Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.11.2016 01:00Бувальщина
Про Батьківщину  Про героїв  Про війну  
Містика АТО
30000
Без обмежень
© роман-мтт

Містика АТО

містично-реальне

Папаха батька Махна

7 листопада присвячується
роман-мтт
Опубліковано 08.11.2016 / 38513

Папаха батька Махна теж овіяна легендами Запорізького краю і, як стало відомо, віднедавна, сучасними легендами Миколаївщини. Звістка прийшла саме з півдня, від людей близьких до 79 окремої десантно-штурмової бригади ВДВ ЗС України.


Що кажуть: у зама командира бригади зберігається папаха українського славетного отамана – батька Махна. Не вся – лише верхня частина, хутро з неї сильно висипане і обпалене, край обдертий. Зам командира тримає її в окремому промасленому армійському мішку ще з часів СРСР, а як реліквія потрапила до частини – ніхто толком не зна.


Кажуть, ще при СРСР зберігали її разом з прапорами в військовій частині Миколаєва. В 1979 р було створено 40-у десантно-штурмову бригаду, зібрану з різних формувань у Миколаєві. Там і знайшов реліквію новий командир, коли приймав все господарство. І, наче як, збирався викинути, але старий прапорщик не дав, сказавши, що «Хай лежить – багато місця не займає, а як хто намагається перенести – самоволки частішають, і неприємності сиплються на частину. Колишній командир – ще той був камуніст і атеїст, а і то не викинув. Воно вам треба?». Брешуть напевно, може і не так він казав, але незрозумілий шматок папахи лишився, а в описі майна, що було на зберіганні, новий командир наказав її позначити як ганчір’я, щоб при перевірці, як хто схоче дізнатися нащо там шматок старої шапки, казати, що то древка полірувати.


Як СРСР розпався, все господарство перейшло Україні: 40 ДШБР стала славетною нині 95 бригадою, тільки вже в складі ВСУ. І коли виїздила бригада вперше до зони АТО, до заступника командира підійшов старий прапорщик (не той, що в цю історію потрапив в 1979 – той вже помер), але такий, що давно тут служив, ще з часів Саюзу, і заму цей мішок наче в руки всунув. Зам хтів відхараскатися, мовляв, нашо мені той мотлох, це ж має в частині лишатися – я знаю цю легенду і все таке. А прапорщик каже: тільки тобі можу дати, бо командирів це «ганчір’я» не любить. Той і питає «А чого?». А прапар тоді і каже «Бо воно – саме командирське. Це від папахи Махна шматок лишився.».


Ну зам командира посміявся, а прапорщик стоїть і тримає, в руки продовжує йому пхати той промаслений речовий мішок. А потім і каже «Як не візьмеш – не буде тобі і хлопцям удачі. Мішок завжди під прапорами тримали, а вчора я відкриваю – лежить зверху, наче сам на прапори видерся, а ящик з бойовими прапорами – взагалі відчинений». Заступник комбрига тут вже обурився «Що за блядство в розташуванні? Чого це ящик відкритий з особливо цінним майном?», ну, і ще багато обурення висказав різними словами.


А старий прапорщик каже «Не знаю. Я розпитав і чергових, і вартових – кажуть ніхто не заходив. Журнали перевірив – ніхто не записаний. Але все на місці – нічого не вкрадено. Я теж подумав, що жарти якісь. Тому запхав мішка під чохли зі знаменами, сам ящик закрив, опечатав, вимкнув світло, потім кімнату закрив і теж опечатав. Виходю з коридора, замикаю решітку, як чую вдалині – клац, і - світло горить в кінці коридору біля дверей. Думаю – наче ще не геть я старий… Пішов до дверей, а вони - відчинені, світло горить, печаток немає, а ящик відкритий стоїть і мішок лежить поверх знамен. Вірите чи ні, але я вперше в житті перехрестився – відверто перехрестився, бо сам старий камуніст в душі і атеїст по жизні.» Замкомандира оцю всю маячню вислухав і каже (а він теж дядько не простий) «А ну ходім…»


І йдуть вони у сєкрєтку, мішок цей несуть. Заходять, знімають печатки, підходять до ящика, в якому мішок лежав, відкривають його, зам командира бере того мішка, а він – наче як руки йому пече аж попід самі плечі. І зам командира підіймає чохли зі старими знаменами, кидає мішка на дно ящика, закриває, печатку ставлять вони, вимикають світло, зачиняють двері, вимикають світло в коридорі, йдуть до решітки, доходять і приймаються її зачиняти, як тільки – клац!


