психологу, що я ходжу наспівую «one way ticket». Запропонував мені прилягти на кушетку, я запропонував йому рукавички і ринг. Потрібно було погоджуватись на кушетку. В нього непоганий джеб, але я змінив стійку і непогано дотягнувся парою гачків. Знову змінив, і знову змінив. Він задоволений, що я не в депресії, а я радий що від мене відчепляться на трохи.

*************************************************************

Запис 1-й

Капсулу ледве знайшов. Стоїть відкрита. Не знаю де я опинився. Отямився на піску. Без комбінезону. Перед очима зеленкувата вода, зеленкувате небо і білий пісок. Спочатку думав це такий мій особистий досвід передсмертних видінь. Лежав чекав «тунель» і політ, але забурчав живіт і довелося підніматися. Перед очима туман, можливо через медикаменти. Опинився голий і на якомусь острові, як з дешевих буклетів турфірм. Думав – це жарт. Що якісь «диваки» з Центру так жартують, в них же грошей до біса. Острів зовсім не дикий, наче щойно поприбирали.

Пройшовся по заростям. Дивний колір в листя.

Зважаючи на Сонце, або на Світило, раптом це не Сонце, блукав кілька годин, поки не знайшов капсулу. Дуже втомився. Що ж вони там кололи перед… перед …? А чи був «стрибок»? Щось кололи перед «стрибком». Це останнє що пам’ятаю. Треба відпочити.

Запис 2-й

Отже, я живий. Не знаю де, але живий. Тепер доведеться вирішувати насущні питання. Вода і їжа. І захист на випадок диких звірів.

Запис 3-й

Вода, там де пляж, солона. Море, океан? Знайшов струмок з прісною, тече зі скелі. Не маю в чому принести.

Дивне листя на рослинах. На високих, схожих на пальми і ялини одночасно майже синє, на низькорослих заростях червонувате. Ще не зрозуміло, чи це острів, але там у морі є ще якась суша, вдалося розгледіти, поки Світило сходило і не стало в зеніті.

Людей не видно. Жодних слідів тварин. Не видно комах. Вгорі на деревах чути пташок(?), але не розгледів жодної. Можливо у воді щось водиться.

Запис 4-й

Кілька разів пірнув на «своєму» пляжі. Мрія драйвера. Дрібні кольорові рибки(?), без маски не розгледіти. Принаймні живність є, але чи можна її їсти. Натрапив на людські сліди, розгубився, відчув себе Робінзоном. Потім згадав, що сам тут проходив не раз. Розчарувався. З ким не буває.

Видерся на ялинову пальму, хотів побачити ту пташку, чи птерозавра, що так співає, а вона замовкла, поки я не зліз. Хитра потвора.

Ввечері почав вести календар. Приношу камінець і кладу в купку. Про одяг і не згадую – ночі теплі, а дні не гарячі.

Запис 5-й

Спробував пожувати кілька листків. Знайшов кислі і солодкі, чомусь нагадало алое. Все одно голодний. Голодний і злий. Якщо це чийсь жарт – придушу падлюк.

Запис 6-й

Галявина з зеленим камінням. Насправді це якийсь різновид ягід. Одна порснула мені мало не в лице. Спробував, смак незнайомий, але не гидко і то добре. Після ягід легка ейфорія. Насмикав довгої трави, спробував плести. Нічого не вийшло. Вчитися виживанню потрібно було їхати в село, вивчати ремесла, плести лозу, випікати горщики з глини, прясти конопельки… Про конопельки смішно… в моєму стані.

Запис 7-й

Знайшов з чого брати волокна на мотузки, сплів довгу тоненьку косу. Купа з камінцями росте. Зробив імпровізованого гномона, спробую відмічати довжину тіні.

Цікаво що є хмари і вітер, але похмурої погоди, чи дощу не було жодного разу.

Запис 8-й

Знайти потрібний камінь проблема. Але коли знайшов – маєш сокиру, ніж та спис. Веселі ягоди вам у поміч.

Запис 9-й

Вогонь. Я здобув Вогонь. Цивілізація на підході, хай і для однієї особи.

З дровами проблема. І для чого мені тут вогонь, коли нема що готувати?

Запис 10-й

Вперше за весь час вдалося з’їсти щось путнє. Коли пірнав, вполював дивну істоту – щось середнє між черепахою і морською зіркою. Воно плавало біля дна і обсмоктувало патички на дні, схожі на корали. На смак добре, просмажилось, бо медузи розтікаються над вогнем. Аби воно не було розумним, а то буде незручно перед «Всесвітнім товариством»… ох ці вже ягоди…

Запис 11-й

Пішов в одну сторону по берегу. Думав на кілька днів. Ввечері другого дня на піску побачив білий клунок схожий на солодку вату. На смак дійсно солодкувате, але як підсолоджена манна каша, трішки, в міру солона від морської води. Вирішив шукати звідки така знахідка взялась.

Під кінець наступного дня натрапив на людські сліди. А щойно переконав себе, що я не на Землі. Ніч не спав, обіймаючи сокиру.

Люди, як люди. Голі і зарослі, як я. Спостерігав за ними день. Руки й ноги, голови, статеві ознаки. Зовсім не висохлі на відміну від мене, в мене аж ребра світяться. Одного садять на піску, решта сідає навколо, беруться за руки, закривають очі і сидять. Потім збирають на березі «манну морську» та незнайомі фрукти. Після «трапези» знову в коло, з іншим «ведучим». Ніхто не говорить, лише торкаються один одного рукою в груди.

На випадок розіграшу лишив інструменти, вийшов до них з порожніми руками. Ніхто не звернув увагу на мою появу, прийняли за свого.

На людську мову реагують з подивом, як на крикливу мавпу, пробують притулити долоню до моїх грудей. Виголосив все, що знав, на кількох мовах – безрезультатно, стали групою тягнути до мене руки. Ані жести, ані міміка не допомагають. Мусив відбиватися від їх рук. Малював пальцем на піску палички, числа, букви, фігури – мало не осоромився; мила жінка взяла мою руку притулила до своїх грудей і закрила очі. Під супровід невинних усмішок пішов охолонути в море. Зі спілкуванням виникли проблеми.

Одного сильно настирливого «рукопокладальника» двинув під «сонечко», той «у»-кнув і впав. З мовним апаратом у них все в порядку.

На другий день у-кали всі, але це мало несподівані наслідки. Чоловіків примусив видавати звуки через силу. А панянкам це припало до смаку, вони вважали це за розвагу. Тепер кохатися парочки йшли не мовчки, а за у-покликом «самичок» (по іншому тут не назвеш). Одна провела експеримент у-кнула в натовп, ні до кого. Обвела всіх переможно поглядом і подивилася на мене (глечики – дурня, для виживання треба вивчати поведінку приматів). Довелося негайно поповнити їх лексикон вигукнувши «а». Хтиву самичку це не налякало, але «колектив» мав чим назвати їжу.

За тиждень вивчили десять слів. Не знаю чи багато це для їх незайманих мізків.

Вся їжа припливає з моря. Треба вияснити звідки її приносить. Панянки (вони говорять, і вже не у-кають, парочки знову ховаються в кущах мовчки) плетуть мотузки, здається їм подобається. Робимо пліт.

Запис 12-й

Це таки якийсь довбаний експеримент… Знав би кого – прибив би… Досі трусить…

Гребли годин сім. Ближче до берега хвилі зникли. Сам берег ПЛАСТИКОВИЙ… вашу мать. За десять метрів від зрізу води вперся в стіну. Думав марення від втоми… Ні чорт забирай …. Вперся – в ЕКРАН… вся стіна і гігантський купол неба – це ЕКРАН…

Хотів прорубати його, але це якийсь надто міцний матеріал. До того ж пошкодження на ньому затягуються, наче заживають. Треба подумати, що робити.

Це точно не Земля. На Землі немає таких технологій. Я таки в Експерименті. Але по інший бік Всесвіту. І мені чомусь страшно…

**************************************************************


ТЕЛЕСКЕПСІ – від Наукове Об’єднання Міжрасових та Міжвидових Контактів

відправлено в Об’єднаний Комітет Розумових Активів

«Хто з вас «розумників» проґавив цього дикуна в коконі? Хто додумався помістити його в експериментальне середовище? Без тестів і погоджень з Нами. В результаті зірвана програма впровадження телепатичного зв’язку між примітивними приматами і…

Нашому обуренню немає меж. Знищено колонію народу Ксігонгші…

Вбито Великого Науковця, Найбільше Світило в області телепатичного міжвидового зв’язку, винахідника принципу ТЕЛЕСКЕПСІ – Стелле Тартамаріне… Бідолаху просто зажарили на вогнищі…

Добре, що він нещодавно проходив процедуру Захисту Надбання, і тепер передає вам «вітання». Він чекає особливих вибачень.

І комусь доведеться вибачитись перед Ксігонгші. А їх посол, коли сердиться прискає їдким соком, тож одягніть захист на зорові рецептори. До того ж доведеться покрити збитки пов’язані з викликом рагноботів, коли цей дикун привів донедавна мирних істот у блок забезпечення.

Страшно уявити, що робиться в їх секторі галактики, коли на таке здатна одна особа. Просимо посилити захисні заходи задля уникнення в майбутньому подібних, або ще страшніших, наслідків.»


ТЕЛЕСКЕПСІ – від Об’єднаний Комітет Розумових Активів

відправлено в Наукове Об’єднання Міжрасових та Міжвидових Контактів

«На жаль не можемо вказати Вам конкретного винуватця прикрого інциденту в експериментальному середовищі, оскільки процес Розумового Сканування при прибутті відбувається автоматично і прибулий автоматично переноситься в необхідне для життєдіяльності безпечне середовище. Вибачення перед постраждалими сторонами вже було висловлено в ТЕЛЕСКЕПСІ і, на нашу думку, не потребують особистої участі. Стосовно інциденту за участі рагноботів: а де були ваші лаборанти весь час, поки піддослідні ламали стіни і рагноботів? Хто займається відстежуванням процесу експеримента? Чи все автоматично?

Задля уникнення бла-бла-бла… просимо передати в нашу лабораторію проблемного піддослідного. Відскануємо його на максимальних подразниках, більше жоден не проскочить. І звідки взялися істоти з подібним рівнем агресії, не зустрічали таких більше тисячі середньостатистичних циклів?

Ваша минула ТЕЛЕСКЕПСІ, як і наступна буде передано в Організацію Упередження Агресії, можливо є необхідність обмежити пересування даної раси. Нехай розважаються в своїй планетарній системі.»


ТЕЛЕСКЕПСІ – від Наукове Об’єднання Міжрасових та Міжвидових Контактів

відправлено в Об’єднаний Комітет Розумових Активів

«бла-бла-бла? Серйозно? Це все піде а Архів.

Піддослідного не віддамо. У вас немає де тримати, а по-друге ви його розберете, або почнете міняти прошивку, а це не портативний комунікатор.

Щодо походження піддослідних. Нашими попередниками на молодій планеті було випущено експериментальний евовірус Ево23, що міг допомогти швидше еволюціонувати місцевим ссавцям в розумні форми. І лише нещодавно наші зонди стали ловити структуровані радіосигнали з цього сектору. Спрогнозувавши розвиток і привнесені Ево 23 зміни, виростили і почали готувати групу переговірників, які виявились дуже схожі на прибульця. Штучність походження лабораторних особин не завадила знайти спільну мову з прибулим.

Щодо обмеження цієї раси в рамках планетарної системи, це лише відстрочить проблему, але не вирішить її. Потрібно готувати особин до Контакту, або повністю стерилізувати полігон, де випробовувався Ево 23».


ТЕЛЕСКЕПСІ – від Об’єднаний Комітет Розумових Активів

відправлено в Наукове Об’єднання Міжрасових та Міжвидових Контактів

«Стерилізація? І це не жарт?

Хто, на вашу думку, дозволить знищити розумну расу? Може ви забули для чого ми всі працюємо? Наше завдання полягає в тому, щоб зберегти розумне життя в будь-якому вигляді і надати можливість, хоча б одному виду, одній расі, одній розумній істоті уникнути сингулярності Великого Стиснення, або Великого Відскоку, чи будь-якого іншого сценарію.  

А ви знову (…………ТЕЛЕСКЕПСІ не зміг перекласти)

Кожен раз, одне і те ж.

Ви остаточно збилися з Курсу. Ви таки провалите Великий Експеримент.»


Кінець.


Малозрозумілі слова та скорочення:


IBMS – міжнародна базова місячна станція


IPOS – міжпланетарна орбітальна станція


Вопус – WoPus (without pilot bus) безпілотний автобус


ТЕЛЕСКЕПСІ – спілкування за допомогою думок та образів. Відрізняється від телепатії тим, що дозволяє посилати думки та образи, а не лише зчитувати їх (насправді не існує і придумане автором).


SpaceX – SpaceX

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
07.10.2016 Проза / Оповідання
Листи
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
20.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Кава
19.10.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Це моя територія
18.10.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Десять років
14.10.2017 © Іван Петришин / Нарис
Російські діти та хохли з хвостиками (Як виховують нелюбов)
10.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Гра
Почни з простих слів
06.10.2016
Експеримент
06.11.2016
Віртуальне життя
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 120  Коментарів: 5
Тематика: Проза, оповідання,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.10.2016 09:16  Тетяна Ільніцька для © ... 

Як Вам сказати? Певно, можливості людського розуму все ж обмежені. Ми бачимо світ довкола і уявити реальність іншою не можемо. От і Ваш герой ніби перемістився в інший вимір, а там усе подібне до нашого існування. Я не фантаст, а лише читач фантастики. Як читач хочу, аби мене здивували чимось таким, чого я не можу уявити, не зустрічала в повсякденні. Мабуть, забагато хочу)) Словом, якби герой вступив у контакт не з гуманоїдами, мені б, як читачеві, було б цікавіше))

Це не робить Ваш твір менш вартісним у художньому плані, бо він цілком самодостатній, виписаний. Просто читацькі очікування різні))

 10.10.2016 12:39  © ... для Тетяна Ільніцька 

Поділіться своїм баченням фіналу, цікаво, чого очікує читач.
Оповідання задумувалось як роздум - чи можна бути готовим до Контакту. І до чого приведе нерозважність, чи нестриманість контактера. 

 10.10.2016 09:31  Тетяна Ільніцька для © ... 

Дуже сподобався Ваш твір, Олеже. Нещодавно саме з сином обговорювали, як і коли люди зможуть переміщуватися в часі і просторі. Прийшли до висновку, що ця ера не за горами. І тут Ваше оповідання - як продовження роздумів. Було цікаво читати. Чомусь фінал бачився не таким. Інтригує. 

 08.10.2016 16:30  Руслан Бєдов для © ... 

цікавий щоденник вийшов. особливо мене вразив опис знаходження в ізоляції. Стало цікаво, а чи витримав би я? 

 07.10.2016 19:16  Каранда Галина для © ... 

цікаво! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +62
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +96
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +104
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +108
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
26.11.2011 © Микола Щасливий
07.02.2014 © Суворий
27.11.2014 © Серго Сокольник
07.11.2013 © Дарія Китайгородська
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди