02.11.2016 10:14
лише 18+
187
    
  5 | 5  
 © Оля Стасюк

Сіра волошка

Сіра волошка

Над золотою пусткою каштанів

Зайнялась осінь. Посірішав вид.

Летить душа над гострими кутами

І вже сміється – голосно, навзрид.

Хай замалим не перепріла пам”ять.

Хай навіть жовтень в тузі цій помер, -

Торкнеш чоло холодними вустами –

І наче з серця чорну пляму стер.

В мені цих плям три гарби і ще трошки.

Несу тобі – і ще під звід ікон.

Твої зіниці з сірої волошки

Знімають з мене сотні заборон.

І вже вільніша. Вже хоч трошки краще.

Вже ліс живіший. Вже хоч не німа.

Душа дівоча все ж така пропаща, 

Коли вони в листопаді – й сама.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 05.11.2016 10:07  Тетяна Чорновіл => © 

Сірі волошки - то щось! Чудовий вірш! А сама, бо чекає свою єдину долю! Дочекається!

 02.11.2016 14:39  Світлана Рачинська => © 

Сміятись навзрид - !!!!! Супер.

 02.11.2016 10:23  Каранда Галина => © 

вонА?

сміється ...навзрид - круто, +