Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.11.2016 09:27Вірш
Про природу  
10000
Для дорослих (18+)
© Костенюк

Дощі Волині

Цикл віршів

Костенюк
Опубліковано 03.11.2016 / 38432

Мудрим.

(як Бальмонт)


Я не прагну мудрості

з глибини віків.

Настрою миттєвості –

зміст моїх віршів.


Кожна з тих миттєвостей –

це мої світи

сповнені відвертого

серця простоти.


Не сваріться мудрії:

що до мене вам?

Я, хмаринка сонячна, 

дощ несу полям...


Вільно в небі синьому, 

бачите – пливу...

Кличу в небо мрійників.

Вас я не зову!


На оз. Пісочному.


Соснова гілка мокра і зелена

постукала в зачинене вікно.

…Сьогодні стіл накрию, бо давно

вже гості не приходили до мене.


Відпустка.


Кінець сімом потам по нам текти!

Розм’як асфальт в розпеченому місті.

Збираймось друзі – час вже нам іти, 

бо почались дощі в озерному Поліссі.


Палатка, плащ – вони мов оберіг

врятують нас від зливи та застуди.

Вдихнемо свіжість лісових доріг, 

де дикий звір живе, де рідко ходять люди.


Підéмо на зелені береги, 

на темні хащі, на густі діброви.

Дивіться – в мене розійшлися брови, 

простилися за все закляті вороги!


Там стереже зелений очерет

для нас те пам’ятне, те рибне місце.

Там – все для нас, відоме наперед

простою формою та добре звичним змістом.


Там ще лунає предковічна Русь

над озером піснями до півнóчі…

Колись я з вами в місто повернусь, 

та тільки зараз про це думати – не хочу!


Кінець сімом потам по нам текти!

Розм’як асфальт в розпеченому місті!

Збираймось друзі – час вже нам іти, 

бо почались дощі в озерному Поліссі!


Синові – 5 літ.


Там, де зáрослі осички, 

є грибочки невеличкі.

Невеличкі, не маленькі, 

а кругленькі, червоненькі.

Ніби чоловічки, 

підосиковѝчки.


Показав мені мій тато, 

де грибочки назбитати.

Каже: в юшці зачерпнути –

можна ложку проковтнути.

Назбираю трошки, 

бо не хочу ложки.

Жирафа.

(як Гумільов)


Сьогодні дощить і твій погляд аж надто сумний.

І руки навколо колін – так самотньо мовчать…

Послухай: далеко-далеко – жирафа стрункий

живе біля озера Чад.


Жирафові дивна тендітність та ніжність дані.

На шкірі його білосніжній – магічний узор, 

з яким порівнятись, хіба що насмілиться ніч, 

що місяця світло ламає на хвилях озер.


Читав я ті знаки – в них міфи південних країн, 

про чорну красуню на згубу палкому вождю…

Та ти надто довго вдихала туманів наплин –

ти вірить не хочеш у що-небудь óкрім дощу.


Тож як я тобі розповім, що у тропіках сад, 

це пальмовий рай, це саванни пахучий прибій?..

Не плач, а послухай: десь там, біля озера Чад, 

жирафа живе чарівний!


Хандра.

(як Пастернак)


На серці негода

і дощик – мій брат.

Погана погода, 

то ж зранку – хандра…


Той дощик жаданий  

надію дає

душі безталанній

сплакнуть про своє:


про мрії, про втрати

печальні думки…

Чи добра хандра ти, 

чи зла, навпаки?


Нізвідки прийшла, 

бо ж на те і хандра, 

коли – не від зла, 

але й не від добра…


Як я пишу.


Собі – живу, собі – мовчу…

що мовчки склав, те – забуваю.

Воно лежить і дозріває, 

немов той гриб під час дощу.

Пройдуть дощі, мине гроза, 

і раптом хвою піднімає

засохлих вій дрібна сльоза.


Тоді я – згадую, зрізáю, 

дивлюсь чи хробаків немає, 

смакую кожний звук на зуб…

Якщо правдивий – піде в суп!


Хто він?

Хто любить осінь дощову

загорнуту у сиве небо?

дорогу мокру лісову, 

шроти крапéль навколо себе…


Кого це плащ, мов оберіг, 

рятує від води й застуди?

Хто прикидається, що люди

його не пустять на поріг?


Що від гіпнозного дощу

йому нікуди вже не дітись, 

що інших звуків він не чув, 

що сонцю вже з за хмар не вийти, 


що він ожиною поріс, 

крізь хвою просочився стиха, 

що він – земля, грибниця, ліс, 

не думав не страждав не дихав...


А взимку його вкриє сніг, 

а серце вже тоді заб’ється –

як навесні… як навесні

місцева мавка засміється!


Хто цей замріяний дивак, 

якого не збагну ніяк?..


Дідова байка.

Почався час для байки за столом.

«У нашім озері живе цар-сом.

Онукою – русалка молода.

Коли спадає до води – вода, 

про мандри небом щось розповідá, 

тоді удвох збираються вони

і тихо випливають з глибини.


Вже з місяць, як я ставив перемет.

Тут, раптом, вітер, дощ і в очерет

мій човен, мов ту тріску понесло.

Я глядь – вони! Спочатку – за весло, 

а потім, думаю, який я лох:

з собою пляшка – вип’ємо на трьох!


Прощались, як закінчилась гірка.

Дав сомові в колекцію гачка…

Русалка запросила до батьків, 

та стало жалко бабу – не схотів.


З тих пір страшний почався в мене кльов!

Їй Богу не брешу! Свій весь улов

сусідам роздаю, також і вам, 

як підете, з собою трохи дам...»


Скінчився час для байки за столом.

Дрімає дід, темніє за вікном.

З густої хмари до води – вода

про мандри небом щось розповідá…


Березова байка.

При поліському обійсті, 

тому літ зо тридцять три, 

десь посіялися в лісі

три берізки – три сестри.


А навколо – ліс мачтóвий, 

гомонить сосновий бір…

і таку почув я мову, 

хоч повір, не хоч не вір:


«Не такії ви дерева!»

доліта з верхів’я віт

«Вам не вирости до неба, 

не побачите ви світ!»


Я прожив життя у місті.

Через тридцять три рокѝ

побував я в тому ж місці

і згадав про берізкѝ.


І яку ж мораль ще треба?

Ліс пустили на дошкѝ.

Світло ллють навколо себе

три зеленії свічкѝ.


А під їхніми гілками

(не дістане ще ніяк)

густо пишними рядками

молодий росте сосняк.

Все, що бачив, без утайки, 

показати дітям слід.

Бо нема кінця у байки.

Бо росте Волинський світ!


Поле.


У містах – задротоване небо:

не злетиш не поранивши крил…

Чисте поле чекає на тебе, 

кличе стежкою за небосхил.


В далині – стрічка темная лісу.

Попід лісом – садами село.

Ще село – в сині неба повисло, 

дощ пройшов і його віднесло.


Плесо річки ховає долина, 

кучерявиться зеленню гив.

В ароматах травних, як у винах, 

швидколет щебетливих птахів.


І нічого тобі вже не треба:

мить по вінця налита життям.

Це в містах задротоване небо.

В полі – душі до Бога летять!


Сон.


Ви пам`ятаєте той час, 

як сонце покидає нас?

В кімнаті – затишок, тепло

і дощ видзвонює у скло

і телевізора блакить

і газ на кухні мерехтить

і раптом – зумер (телефон).

Та ти виходиш на балкон

(там зливу краще чути). «Чирк!» –

(в руці спалахує сірник)

і ти вмостився на стільці

і «Ватри» попіл на руці –

дрімаєш і на твій балкон

по мокрій груші сходить сон.

...


Віє в пір’я легкий холод.

Пролітаю над землею.

Тиха ніч. Зірки навколо.

Місяць білий, мов лілея.


Від асфальтового міста, 

(де душею править Молох)

через річку, поле чисте, 

через ліс покликав морок.


Там, за лісом – очерети.

Там, у тихому болоті

у красі своїх секретів –

ті дівчата, що без плоті.


Над водою, осокою, 

без турбот і без спокóю

у серпанкових сорочках

до світанку у таночках, 

там, де повний місяць світить

над безоднею затонів, 

там, де верби хилять віти

в тихий сміх і в тихий стогін –


качуром злечу на ряску

(розжену крильми віконце), 

розповім русалкам казку

про яскраве денне сонце, 


про вуста п`янкі, вогнисті, 

про палкий прибій у груди –

там, в асфальтовому місті

де живуть химерні люди, 


що чекають і шукають

тую Молохову милість, 

що під ранок забувають

сни, що з вечора наснились...


Розповім і в безвість кану

(тільки ранок за сіриться), 

з першим подихом туману, 

з першим пострілом мисливця...

...


Натяк чи пересторога?

Чи таємне стало ближче?

Задрімав – не мав нічого, 

а прокинувся – згубив ще.

...


Та ви вже знаєте той час

як сонце покидає нас…

Вже дощ пройшов. І я піду…

Не до ладý чи до ладý, 

такий химерний дивний сон?

І зачиняю я балкон, 

І все ще дзвонить телефон.


Листопад.


Осінній дощ асфальти миє.

Несе у вічність жовтий лист, 

мов золоті юнацькі мрії, 

щоб не топтать, хоч не збулись…

1999-2015рр.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
01.11.2016 Поезії / Вірш
Хроніки державності
03.11.2016 Поезії / Сонет
Дон Бельянс з Греції Дон Кіхоту з Ламанчі
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
04.12.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Вірш
Твоя молитва
04.12.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Вірш
Сотні людей навколо
04.12.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Вірш
Всепрощення
04.12.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Вірш
По дорозі до Бога ми змінимось
04.12.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Вірш
Прилітають голуб`ята поділити серце...
Вірш Про природу
04.11.2016
Гіпотеза
03.11.2016
Дощі Волині
02.11.2016 © Мальва СВІТАНКОВА
Вогнистий лис та сніг у листопаді
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 11  Коментарів: 4
Тематика: Поезії, Вірш
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 04.11.2016 14:18  Каранда Галина для © ... 
 04.11.2016 10:40  © ... для Каранда Галина 

Вас читав. Заповажав. Вірші - клас: вітаю Вас. 

 03.11.2016 23:27  Каранда Галина для © ... 

різнопланово й багатогранно. 

 03.11.2016 11:34  Каранда Галина для © ... 

бачу, що цікаво... обіцяю прочитати!) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
10.12.2010 © Тетяна Чорновіл
13.12.2013 © ГАННА КОНАЗЮК
14.09.2011 © Ілля Герасюта
23.12.2011 © Тетяна Чорновіл
04.01.2012 © Тетяна Чорновіл
08.02.2012 © Серж
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди