Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
30.10.2016 20:31Есе
 
10000
Без обмежень
© Анатолій

Дежа вю

Зранку мені зателефонував приятель - зайомець з прадавніх інститутських часів і ось довгождана звістка - книжка готова і вже сьогодні її можна забрати. Приятель, на той час працював очільником одного невеликого приватного видавництва і вже кілька років поспіль збирав матеріали для книги спогадів про хорову капелу Київського політеху, де, власне, ми з ним і познайомились та, на протязі кількох років, тричі на тиждень зустрічались на репетиціях хору. Книга йшла важко: потрібно було передивитись величезну кількість фотографій, встановити хто є хто на тих фото, з’ясувати подальшу долю кожного, вибрати поміж тих фото кращі, ув’язати їх в хронологічному порядку, починаючи з 1947 року (дня заснування) і закінчуючи сьогоденням. А ще, треба було встановити контакт з майбутніми авторами спогадів, подвигнути їх до написання текстів, вичитати та відредагувати написане етс, етс... Один із дописів належав мені, тож, не відкладаючи справу на потім, в кінці робочого дня, я сів у метро та, через декілька зупинок, вийшов на станції "Контрактова площа".  

 

***** 

У видавництві випадало бути нечасто, та дорогу до нього я знав добре, тож без зайвих роздумів попрямував до виходу. Поминувши важкі скляні двері на виході з метро, пірнув в людний підземний перехід та й пішов прямо, не дивлячись по боках, як тоді, коли йдеш добре знайомою дорогою. Йшов поміж довгих рядів лоточників, котрі розташувались справа і зліва переходу (вже потім пригадалось легке здивування - якимось закоротким видався мені отой перехід!), далі вийшов на велику, закидану сміттям, площу, пройшов через трамвайні колії (знову щось стиха клацнуло в півсвідомості: тут завше перед коліями була металева загорожа, і коли її встигли зняти? - давно тут не був); зрізав край скверу, оминув довгу двоповерхову будівлю, знову вийшов у сквер, навскоси перетнув його, вперся в якусь скульптурну групу (звідки вона тут узялась?) і зупинився перед страшенно знайомим будинком у стані легкої паніки. Де я?!  

 

Так ніби увійшов в підземний перехід в Києві, а вийшов в іншому місті - ніби все знайоме, а куди йти не знаєш : "Он шел на Одессу, а вышел к Херсону..." Пробую заспокоїтись, ошелешено озираюсь по боках і повільно шкандибаю назад. Так: сквер, скульптура, зліва та сама довга двоповерхова будівля (не повинно її тут бути, хоч трісни!). Обходжу будинок справа по тротуару, дивлюсь поперед себе і, раптом… Господи – Сковорода, Григорій! Не власною, звичайно, персоною, а лишень його кількаметровий пам’ятник, котрий, скільки я себе пам’ятаю, бованіє собі на краю скверу, якраз навпроти Києво-Могилянської академії. Все, як у казці з Попелюшкою, умить стало на свої місця - оті безладно розсипані пазли склались докупи у беззаперечний висновок - я на Контрактовій. Тож після виходу з потягу метро я пішов не в бік вулиць Верхній-Нижній Вал, куди мені, власне, і потрібно було йти, а в зовсім протилежному напрямку.  

 

Сотні, якщо не тисячі, разів доводилось мені проходити по тому скверу, поруч з пам’ячником українському поету і філософу, бо кілька років поспіль працював всього за сотню кроків від Контрактової, та й мешкав більш ніж півтора десятка років на Подолі, тому знав його як свої 5 пальців і отакої! По виході з метро я пішов у протилежний бік, без найменшого сумніву що йду у вірному напрямку! Всі мої знання, увесь досвід не допомогли мені уникнути помилки - навпаки саме вони і ввели мене в ту фатальну оману.  

 

Що вже тоді казати про непроторенні шляхи! Увесь багаж знань, звичок, напрацьованого досвіду, стереотипів які наскрізь просочили наше єство, підштовхують нас, мимоволі, до побудови звичних і зручних конструкцій. Вектор інерції штовхає мене, знай собі, по накатаній колії і вислизнути з неї так непросто, бо в ній зручно і комфортно; чорне є чорним, біле білим, чи може і навпаки, то вже як кому смакує. 

Я мешкаю в зручному, маленькому тривимірному світі, з якогось боку відчуваю плин часу, як субстанцію четвертого виміру, і з цієї позиції марне намагаюсь зрозуміти логіку світобудови, оті виміри і виміри, безліч котрих півсвідомо відчуваю, коли довго вдивляюсь в моторошну безодню зоряного неба темною безмісячною ніччю, десь на узбіччі цивілізації. 

***** 

В нас у відділку працює молодий хлопчина, кандидат (одна наша, в літах, співробітниця зове його не інакше як "наш вундеркінд"). Він, з якогось дива, зовсім не вживає спиртного і, мабуть, тому, на дух не виносить проголошувати здравиці на наших збіговиськах з приводу (та і без приводу теж) вшанування чергового іменинника, а коли уникнути, бувало, не виходило - говорив довго, заходячи здалеку, та ще й украй з несподіваного боку - щось про великий адронний колайдер, багатовимірність Всесвіту, ще подібне тому, порушуючи тим самим основний принцип тостування: "Тост повинен бути коротким", щоби залишивсь досить часу на те для чого, власне, всі тут і зібрались. Тож, незабаром, до взаємного задоволення сторін, ми залишили його у спокої. Та, при нагоді, я його запитав, скільки, все ж таки, отих вимірів у Всесвіті. Він, за звичкою, почав про інше: можливо намагаючись розхитати набуті за довге життя стереотипи та вектори інерції, які він, мабуть не без підстави, в мені підозрював, а може просто за звичкою, та я, розуміючи що те надовго, ставлю питання руба: 

- Скільки?! Він, намагаючись звільнитись від чіпкого захвату, знову починає щось про сучасній підхід науки при вирішенні спірних питань, про те, що відповідь на поставлене мною запитання лежить у площині… 

-Скільки?!! - твердо стою на своєму.  

 

- Одинадцять, - приречено видихнув він і далі повів щось іще про отой 11 вимір - він, бачте, зовсім маленький і деякі математики вважають що і те не межа, та з мене було досить і того. Одинадцять, одинадцять запульсувала в голові напружена думка, намагаючись збагнути почуте. Куди котиться світ? В часи моєї юності, пам’ятаю, мова йшла про якихось скромних 5 чи то 6 вимірів, а тут одразу 11!  

 

Уявіть - одвічний Бог, котрий існує поза часом, за межами звичної нам системи координат, котрий знає початок і кінець всього сущого, спостерігає за нами з глибини (висоти, далечини чи ще звідкілясь, для чого навіть не існує визначення) 11 чи там 12 виміру, а я намагаюсь судити його за законами нашого тривимірного світу. Мені важко уявити жителя світу з 5 чи 6 вимірами та двомірний світ уявляється досить легко (лекції з "начерталки", таки не пройшли марно); бачу себе у формі якоїсь чудернацької закарлючки, котра бабрається у тому двомірному лабіринті життя, хаотично наштовхуючись на стінки-лінії в пошуках виходу, а він, той вихід, можливо зовсім поруч і, якби дістало хоча б крихти вигадки і духу, то піднявся б у третій вимір хоча б на міліметр, хоча б на пів-міліметра - всього лишень на мить і - ось вона, ціль! І не довелося би тоді блукати манівцями, іноді усе життя, у пошуках того виходу; та, видно, марне відвести очі долі. 

Господи, як незбагненні шляхи Твої! Ти створив нас по образу і подобі Своїй, Ти вклав, для чогось, в наш розум неймовірні можливості (Стверджують, що мозок людини зберігає всю, до байта, інформацію, котру вона увібрала в себе на протязі усього свого життя і яку не здатні вмістити всі наявні електронні носії інформації планети), а в наші серця все необхідне для щастя, того щастя, яке несуть у собі малі діти, котрі від народження вільно чигають в тих вишніх вимірах радості, аж допоки по ньому не пройдеться кований тривимірний чобіт дорослої людини. Те щастя не купиш, для нього не потрібні ні 600 мерседес, ні багатоповерховий маєток, а ні басейн з підігрівом. 

***** 

А редакцію потім я легко знайшов і гортали ми удвох, допізна, новеньку, важку, в святковому убранні книжку, що так гарно пахла свіжою друкарською фарбою, гортали сторінка за сторінкою, розглядаючи старі чорно-білі фотографії, з яких на нас дивились такі юні і такі радісні обличчя наших друзів, згадували минулі часи, коли ми були молодими й щасливими та думали, що світ кругом нас світлий і справедливий, а якщо і не завжди, то в наших силах все виправити, бо попереду у нас ще так багато часу… 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
30.10.2016 Проза / Бувальщина
Справжній мужчина
30.10.2016 Проза / Нарис
Про щастя
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Есе
09.11.2016 © Маріанна
Мова
30.10.2016
Дежа вю
30.10.2016 © Маргарита Проніна
Запах осені
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 43  Коментарів:
Тематика: Проза, Есе
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
23.02.2013 © Тетяна Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2011 © Закохана
09.12.2010 © Тундра
27.03.2012 © Микола Щасливий
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди