Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
14.10.2016 00:19Мініатюра
Про осінь  Про душу  Про вітер  
10000
Без обмежень
© Ірина Мельничин

Дощ, дощ ллє

Ірина Мельничин
Опубліковано 14.10.2016 / 38126

Я повільно простую сірою осінньою вуличкою, подеколи зачіпаючи черевиком на землі сухе скручене листя. Мої кроки відлунюють беззвучно й непомітно, і я щасливий був би зовсім про них не знати, але занадто ясне відчуття асфальту під ногами постійно повертає до реальності і од того ще більш посилює відчуття власної німої нікчемності.

З немилосердним завзяттям на землю збігає холодний бистроногий дощ. Я уявляю, як він хвацько цокотить у ринві, немов елегантні жіночі пальці, що знервовано вистукують на столі дзвінку неспокійну мелодію. Я вперто намагаюсь не забути цей звук і відтворюю його в голові щоразу, коли мати над чимось міркує або невдоволена; вона завше мимоволі повторює цей жест руками, якщо середовище навколо неї стає занадто некомфортним для її власного багатогранного душевного світу зі своїми переконаннями й принципами. Стараюсь не забути я й шум теплого вересневого дощу, та з кожним разом це видається мені дедалі складніше. Колись зовсім не зважав на нього, куди більше мені подобались самі важкі численні краплі, під якими я самовпевнено, з усміхом на розпашілому обличчі, гасав, повертаючись зі школи, через що потім часто сидів удома з високою температурою. Але тепер усе змінилось, адже такі ситуації, як та, що трапилась зі мною, не можуть не поміняти деякі речі. З кожним днем мені усе важче заздалегідь завважити дощ, та й сам він щоразу чомусь стає усе холоднішим та нестримнішим.

Швидко проноситься вулицею морозний вітер. Я мимоволі здригаюсь, обпечений несподіваним холодом і вирішую пришвидшити ходьбу. Вітер без свисту, безмовний вітер, німий – він б’є душу, немов добрячий міцний батіг, якого хтось неочікувано спрямовує на тебе прямісінько в серце. Коли я помічав його гучні пориви, вітер слугував для мене пересторогою і знаком. Легка прохолода од нього була навіть приємною. Вітер немов шепотів тобі ледь чутні попередження, щось на кшталт: «Хей, друже, поспішай! Скоро почнеться дощ!». Можливо, я усе перебільшую, та чому його шепотіння вже зовсім сплелося з моїми думками? Чому воно видається все боліснішим та приходить щоразу так несподівано й обпалююче, а вітер стає усе холоднішим та немилосерднішим? Звісно, це всього лише моє марення.

Я пригадую, як одного разу вітер скинув мене додолу, мов натерту до блиску прозору склянку. Чи я сам тоді спричинив це? Не надто вдало й хороше влаштувався на вибраній опорі, занадто безпечно та необдумано обрав своє життєве місце-призначення? Тепер я уже не розберу. Більше того, мені приходять у голову зовсім безглузді й легковажні міркування. Немов, уже тоді я не завважив жодної зміни, жодного звуку. Та я іще раз пригадую собі усі ті події і таки змушений погодитись з власним неприємним внутрішнім голосом: я таки не помітив анічогісінько. Я нестримно летів униз, повністю поглинений спогадами про свої щасливі, не так давно минулі, історії, хоча в мені уже давно не було криштальної водиці. І отямившись тільки за мить до знищення, я лише й устиг побачити пусту, вкриту сірою пилюкою землю, коли уже лежав в друзки розбитий, розгублений та спустошений. Прозора, прозора склянка – вона видається цікавою лише коли виграє різнобарвним сонячним промінням на своїй нестабільно-багатогранній поверхні, коли ви й чекали її такою побачить, правда? Про розкидане непримітне скло ніхто не пригадає, хіба якщо сам випадково наступить босою душею на нього, а тоді вилається і спробує усе хутчіше прибрати та кинути в смітник. Рідко буває так, що хтось наважиться склеїти склянку. Та й чи буде вона після того уже такою, як раніш? Людям не цікаві побиті непримітні особисті, вони занадто «неправильно» світлом.

Дорога до неможливості довга. Дощ так само беззвучно ллється на усе, що тільки можна окинуть оком, та мені чомусь видається, що лиється він тільки на мене. Багато хто під час навіть дрібного дощику одразу ховається по домівках і це тимчасово рятує його, але не міняє того факту, що все ж доведеться здобути собі хорошу парасолю. Бо хто ж зна, можливо, наступного разу нагряне злива? Деякі сміливці спеціально шукають, де б ото більше змокнути й безстрашно біжать під найсильнішим дощем. Та рідко таким вдається оминути неприємні наслідки, тільки справжніх щасливчиків Доля не примушує потім самотньо лежати в блідій палаті з пневмонією. Я ж іду під парасолею і це захищає мене навіть од цього чудного німого дощу, та, як мені видається, останнім часом й це уже марне. Краплі усе одно повільно стікають по моєму блідому обличчі, а тіло часто проймає миттєве тремтіння через змоклу тонку куртку. Схоже, у моїй парасолі з’явились дірки. Чи я не надто хороше нею вкриваюсь?..

Сірий асфальт лякає мене своє незкінченністю. Вітер безжально шмагає моє тіло, а ноги перечіпаються за щось на землі. Я ступаю по битому склі, його надзвичайно багато. Пришвидшую ходу, щоб усе це нарешті скінчилось. Та, схоже, це неможливо – я беззвучно, занадто непомітно й швидко топчу шматочки-скельця самого себе.

Усе занадто похмуре й сіре, занадто чітке й виразне. Моторошна країна тиші і розгубленості – я й сам її житель. Думки змішуються, перебивають одна одну, звучать у моїй голові страшенно гучно й дзвінко, та безжально сплутано-незрозуміло. Я стараюсь розібратись у них, усвідомити щось іще, окрім безладного божевілля тривоги. Я мимоволі повторюю у голові звук постукування пальців – ось, він десь там, приглушено цокотить у ринві.

А дощ ллє, ллє, ллє.

Безмовний дощ.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.08.2016 Проза / Новела
Криниця
11.11.2016 Проза / Новела
Погляд
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Мініатюра Про вітер
14.10.2016
Дощ, дощ ллє
12.01.2015 © ГАННА КОНАЗЮК
Зимова ілюзія
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 52  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Мініатюра
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.10.2016 23:10  © ... для Тетяна Чорновіл 

Звісно, але коли нас спіткала якась проблема, то ми часто заглиблюємось в неї сповна
Спасибі за відгук) 

 16.10.2016 14:05  Тетяна Чорновіл для © ... 

Сумна осіння замальовка. Настрої як і полії, що їх спричинили, мають властивість змінюватися. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
18.09.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди