30.10.2016 15:04
лише 18+
201
    
  2 | 2  
 © Маргарита Проніна

Чай

Він приходитиме до неї знов. Так, ніби купувати гарячий чай. Бо вона – його жінка. Чи то тільки співпадіння? Що симпатія цієї вахти випала саме на неї, бо інших не було. Пусте, з такими ляшками – їй нема конкуренції. Білими від штукатурки порепаними руками подавав їй розправлені кишенькові.

- Зелений, імбирний, з бергамотом… який? – питалася строго, мов би клієнт у цій забігайлівці мав вибір.

- Зелений, - відповідав зачудовано й спокійно, вже десь в уяві намотуючи її міцну чорну косу на свій роботяцький лікоть… - Як навчання? – перебивав сам собі гріхопадницькі візії.

- Якнайкраще! – виважувала паузу, - далі нікуди. – Лукава усмішка, на всіх захожих тут змістовних відповідей не напасешся. А цей… все рівно завтра питатиме те знов. За планом – імбирний.

- І он той пиріжок ще, - загадував навздогін замовленню, аби довше милуватися, як неспішно погойдуватимуться розкішні стегна у синій джинсі дорогою до найдальших поличок прилавку. Потирав колючу бороду з муркотливою насолодою. Зароблю – заберу. Вирішив. Цієї осені – вона тільки його жінка.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 31.10.2016 10:29  Тетяна Белімова => © 

Просто відчула, Маргарито, стан цього чоловіка. Зріле почуття. Воно не обрушується на голову водоспадом. Не б`є гормонами. Воно "приміряється" до "об`єкту" мов до пазлу - підійде/не підійде, зростеться/не зростеться. А ще суто чоловіче сприйняття - тілесне до мозку кісток!
Дуже класно написали)))