В кінці коридору загоряється світло. Заступник комбрига аж принишк. А старий прапорщик навіть і не здивувався, тільки вимовив зніяковіло «Я ж казав… Час мабуть її вам з собою забирати – не просто так проситься...» А заступник і каже: «А ну пішли, перевіримо». І йдуть вони назад, двері в сєкрєтку вже відкриті, світло всюди горить, ящик відкритий, а мішок лежить поверх знамен. Зам командира і присів тут – з нього піт покотився, він рукою обтирає обличчя і каже до прапорщика:


– Слухай, я не вірю. Не сприймаю. Але бачу. І не розумію, що тут відбувається…

– Так отож – каже прапорщик, - кажу ж, їй час – вона проситься з вами. Не просто так.

– Я візьму, а як хто спитає нащо воно мені? Як це розкажу – засміють, це саме просте, а то ще й з посади попросять…

– Та збрешіть щось, тільки в разі чого – заму передавайте, а не командиру – вона командирів не любить – сама командирська.

– Звідки знаєш?

– Старий прапорщик розповідав, що до мене тут був. Я в бригаді з 1979 року – прийшов служити, коли мені 18 років було. Але вже старий я – шукав кому все розповісти та майно передати… Так от – старий прапор в Махна служив, він папаху і забрав, і зберігав тут. Він і навчив: командира від мішка подалі тримати – не спрацюються, в конфлікті будуть, а замкомандиру – віддати при нагоді. А як війна почалася, АТО тобто, вона нагору і почала лізти… Беріть, бо вона не заспокоїться – туди хоче…


* * *

 

Брехня звісно. Але чогось народ саме 95 бригаду і любить, і знає більше за інших. І кажуть не того, що вони десантники, чи їх одних з перших на війну кинули, чи ото ще кажуть з-за того, що їх постійно по тєлєвізору показують, а того, що сам батько Махно зі своєю мінливою вдачею за ними стоїть. Але здебільшого оберігає, бо кидають пацанів частенько до самого пекла – куди і батько полюбляв першим лізти.


Ну то таке – містика, але: звоню ж я в Києв, щоб те все перевірити. Дозвонююсь до знаймого, який раніше служив в 95-й, а тепер волонтерить. І все це переповідаю, щоб взнати чи правда, чи брешуть? І він тоді і каже:


– Я не знаю точно про папаху, але точно знаю інше: зами в командира там всі забобонні – то точно. І ті що сидять на передку – ті ще більш. Мовчазні всі, утаємничені, незнайомим здаються пихатими і заклопотаними. І ще чув, що одного з замів намагалися захопити сєпари – вийшла їх ДРГ на дорогу на нашій території і спинили його машину. А він – зам, був з водієм, а ззаду на сидінні РПК лежав – в ремонт треба було везти. То він зорієнтувався, воділє каже «жми на газ і дуй», а сам схопив того РПК, вибив скло заднє і водить ним, а сам з калаша робочого – стріляє. То сєпари, як побачили кулемет – в розсипну, по канавах, бо броніки що в них, що в нас тоді були – то таке, а не броніки. Так вони і відірвалися.


А так, каже – нічого не чув, брехня може, але як буду в бригаді, то спитаю у хлопців. А потім до мене такий: «А хто тобі це все розповів?». «Та, так, – кажу, – чоловік один, але і до нього ця історія вже через треті руки прийшла». На тому і попрощалися з ним.

 

З 7 листопада вас – з Днем народження батька Махна!

Zp-місто листопад 2016
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
06.11.2016 Проза / Мініатюра
Містика АТО (містично-реальне)
08.11.2016 Поезії / Вірш
+17 градусів цельсія (міський сонет листопада)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Бувальщина Про війну
08.11.2016
Містика АТО (містично-реальне)
07.10.2016
Звонок (реально)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 76  Коментарів: 4
Тематика: Проза, Бувальщина
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.11.2016 16:50  © ... для Каранда Галина 

з людьми спілкуюся - переповідають мені усілякі плітки - то все неправда звісно, бо я в містику не вірю.  

 12.11.2016 12:36  Каранда Галина для © ... 

де Ви берете такі історії? 

 08.11.2016 15:47  © ... для Олег Корнійчук 

будуть, згодом. 

 08.11.2016 14:59  Олег Корнійчук для © ... 

Ще будуть історії? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди