Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.10.2016 14:00Книга
Про книгу  
Кілька років зими
10000
Без обмежень
© роман-мтт

Кілька років зими

нова книга Валентина Терлецького

роман-мтт
Опубліковано 10.10.2016 / 38074


Вступ – це Матриця, але геть занедбана


Відкладемо книгу, згадаймо шедевр братів Вачовскі. Стійка асоціація закріпилася після перегляду сцени, де Нео приходить до ворожки, а в неї сидять діти і гнуть ложки. Це не тільки в мене – це в багатьох. Але там сцена завершуються дуже оптимістично, на відміну від Терлецького.

В «Кілька років зими» ця сцена зустрічі Івана (якого надалі мені більш зручно буде називати Неприспособлєне, бо воно не бриється, ходить босе і зачухане), так от, зустріч Івана з Софією пронизана суцільним депресняком і безвихіддю, не дивлячись на позитив в словах жінки, бо Іван іде від неї злий і сумний. І Івана навіть не допущено з дітьми поспілкуватися. Але це правильно – не можна таких зневірених людей пускати до нещасних дітей.




Загалом вступ не сподобався – мало дії, а відразу починаються розмірковування і діалоги. Але книга тримає не тільки того, що є певне уявлення про подальші події, а зберігається інтрига: я розумію, що далі вже все буде погано, але автор підкидає постійно якісь натяки, що Іван таки щось буде міняти в своєму житті. Також декілька разів проскакує думка, що головним героєм буде Софія. Діти проходять фоном.


Знайомимося з Григором Заливахою


Новий герой – Григір Заливаха, зненацька з’являється на порозі квартири Неприспособлєного. Мені перед очима постає картинка пізнього дизель-панку, атмосфера 50-х років минулого віку десь в США, але з моїми реальними сусідами. Сцена дуже сподобалась, а ще підтвердила і зміцнила враження від Івана: неприспособлєне, ще й підпадає під вплив сторонніх осіб, незважаючи ні на які пояснення автора про сусідську взаємовиручку.

Ця сцена дуже класна: я і сміявся з Заливахи, простого як двері, співпереживав йому, мені сподобався опис розчистки (автор мабуть стикався з цим питанням – я повірив опису на всі сто відсотків, бо сам стикався). В мене стійке відчуття, що Заливаха написаний з живої людини –я хочу на нього подивитися вживу.

Неприспособлєне (Іван) за цим образом пропадає – його не видно. І мені це абсолютно не заважає – я його вже не сприймаю як центрального героя, він, зі своїм охололим чаєм, плавно відтискається автором на другий план.




Єдиний момент не сподобався і впав в око – мерзлий підвал. Це технічна помилка, бо підвал житлового будинку ніколи не буває холодним, тим більше закритий підвал ;). Сирий, з букетом вишуканих ароматів – може, але не холодний. Хоча, з іншого боку, на холод у підвалі жалівся Іван, а згадавши що він вже і так обвішаний ярликами, я подумав, що цей чоловік до всього ще і мерзляк! :)


Знайомимося з Мороком


Нагадує атмосферу «Чарівника смарагдового міста» Волкова, тільки повністю навпаки – вона абсолютно жахлива, непроглядна, у мене перед очима стійка сепіа-картинка суцільного зневір’я: в самих темних сепіа-тонах, з великими сіро-жовтими плямами. На порівняння зі «Смарагдовим містом» наводить – туман.




Той самий жовтий туман, який колись відьма напустила на ту країну в цій старій дитячій казці. У Терлецького туман постійний, може залазити людям в носа шматками, але можна через нього дихати. І тут він частина світу – з туманом ніхто не бореться. А священик, бургомістр, лікар, інші мешканці – це ті самі Страшила, Дроворуб, Лев, але спотворені як в діях, так і в образах. Вони замасковані, але я їх – бачу. Не знаю з ким порівняти лише Марію – одну з центрових і рокових дівчат даної локації…


Психоделіка моста


Психоделіка моста. Атмосфера схожа на «Місто пропалих дітей» – у мене виникає стійка стим-панківська асоціація, тільки без дітей в головних ролях. Ця частина починається від появи охоронця в тексті. Написано – дуже гарно, вірив, наче дивився кіно, спіймав дрижаки, коли журналіст пробував ногою воду. Журналіста намагаються навернути оточуючі, щоб він не ходив до того мосту, але це так буденно: ну сказали і сказали. І журналіст сприймає ці поради: хай говорять, а я таки спробую. Але розчарування в кінці на фоні цієї байдужості описано дуже яскраво.




Події, образи, описи, які постійно нашаровуються за перші чотири десятка сторінок, вже повністю засмоктують мене як читача. Тепер я відчуваю, як непомітно зрісся з книгою. Читаю далі, бо цікаво. А тепер питання: «А нащо взагалі автору був потрібен той Іван? Тільки марно папір перевели…».



Відступ від теми



Після опису мосту згадую презентацію «Кілька років зими». І книгу «Хмарочос» Терлецького. Хочу тепер її прочитати – це перший досвід автора з опису альтернативного світу.


Дім як символ


Коли я читав, то відчував той самий знаний саспенс, наче знав, що Софійка таки точно чогось дочекалася. Разом з саспенсом був присутній і катарсис – опис дому просто неймовірний. Нічого що я тут англійською? Так от, думаю, що поєднання цих двох станів призвело до того, що я захтів знайти їм визначення і поліз в мережу. Знайшов тільки стрес і афект – стани сильного переживання. Але це не те.

Це, знаєте як? Наче ти сам та Аліса в країні див, і сам про себе все це написав (я сам це написав про себе – не Валентин Терлецький!). А ще ти, тобто я – це ті професори, які насправді раніше були тими прителепкуватими зайцем з капелюшником. І сам дім – це теж я, читач. Я не знаю як це описати, бо цей опис дома біля моря, різнокольорових хмар і всіх подій, що там сталися – вражає. Він образний, насичений, викликає ефект присутності і… бажання далі читати книгу, бо потайки сподіваюся, що побачу як мінімум ще такий один опис.




Згадати все!


Події далі розгортаються дуже жваво. Я не скажу, що образ Заливахи кардинально міняється, але він скоює декілька вчинків, які вже не характеризують його як добропорядного побутового п’яничку. Хоч для мене він ним і лишається: його діями керує імпульсивність та емоціональність.

Не знаю, чи зміг би я так діяти, але не відчув зміну поведінки героїв, списую на випадковість. Іван, як герой, далі теж не дуже міняється, але починає хоч діяти. Події поступово набирають обертів. Десь на моменті з акордеоністом ( нарешті відійшовши від епізоду з домом), я розумію, що екшен вже йде повним ходом.

Моя картинка щодо світу Івана, Софії та інших героїв складається: на першому місці тепер виступають не вони, не Жало (є там такий злий дядько), а саме головна ідея твору, про яку так довго говорилося – ідея боротьби за існування казки.


На останок


Я продовжую читати «Кілька років зими» Валентина Терлецького. Перші сторінки, не знаю чого, змусили мене порівняти написане автором з усім найяскравішим і найвідомішим, що я чув, читав, бачив за останні 30 років. Мабуть вплинули великі очікування від книги. І все що я не згадую, з чим не порівнюю, виходить стійка, так би мовити, антиасоціація. Написано в книзі про одне – бачу картинку-антипод, і так від першої сторінки.

Скоріш за все це наслідок і очікування, і реакція на прочитане – немає певних аналогій, порівнянь, або мозок шукає прості доступні порівняння і… не знаходить – навертає на казки і фантастику, яка в’їлася в пам’ять з дитинства, змушує шукати відповіді там, але згадане не відповідає картинці, яку показує автор.

Всі знущання і шпильки залиште для себе – я не фанат Чарівника країни Оз, Матриці і інших відомих речей – вони просто реально сидять в голові кожного читача/глядача, як виявляється, і я автоматом порівнюю все побачене/прочитане з цими творами. Вони ж і наведені для прикладу, як відомі всім, щоб ми спілкувалися однією мовою.

Відчуваю, що ця казка – «Кілька років зими», підсумує і пов’яже деякі знання, враження, думки і висновки стосовно вже побаченого і прочитаного мною раніше.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.10.2016 Проза / Мініатюра
Псі-нопси (уривок)
11.10.2016 Проза / Бувальщина
Планьорка
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
17.05.2016 © Максимів Галина / Книга
А… «Ти хочеш яблуко?»
16.05.2016 © Дарія Китайгородська / Книга
Чорнобиль - 30
10.03.2016 © Суворий / Кінофільм
Підкорення авторитету
06.03.2016 © Єва Фомичева / Книга
Жорстоке небо
26.01.2016 © Єва Фомичева / Книга
Твердиня
Книга
10.10.2016
Кілька років зими
18.01.2016 © Суворий
Номер Нуль
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 54  Коментарів: 2
Тематика: Рецензії, Книга
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.10.2016 21:11  © ... для Каранда Галина 

вступ там на 5 сторінок діалогу - він і не сподобався. далі - нормально. за початок вважаю перші 30-40 сторінок книги. 

 10.10.2016 20:53  Каранда Галина для © ... 

спочатку пишете, що вступ не сподобався, а потім - що початок дуже яскравий... ви так гарно пояснювали, що зрештою заплутали) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
06.01.2012 © Т. Белімова
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
22.12.2012 © Каранда Галина
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди