Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
12.10.2016 23:13Мініатюра
Фантастика  
Псі-нопси
00000
Без обмежень
© роман-мтт

Псі-нопси

уривок 2
роман-мтт
Опубліковано 12.10.2016 / 38110

Невідомо де. Навігаційне

позначення на зоряних мапах -

невизначено.

Відстежуються сигнали систем

життєзабезпечення скафандру:

вони стійкі і підтверджують

наявність живої знерухомленої

людини всередині.

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -


Спаржин отямився – він тремтів від холоду. Спина змокла. «Не вистачало ще захворіти» – промайнуло в голові. Випадково рука торкнулася стіни – по ній текла вода. «Добре – хоч не слиз» – він швидко встав, відкрив пульт управління скафандром, розташований на рукаві, включив підігрів. Відчував себе Спаржин бадьоро, їсти не хотілося, що здалося йому дивним.


Включивши ліхтарика, він знову рушив вперед, як і раніше постійно натикаючись на стіни. «Що за коридор? Хто його будував? – думав він, – Не зрозуміло: то ширшає, то звузиться, повороти постійні, не зрозуміло – куди я йду...»


Вдалині з`явилася невелика пляма світла.


«Нарешті, хоч щось позитивне за сьогоднішній… день? Цікаво, скільки часу я вже тут перебуваю? Два рази був у відключці. Ну, нехай спав годин по вісім. І пройшов вже кілометрів 20–25, повільно, але йду». Він глянув на екран пульта управління скафандром і натиснув на ньому кнопку відображення місцезнаходження. Екраном побігла інформаційна стрічка: «25 травня 2440 року 27:24:03, точка перебування: 144: 46–77: 12 – Паліантіс, температура: +18, вологість: 100%, склад повітря: ... ».


Спаржин зупинився і в голові його лунала лише одна фраза: «Який в біса Паліантіс? Я знаю Паліантіс, я ж там бував мільон разів – нема тут ніяких печер! Я пам’ятаю Астронікс – я там був. І це ніякий не Паліантіс, а якась суцільна маячня!». Потім він проволав на весь тунель щобуло сили: «Чуете мене?! Це все маячня, маячня, маячня!!!». Після він схилився на коліна і засмикався в нервовому сміху. Так він перебував навколішки поки не заспокоївся, потім встав, і промовив сам до себе: «Добре, хай буде Паліантіс, але мені треба йти – вперед, Спаржин. Що ти – це я, я ще впевний, і нам треба йти – до світла». І він поволі рушив далі.


За півгодинний перехід світла в галереї побільшало, і Спаржин вимкнув ліхтар. Він вловив ледве чутний квітковий аромат. «Квіти? Звідки в цьому гроті квіти? Хоча чому в гроті? Може це шахтна вироботка?» Аромат посилювався. Світло вже добре заливало вихід з галереї. Коридор вирівнявся, стіни поступово розширювалися, а раніше низька стеля все крутіше здиралася вгору. Нарешті Спаржин вийшов в величезний освітлений грот чи залу. Всю підлогу устеляв щільний килим з яскравих маленьких квітів.


На краю галявини погляд відпочивав, занурюючись в гру яскравих весняних фарб. Квіти були до коліна, не більше. Одні нагадували мініатюрні гіацинти, тюльпани та ромашки. Інші були схожі на примулу, невеликі троянди або хризантемки. Листя і стебла випромінювали смарагдові, малахітові і пастельні зелені відтінки. Спаржин присів і почав розглядати галявину.


Перед ним знаходилися зібрані в веретена лілові, яскраво сині і білі з блакитними прожилками дзвіночки гіацинтів. На тонких стрілках звивалися жовті, фіолетові і майже прозорі напіввідкриті бутони ірисів. А зменшені наше дитячі іграшки тюльпани грали пурпуровими, рожевими і помаранчевими фарбами на пелюстках найхимерніших форм: з рваними, чубатими або картатими чи чітко обрисованими краями.


Поруч розташувалися різнокольорові астри: жовті серцевини бутонів переходили в червоні соковиті пелюстки, інші були розмальовані по черзі рожевими і білими стрілками, які наступна квітка відтіняла насиченим сливовим кольором з тонкою, але чітко окресленої білою смужкою по всьому краю пелюсток. Потім він побачив острівці петуній, фіалок, гвоздик. Троянди – всі можливі райдужні відтінки від блідо зелених і ніжно жовтих до практично чорних оксамитових. «Скільки ж тут їх? І як пахнуть, а які маленькі…»– в голові просто крутилося від знайденої краси, а в носі крутило від п’янкого аромату. «Свято квітів... фестиваль фарб якийсь…» – здивовано думав мандрівник.


Спаржин простягнув руку і спробував відірвати собі рожевий тюльпан з білими пір`їнками по краях. Рослина міцно трималася в ґрунті. Він потягнув сильніше – рослина не піддавалася. Він зняв рукавичку, взявся пальцями за стебло і спробував ще раз відірвати рослину. Стебло виявилося пружним і міцним. Спаржин спантеличено подивився на галявину, знову простягнув долоню і спробував просто зламати квітку, але рослина не піддалася і навіть не зігнулася.


– Та що ж це за місце таке?! – засмучено вигукнув він вголос, – Ні квітів нарвати, ні час дізнатися, що відбувається?! – Спаржин вже просто зірвався на крик, дивлячись то вгору, то на всі боки, – Що тут відбувається?! Навіщо я тут?! Хто чи що мене сюди затягнуло?! Що відбувається?!!


Надерши горлянку досхочу, він в серцях звалився на коліна перед галявиною, зігнув спину і почав сміятися, закривши обличчя руками. Запах квітів посилився, світло пом`якшало. Спаржин підняв голову і дивився на квіти, силкуючись зрозуміти: навіщо він тут, що це за дивне місце? Окидаючи розгубленим поглядом галявину, йому здалося, що вдалині цей строкатий килим ворушиться, ніби хтось намагається пройти між рослинами, розсуваючи їх стебла і листя. Метрів за сто, квітки одну за одною наче хтось відсував, потім ворушив наступні, а раніше потурбоване листя і бутони поверталися на свої місця. Достеменно хтось пробирався до нього через це строкате квіткове море. Хтось маленький, тому що розгледіти його було неможливо.


Спаржин прикинув варіанти. Перше що спало на думку – змія або ящірка. «Або ще що – до дивацтв тут пора звикнути» – думав він, і про всяк випадок встав і зробив декілька кроків назад від краю галявини. До нього повернулося відчуття небезпеки і впевненість в тому, що він ще живий. Спаржин міцно затиснув в руках ліхтар: на випадок якщо доведеться відбиватися від невідомої потвори. З заростей квітів, через кілька секунд очікування, до нього вийшов... Миш.

***

Zp-місто, місто D
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
11.10.2016 Проза / Бувальщина
Планьорка
13.10.2016 Проза / Мініатюра
Псі-нопси (останній уривок ;))
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
псі-нопси
08.10.2016
Псі-нопси (уривок)
12.10.2016
Псі-нопси (уривок 2)
24.10.2016
Міський сонет (вірш-відповідь)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 21  Коментарів: 3
Тематика: Проза, Мініатюра
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.10.2016 18:51  Каранда Галина для © ... 

як казав саакашвілі - "бе-бе-бе!!!) 

 13.10.2016 18:47  © ... для Каранда Галина 

все чесно - уривок є уривок! :)))))) 

 13.10.2016 18:45  Каранда Галина для © ... 

е! так не чесно!

якщо вже й уривок - то з зав’язкою, кульмінацією і розв’язкою! а то що я, дурно читала??!) який, в біса, миш??? чо’ тюльпани не рвуться? хто там в чиєму тілі?? 


 нє, я так не граюся)

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
17.04.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
27.11.2014 © Серго Сокольник
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди