10.10.2016 14:00
Без обмежень
279 views
Rating 5 | 2 users
 © роман-мтт

Кілька років зими

нова книга Валентина Терлецького



Вступ – це Матриця, але геть занедбана


Відкладемо книгу, згадаймо шедевр братів Вачовскі. Стійка асоціація закріпилася після перегляду сцени, де Нео приходить до ворожки, а в неї сидять діти і гнуть ложки. Це не тільки в мене – це в багатьох. Але там сцена завершуються дуже оптимістично, на відміну від Терлецького.

В «Кілька років зими» ця сцена зустрічі Івана (якого надалі мені більш зручно буде називати Неприспособлєне, бо воно не бриється, ходить босе і зачухане), так от, зустріч Івана з Софією пронизана суцільним депресняком і безвихіддю, не дивлячись на позитив в словах жінки, бо Іван іде від неї злий і сумний. І Івана навіть не допущено з дітьми поспілкуватися. Але це правильно – не можна таких зневірених людей пускати до нещасних дітей.




Загалом вступ не сподобався – мало дії, а відразу починаються розмірковування і діалоги. Але книга тримає не тільки того, що є певне уявлення про подальші події, а зберігається інтрига: я розумію, що далі вже все буде погано, але автор підкидає постійно якісь натяки, що Іван таки щось буде міняти в своєму житті. Також декілька разів проскакує думка, що головним героєм буде Софія. Діти проходять фоном.


Знайомимося з Григором Заливахою


Новий герой – Григір Заливаха, зненацька з’являється на порозі квартири Неприспособлєного. Мені перед очима постає картинка пізнього дизель-панку, атмосфера 50-х років минулого віку десь в США, але з моїми реальними сусідами. Сцена дуже сподобалась, а ще підтвердила і зміцнила враження від Івана: неприспособлєне, ще й підпадає під вплив сторонніх осіб, незважаючи ні на які пояснення автора про сусідську взаємовиручку.

Ця сцена дуже класна: я і сміявся з Заливахи, простого як двері, співпереживав йому, мені сподобався опис розчистки (автор мабуть стикався з цим питанням – я повірив опису на всі сто відсотків, бо сам стикався). В мене стійке відчуття, що Заливаха написаний з живої людини –я хочу на нього подивитися вживу.

Неприспособлєне (Іван) за цим образом пропадає – його не видно. І мені це абсолютно не заважає – я його вже не сприймаю як центрального героя, він, зі своїм охололим чаєм, плавно відтискається автором на другий план.




Єдиний момент не сподобався і впав в око – мерзлий підвал. Це технічна помилка, бо підвал житлового будинку ніколи не буває холодним, тим більше закритий підвал ;). Сирий, з букетом вишуканих ароматів – може, але не холодний. Хоча, з іншого боку, на холод у підвалі жалівся Іван, а згадавши що він вже і так обвішаний ярликами, я подумав, що цей чоловік до всього ще і мерзляк! :)


Знайомимося з Мороком


Нагадує атмосферу «Чарівника смарагдового міста» Волкова, тільки повністю навпаки – вона абсолютно жахлива, непроглядна, у мене перед очима стійка сепіа-картинка суцільного зневір’я: в самих темних сепіа-тонах, з великими сіро-жовтими плямами. На порівняння зі «Смарагдовим містом» наводить – туман.




Той самий жовтий туман, який колись відьма напустила на ту країну в цій старій дитячій казці. У Терлецького туман постійний, може залазити людям в носа шматками, але можна через нього дихати. І тут він частина світу – з туманом ніхто не бореться. А священик, бургомістр, лікар, інші мешканці – це ті самі Страшила, Дроворуб, Лев, але спотворені як в діях, так і в образах. Вони замасковані, але я їх – бачу. Не знаю з ким порівняти лише Марію – одну з центрових і рокових дівчат даної локації…


Психоделіка моста


Психоделіка моста. Атмосфера схожа на «Місто пропалих дітей» – у мене виникає стійка стим-панківська асоціація, тільки без дітей в головних ролях. Ця частина починається від появи охоронця в тексті. Написано – дуже гарно, вірив, наче дивився кіно, спіймав дрижаки, коли журналіст пробував ногою воду. Журналіста намагаються навернути оточуючі, щоб він не ходив до того мосту, але це так буденно: ну сказали і сказали. І журналіст сприймає ці поради: хай говорять, а я таки спробую. Але розчарування в кінці на фоні цієї байдужості описано дуже яскраво.




Події, образи, описи, які постійно нашаровуються за перші чотири десятка сторінок, вже повністю засмоктують мене як читача. Тепер я відчуваю, як непомітно зрісся з книгою. Читаю далі, бо цікаво. А тепер питання: «А нащо взагалі автору був потрібен той Іван? Тільки марно папір перевели…».



Відступ від теми



Після опису мосту згадую презентацію «Кілька років зими». І книгу «Хмарочос» Терлецького. Хочу тепер її прочитати – це перший досвід автора з опису альтернативного світу.


Дім як символ


Коли я читав, то відчував той самий знаний саспенс, наче знав, що Софійка таки точно чогось дочекалася. Разом з саспенсом був присутній і катарсис – опис дому просто неймовірний. Нічого що я тут англійською? Так от, думаю, що поєднання цих двох станів призвело до того, що я захтів знайти їм визначення і поліз в мережу. Знайшов тільки стрес і афект – стани сильного переживання. Але це не те.

Це, знаєте як? Наче ти сам та Аліса в країні див, і сам про себе все це написав (я сам це написав про себе – не Валентин Терлецький!). А ще ти, тобто я – це ті професори, які насправді раніше були тими прителепкуватими зайцем з капелюшником. І сам дім – це теж я, читач. Я не знаю як це описати, бо цей опис дома біля моря, різнокольорових хмар і всіх подій, що там сталися – вражає. Він образний, насичений, викликає ефект присутності і… бажання далі читати книгу, бо потайки сподіваюся, що побачу як мінімум ще такий один опис.




Згадати все!


Події далі розгортаються дуже жваво. Я не скажу, що образ Заливахи кардинально міняється, але він скоює декілька вчинків, які вже не характеризують його як добропорядного побутового п’яничку. Хоч для мене він ним і лишається: його діями керує імпульсивність та емоціональність.

Не знаю, чи зміг би я так діяти, але не відчув зміну поведінки героїв, списую на випадковість. Іван, як герой, далі теж не дуже міняється, але починає хоч діяти. Події поступово набирають обертів. Десь на моменті з акордеоністом ( нарешті відійшовши від епізоду з домом), я розумію, що екшен вже йде повним ходом.

Моя картинка щодо світу Івана, Софії та інших героїв складається: на першому місці тепер виступають не вони, не Жало (є там такий злий дядько), а саме головна ідея твору, про яку так довго говорилося – ідея боротьби за існування казки.


На останок


Я продовжую читати «Кілька років зими» Валентина Терлецького. Перші сторінки, не знаю чого, змусили мене порівняти написане автором з усім найяскравішим і найвідомішим, що я чув, читав, бачив за останні 30 років. Мабуть вплинули великі очікування від книги. І все що я не згадую, з чим не порівнюю, виходить стійка, так би мовити, антиасоціація. Написано в книзі про одне – бачу картинку-антипод, і так від першої сторінки.

Скоріш за все це наслідок і очікування, і реакція на прочитане – немає певних аналогій, порівнянь, або мозок шукає прості доступні порівняння і… не знаходить – навертає на казки і фантастику, яка в’їлася в пам’ять з дитинства, змушує шукати відповіді там, але згадане не відповідає картинці, яку показує автор.

Всі знущання і шпильки залиште для себе – я не фанат Чарівника країни Оз, Матриці і інших відомих речей – вони просто реально сидять в голові кожного читача/глядача, як виявляється, і я автоматом порівнюю все побачене/прочитане з цими творами. Вони ж і наведені для прикладу, як відомі всім, щоб ми спілкувалися однією мовою.

Відчуваю, що ця казка – «Кілька років зими», підсумує і пов’яже деякі знання, враження, думки і висновки стосовно вже побаченого і прочитаного мною раніше.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Книга, Про книгу

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Планьорка / Бувальщина | роман-мтт 18+». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Звонок (Реально) / | роман-мтт». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора роман-мтт.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.10.2016 21:11  © ... => Каранда Галина 

вступ там на 5 сторінок діалогу - він і не сподобався. далі - нормально. за початок вважаю перші 30-40 сторінок книги. 

 10.10.2016 20:53  Каранда Галина => © 

спочатку пишете, що вступ не сподобався, а потім - що початок дуже яскравий... ви так гарно пояснювали, що зрештою заплутали) 

Публікації автора роман-мтт

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо