06.11.2016 21:23
Без обмежень
163 views
Rating 5 | 9 users
 © Леонід Пекар

Віртуальне життя

Я – віртуальний боєць. Професіонал снайперської справи і ножового бою. Я проходжу локацію з ботами за найкоротший час та з найменшими втратами. Реанімую напарників у підкаті та знаю найкращі місця для засідок. Немає значення штурмова гвинтівка чи дробовик – я знаю тактику і знайду підхід до ворога. Найкраща броня і обвіс, найкраща зброя. Я відкатав тактику на будь-який склад групи, нехай іде четверо лікарів чи п’ятеро снайперів. Я завжди іду до кінця, скільки б людей не було в групі чи полишило її. Я, навіть один – завжди воїн.

Кожен, хто прокачував свого персонаж з нуля, а не купував, знає, як важко спочатку зберігати позитивний баланс перемог та поразок; знає, що треба берегтися ідіотів, що гоняться за досягненнями на зразок «Рекордний підрив на власних мінах»; знає, що першу броню треба добирати ретельно, бо другий раз кредит на гру не дадуть. Чим довше граєш, чим більше віддаєшся грі – тим сильніше відчай після програшів. Вкласти стільки часу і зусиль, а якийсь читер-задрипанець починає розстрілювати всіх, незважаючи на перешкоди і відстань. Доводиться на тиждень полишати сервер, поки адміни дадуть лад грі.

Тоді можна стати римським воїном, чи гладіатором. Крізь поразки і кров продиратись від звання пращівника, до центуріона і вище. В режимі «пика-в-пику» качати стаміну, звитягу, спритність і силу. Обороняти селище від сусідів і присягати на вірність клану. А коли черговий читер-відморозок почне протикати благенькими стрілами зачаровану лорика-сегментата, а апгрейдний гладіус не зможе відбити кинутий противником гаста-спис – час віддатися іншій грі.

А в літаку ти, чи в танку під час гри, немає значення, ти проникаєшся вороготрощею до глибини душі, до зчіплених зубів, до зсудомлених вилиць, до білих пальців на джойстику, клавіатурі чи повноваговому макеті штурмгевера. Ти чудово розбираєшся в особливостях професії королівського ката, або цілителя, знаєш скільки проїдає бойовий звір, чим спритник краще важковаговика, і в якій грі «досвід» для персонажа зло, а в якій – головна мета.

І так по колу. З дня в день, з тижня в тиждень. Вивалюєшся з гри на кілька хвилин, щоб «скинути баласт» та закинутися їжею, не відчуваючи смаку. І знову в бій.

«Гра – це справжнє мистецтво, за допомогою якого дитина вчиться жити, розвивається та пізнає світ.» Постійно цитував це друзям, коли чув нарікання на захоплення іграми. «Так то ж – дитина», – казали вони. Друзі спочатку дивувалися, потім дратувалися, а потім змирилися. Змирилися, що ти випадаєш зі світу віртуального зовсім на трошки, випадаєш, а потім знову занурюєшся в дрібнодетальну графіку і п’ятиточковий звук. «Он той геймер, – переповідаєш мережеві байки, скоріше собі, ніж комусь, – продав персонажа за пристойні гроші. Влив туди непогано, але навар ого-го.»

Рейдиш і крафтиш між поразками і перемогами, петляєш в політиці кланів, продираєшся на верхівку. Засипаєш виснажений, ледве відриваєшся від гри. Червоні очі, болі в спині, викривлені пальці, сплутані сни: ставиш телескопічний приклад на ельфійський арбалет, а глушник на квестовий акінак, потім лякаєшся, що щось наплутав, і лізеш викруткою до улюбленого «Tavora», щоб відрегулювати витрату мани.

Прокинешся мокрий, від жаху, що щось наплутав. А таки наплутав. За вікном весна і сонце, а в тебе їздовий дракон ненагодований. Вирішиш просто виспатись. Відпочити від напарників, що тичуть стволом в спину, від пістолетів, що б’ють потужніше і влучніше від гвинтівок, від сварок не по ділу в чаті, від болі в кисті, від вічно затерплої шиї.

Під вечір згадаєш, що прийдуть друзі. Прийдуть і привітають з Днем Народження. Вони завжди приходять, хоч ти вже й не кличеш. До ночі шукаєш в мережі табулатуру на популярну зараз пісню «Стріляй», чи то «Не стріляй», бо пообіцяв друзям розучити щось на подарованій гітарі. Уві сні думаєш, як вчепити оптичний приціл на гітару, і просинаєшся з відчуттям нереальності того, що відбувається, нереальності твого життя.

Твоє життя для тебе не вповні реальне. Бо справжнє життя там, з драконами і напівголими феями, з напарниками в футуристичних протигазах і бронежилетах. Справжнє життя там – в епічних битвах з чатом внизу екрану, в отруйних сувоях і вогняних кулях, в гудінні «Чорної акули» над головою і пострілах гранатометів, у звуках пострілів харкаючого крупним калібром «Barrett», у дзенькоті гільз на броні бронетранспортера. Усе мішається в голові, і ти розумієш, ще трохи і ти з твоїм глуздом будете квартирувати окремо. Відриваєш очі від монітора, а навколо плаский світ напівтонів, без 3D ефектів, світло б’є в очі – примушує мружитися. Поглядом чіпляєшся за зелене листя за вікном, за білі свічки каштанів. Вітер колише гілля, а десь тишком по потилиці проповзає думка: «Скільки треба fps для такої якості зображення?»

Щоб не звихнутися, вимикаєш комп, телевізор, геть усю електроніку в домі. Лягаєш на диван і слухаєш, слухаєш життя: сусіди нагорі совають стілець по підлозі, з ненавистю до всього людства гепають двері під’їзду, смертельно пораненим звіром стогнуть гальмівні колодки автобусів на зупинці, гудіння транспорту, вітер грається листям справжніх дерев.

Крізь дрімоту увірвався виск гальм, удар, зойки болю «ой-ой-ой!» і тиша – когось збили на перехресті. Вийшов подивитись, може комусь потрібна допомога.

............................................................................................................

В зв`язку з вимогами видавця викладено лише частину твору. (((

Повністю тут: andronum.com/product/korniychuk-oleg-pochni-z-prostih-sliv/

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Оповідання, Фантастика, Про життя і смерть

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Іноді пишу... / Білий вірш | Олег Корнійчук 18». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Листи / Оповідання | Олег Корнійчук». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Леонід Пекар.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 21.11.2016 09:41  © ... => Каранда Галина 

Цілком згідний. 

 20.11.2016 12:51  Каранда Галина => © 

зброя - це теж лише пристрій... 

 20.11.2016 11:59  © ... => Олександр Новіков 

Дякую! 

 20.11.2016 11:52  © ... => Каранда Галина 

В Китаї на виставці робот наніс перші травми людині :( 

Насправді все це лише пристрої і їх треба використовувати за призначенням і не давати їм керувати своїм життям))

 18.11.2016 08:51  Олександр Новіков => © 

Класно, трохи Желязни нагадало. А малий в смартфоні прибив остаточно)) 

 14.11.2016 17:14  Каранда Галина => © 

цікаво!
теми не нові, але поєднані незвично!
цілком реальне майбутнє... 

 08.11.2016 15:01  © ... => роман-мтт 

Невеличкий експеримент) 

 08.11.2016 15:00  © ... => Олена Яворова 

Дякую! 

 06.11.2016 23:11  Олена Яворова => © 

Сподобався стиль - не відірватися. Успіхів Вам, пане Олеже. 

 06.11.2016 22:03  роман-мтт => © 

Дивно і незвично. ;) 

Публікації автора Леонід Пекар

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 1 | Знайдено: 3
Автор: Леонід Пекар
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Почни з простих слів;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;