Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
29.10.2016 08:03Роман
 
Світ таємничий,  світ наш древній…
00000
Без обмежень
© Меньшов Олександр

Світ таємничий, світ наш древній…

Частина 1. Осколки. Історія 1

Фараонов М. Глава 7-15

«О, долі! Хто вас вигадує?..»
В. Пікуль
Меньшов Олександр
Опубліковано 29.10.2016 / 38354

7


Наступні дні жахливо хворів. Грип, чи що, підхопив? Чорт його знає!

Все почалося ще в той вечір, коли повернувся від Соловйових. Увесь був якийсь розбитий. Випив аспірину і прокинувся лише вранці наступного дня… на підлозі в залі.

Видно, температура вночі була немаленькою. Нічогісінько не пам’ятаю. Як, що, де… Ніби в тумані.

Стан зараз був таким, що ледве-ледве звівся на ноги, а потім... Краще й не згадувати… Ох!

Викликав лікаря і подзвонив на роботу, мовляв, не прийду, бо захворів. Там щось пробурчали про «скоріше одужання», але якось те сказано було без усякого підтексту. Звичайна формула ввічливості, яку бубонять під ніс, аби хоч щось сказати.

Легше мені стало буквально півгодини тому, і я зганяв в магазин за їжею. (До речі, грошики скінчилися зовсім… Все! Баста!.. Капець!)


8


Увечері почався новий напад хвороби: позначилася та прогулянка до магазину і назад.

Думав, прийшли кранти, але нічого - відпустило. Голова тільки почала трохи боліти… Але відчуваю, що треба чекати того пекельного болю, від якого полізеш на стіну. (Ще й ліки, бляха, закінчилися!)

Раптом подумалося, що всі люди - «лялечки»... чи личинки... І що з них виростає (після смерті) - залежить від того, що саме все життя вони в себе «пхали».

Так-так... точно... це вірна думка! Після смерті, напевно, немає ні пекла, ні раю... ні чистилища... Ми просто «перетворюємося» в... в...

Бляха муха! В кого? У привидів? Примар? Чортів? Ангелів? - Маячня собача! Краще б тобі, Коля, лягти спати. А то ти взагалі розумом поїдеш.

І я ліг на рипучу софу, сховався під затасканим пледом.

А вночі... (Зараз розповім… Трохи горлянка пересохла… Тільки ви цього... нікому… добре?) Вночі приходила Вона! Між іншим, не така вже й страшна. Простягнула металевий лист і вимагала вписати туди своє прізвище, ім`я та по батькові. Там навіть дата стояла вже! Але зараз не пам’ятаю яка саме…

От жах!

А я замість «Фараонов», написав чи то «Фара»... Ні! – «Фора»... Точно, я написав «фора», і повернув Їй... А Вона раптом розлютилася і стала кричати. Жах та й тільки...

О, Боже, як страшно... Тільки б сьогодні вночі не прийшла.

Отже, що там градусник показує? - Тридцять дев`ять і чотири... Капець, хай мне покрасять!


9


Н і х т о не приходив.

Температура – тридцять п’ять і дев’ять.


10


Наш світ безумовно древній... навіть старий (так буде точніше), отяжений проблемами. Він сидить на призьбі, дивиться на свій «город» - що там зійшло, що пропало... щоб ще посадити... А в очах цього старого - така туга, така втома... і байдужість...

Ось гризуть яблуню короїди - і чорт з ними! Ось бур`яни заглушили сходи, і треба б зробити прополку - а старому все одно. Він з якоюсь зловтіхою поглядає на трактор, на бочку солярки, і в його голові повільно зріє план: викорчувати абсолютно все - від малини до осоту, від вишні до будяка, переорати цей город… та так, щоб живого місця не залишилося, а потім скласти усе в одну велику купу, облити соляркою і спалити к бісовій матері.

От було б видовище! Я б на місці «господаря городу» ще б і картопельку в фольгу загорнув, та підкинув на вуглики, нехай смажиться...

Дикість якась! Тобі не здається? Скажи краще, хто насправді керує процесами? Всіма-всіма процесами, які відбуваються в нашому світі - від розмноження палички Коха до згасання надгіганта класу К7?

Ну? Хто керує? Оцей старий? Його ворог (якщо такий є)?

А скільки таких «господарів»? Скільки «городів»?

Чи це така дивна гра, суть якої мені не зрозуміти?..

Слухай, а скажи, хто керує моїми думками? Я сам? Чи доля? Ангели з демонами нашіптують на вухо? Або норни плетуть свою чортову пряжу?

Чи нічого цього немає? І все це танці божевільних електронів... А у мене скажена температура і мозок божеволіє... закипає... білки розпадаються, нейрони втрачають зв`язок один з одним... і хворий розум народжує всяку маячню, на кшталт сказаної вище.

До речі, ось так потім і народжуються оповіді про усіляких привидів, на зразок Агафона у того п’янички-«астронавта»... А ще мозок придумує таку фігню, яку вчені намагаються впарити нам, як стрункість і розміреність цього древнього світу. І коли вони шукають формули, закономірності, то ми, немов дурні, киваємо головами і віримо, що так воно і є насправді.

А світ, як той м`ячик - перекочується з боку на бік, розвалюючи всі побудови нашого мозку... немов насміхаючись…

І ось хто його пхає, той м’ячик? Чиї ноги б`ють по ньому?

Температура знову під сорок… Капець!


11


Зараз шістнадцять тридцять дві. Відчуваю себе відмінно. Температура спала, в тілі - лише невелика слабкість.

Думаю, що Вона - плід мого хворого розуму… Я в тому впевнений на всі сто відсотків!


12


...Отака думка... Я їй часто Я нею часто переймаюся... Своєрідне завдання для розуму. Завдання... так-так, саме завдання…

Чаші терезів: на одній лежить людське життя, на іншій - мільйон життів. Що переважить? Що важливіше: одна людина або мільйон людей? Вбити одного, щоб інші жили, або... Або?

Як її вирішувати? Математично чи виходячи з моралі?

Отак би запитати у оточуючих: як вони вирішать це завдання? Думаю, що більшість проголосує за спасіння мільйона життів. Одне навіть не візьмуть до уваги.

Цікаво, а Бог… чи боги… теж так мислять? Умертвляють одного, щоб інші жили і в вус не дули?

Я проти такої жертви, але хто мене питає...


13


Зайшов вранці Серго Кабанов. Приніс пиріжки, які спекла Алла, і пенсію.

Побазікали з ним про те, про інше. З`ясувалося, що Соловйов, як і передбачалося, помер від чергового нападу хвороби (Серго знову забув її назву), ускладнену постійними п’янками... Ні, не з «астронавтом»-сусідом… Тут ви не вгадали. Скоріше за все, пан Соловйов рятувався від мерзоти нашого світу саме завдяки пляшці, причому досить дорогого бухла. Ось і наклалося одне на інше, та й прийшов казочці кінець.

Так що справа нібито закрита, і конспірологією бавитися не слід. Як там казали у давнину про чорну кішку в темній кімнаті? Ось щось на кшталт...

Що ще розповісти? - Оголосив війну Маркізу: цей шахрай здійснював ранкову розминку і обірвав штору в спальні.

Нехай тільки, гад, з`явиться!

Ну а так: весь день намагався одужати.


14


І де ж ховається кіт? Може, у тарганів притулку попросив?


15


Ранок увірвався в цей світ безхмарним небом.

Я прогулявся до ринку маючи намір видалити з холодильника порожнечу. Біля прилавка з крупами зустрів дівчину зі знайомим обличчям.

-О! Як служба у Аїда? - звабливо посміхаючись, запитав я. - Багато народу ваш «Стікс» вже встиг переправити?

-Тепер я у нього не працюю, - їдко посміхнулася дівчина. - А вам, до речі, вітаннячко від пана Аїда. Запрошував в гості.

Овва! А це жорстко!

-На жаль – зайнятий, - парирував я.

Але дівчина не вгавала:

-Ось як? А Харон ваш ящик, оббитий червоною тканиною і іменований в народі - труною, зараз використовує для перевезення діркопробивачів та маркерів. Це – ганьба…

-Навіщо він перевозить цей мотлох?

-Діркопробивачі - робити дірки...

-...а маркери - для марок, - закінчив я.

Видно, образив цю дівчину конкретно. Так жорстко зі мною давно не говорили, тим паче – жінки.

-Вірно… вірно.., - зіщулилася дівчина. Її очі набули холодного відтінку.

-Як вас звати?

-Марина. Кочеткова… Забули?

-Соррррі… А мене - Ніколо, але не Паганіні.

-До побачення, Ніколо Аленепаганіні, - і дівчина стрімко пішла геть.

А дівчина, як писав Чуковський, - «чічі», що звіриною мовою означає «молодчина».

Дома на мене чекав завжди голодний Маркіз. Але сьогодні він мав трохи знервований вигляд.

-В гості когось чекаємо? - але кіт залишався серйозним.

Вилитий тобі капітан Липніцький. У нього теж завжди зосереджене обличчя. Та й гумору зовсім не розуміє.

-А я таку дівчину зустрів! - кажу котові. - Непогано б її в гості запросити, га?

Маркіз сердито махнув хвостом та пішов з кухні, навіть нічого не випросивши.

Увечері мене знову скрутило: температура підскочила, і очі сильно розболілися.

Приліг і спробував заснути. Якийсь час було холодно, аж до лихоманки. Незабаром потепліло настільки, що хоч банани вирощуй. Біль у м`язах пройшов.

Зміряв температуру, і виявилося... О, Боже! Знову під сорок!

Треба щось... щось робити… Бляха, ліків немає.

А нумо швидше у холодну ванну!

Піднявся, але кімната з усім, що в ній знаходилося, пронеслася перед очима зі швидкістю кулі і, за кілька хвилин, я знайшов себе лежачим на підлозі.

Поповз на ліжко і побачив в стіні… там, де килим… двері. Тобто прохід.

Я в нього...

…Прямокутний двір, оточений з усіх боків будівлями, як на листівках минулого століття. Праворуч - школа, ззаду - книжковий магазин.

Поштовхавшись серед учнів, вийшов до лавки.

-Сидимо? - просто так запитав я у Матюхи. Той дивився кудись угору, зіщулившись, як той вуличний кіт.

-Чекаю! - посміхнувся він.

-Холодно… Пішли в магазин, чи що? Погріємось… Ти ж книжки любиш.

-Пішли.

Погода стояла похмура і холодна. Я промерз до кісток.

-Ти пам`ятаєш, про що ми з тобою розмовляли вісімнадцятого травня о десятій двадцять ранку? - запитав Матюха. Зараз він був в півтора більше ніж я, і значно темнішим.

Він запитав… а я пам`ятав. Дивно, але пам`ятав!

-Ти сказав, що тобі імпонує кіт Бегемот і Фагот, - говорив я. – І ти казав ніби і сам був би не проти стати такими, як вони: викривати і карати, відповідно вчинкам людей. Вірно?

Ми увійшли в магазин, і я тимчасово захопився переглядом книг, хоча бібліоманом не був.

-Можна сказати, що моє бажання збулося, - промовив Матюха, і деталі його фігури були ледь помітними, немов він знаходився в глибокій тіні. - А ти?

-Що я?

-Твоїм героєм, я пам`ятаю, був Гліб Жеглов, так? Ти ж теж вважав, що злодій повинен сидіти в тюрмі… тобто бути покараним.

-Так, було. (Не розуміло, до чого він хилить?)

-А якщо я запропоную щось подібне?

-Тобто?

-Подібну... роботу… подібне існування…

-Я б не відмовився, - сказав, і тут же згадав: - Матюха, ти ж загинув… три роки тому!

-Так, - тінь кивнула головою, і її постать розрослася так, що закрила геть все. Стало холодно і... самотньо.

Що зі мною?..


Замість післямови


Полковник Гончар покрутив у руках касету і ще раз вставив її в старенький магнітофон.

«Що я шукаю? - питав він себе і чомусь дивився угору. - Що я шукаю? Дворічної давності події, а я...»

Вказівний палець сам собою натиснув на кнопку «REC». З динаміків знову почувся голос Кабанова. Його слова врізалися в пам`ять снопом якихось асоціативних думок.

«...У будинку панував порядок, - голос Кабанова був трохи глухим. Приходилось напружувати слух. - Маркіза я взяв собі додому. Не розумію, чого Микола на нього скаржився. Сумирний кіт. І розумний. Правда, перші дні майже нічого не їв, і сидів з серйозною мордою, точнісінькою, як у Липніцького... Тіло Фараонова знайшли через тиждень аж в Макіївській балці, там, де влітку археологи щось розкопали. Капище, чи що, древнє?.. Як він туди потрапив та ще в нижній білизні?..

Причина смерті банальна: грип… та переохолодження…»

Гончар відкинувся на спинку крісла, а потім різко піднявся і підійшов до сейфа. Ключі довго не хотіли вилазити з кишені піджака, чіпляючись за підкладку. Полковник вилаявся, але нарешті витягнув дзвенячу зв`язку. Клацання, друге, трете... Двері зі скрипом відчинилися і Гончар став шукати стару жовту папку. Нарешті надибав. Та ледь витягнув її назовні, як папери, що лежали всередині, стрімко висипалися на підлогу, так що довелося нахилятися та збирати їх.

Полковник втомлено сів на своє місце і взяв один з перших листів, списаного дрібним акуратним почерком. З пожовклих пом`ятих сторінок неспішно вимальовувалася наступна картина: «...Сусідня із земною «клітина» була володінням Зара, Вогняного Змія. Відбивши у одного з Майстрів наш світ, цей «полюс» розгорнув свою звичайну програму «колонізації».

Більга-Ел – невеличка планета в тій же сусідній «клітці», також була населена людьми, скоріше за все - кроманьйонцями. В основі назви, судячи з усього, лежить прашумерське слово, яке означає «предок». Сама назва виникла, очевидно, вже тут, на Землі. Вона мала символічне значення: за віруваннями стародавніх шумерів, людина походить від суміші глини і крові бога Абзу. Тобто предком вони вважали землю, яка їх породила, і яка перебувала в «не-тут».

Люди з Більга-Ел були круглолиці, з прямим великим носом, та були середнього росту. У порівнянні з землянами - неандертальцями, що на той час плазували в первісних пелюшках, більга-елці вже займалися землеробством та скотарством. Широко, для свого часу, були розвинені математика (вони знали число «пі», вирішували квадратні рівняння з трьома невідомими, а також ряд тригонометричних задач) і астрономія (створили календар і проводили ретельні спостереження за зоряним небом). Ще більга-елці не пасли задніх в медицині, географії та навіть в основах мінералогії».

Гончар зітхнув і потер запалені очі. Мозок насилу пробивався крізь павутину акуратних рядків. Полковник нахилився вперед і знову продовжив читати: «Треба зробити невеличкий відступ від розповіді, та пояснити один важливий пункт, а саме – про слуг Майстра Зара. Між ними треба виділити категорію, яку ми знаємо під ім’ям «іфрити». Нам вони відомі за арабською міфологією, як душі померлих, або іноді як клас джинів, зроблених з вогню. Що саме це за істоти, пояснити мені важко, але схоже, вони постлюдська категорія… <далі затерто до дірок> …перекинули «десант» більга-елців на Землю для будівництва «станцій» - особливих «органів» Зара, своєрідних мітохондрій, які видобувають з різних рівнів «клітини» енергію і забезпечують нею свого Майстра. Використання аборигенів іфрити зважили невигідним, оскільки на них треба було затратити занадто багато сил, щоб чомусь навчити.

«Десант» висадився десь у Африці, а пізніше добрався до рівнини між двома річками - Тигром і Єфратом. Під пильним оком іфритів (таких собі «ангелів») Зара був вирощений «орган» - базасома з матричними «цистернами», яку зовні почали покривати захисним «панциром». Останній виглядав, як гігантська семиярусна вежа. На перших двох поверхах безпосередньо розташовувалися «цистерни» і «акумулятор»; потім – «ретранслятор» і «інформаційні веретена». Останній сьомий ярус займала станція «метро», одна з чергових в створеній комунікаційній мережі Зара. Відтепер Земля ставала однією із зупинок. Це все зайняло чимало часу, але того стоїло.

Що до «станцій метро» - вони дозволяли слугам Майстра проникати навіть в нестійкі світи. Досить було закинути десантну групу, очолювану ходоком, щоб Зар зміг згодом поширити свою експансію і нову територію.

Після закінчення робіт більга-елців назад не повернули. Причина поки мені невідома...»

Пролунав телефонний дзвінок. Гончар здригнувся, потім швидко прибрав аркуші в папку та зняв трубку.

-Алло!..

1997–2000 рр.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
28.10.2016 Поезії / Вірш
Меч
06.11.2016 Поезії / Вірш
Держава
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Світ таємничий, світ наш древній… (Книга перша)
25.10.2016
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 1)
27.10.2016
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 1)
29.10.2016
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 1)
07.11.2016
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 26  Коментарів:
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
05.04.2012 © Т.Белімова
06.01.2012 © Т. Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди