Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.11.2016 13:17Оповідання
Драма  Сатира  
Професор Розенталь. Лабораторні пригоди
10000
Без обмежень
© Сліпокоєнко Роман

Професор Розенталь. Лабораторні пригоди

Сліпокоєнко Роман
Опубліковано 09.11.2016 / 38528

– Земля обертається за часовою стрілкою.

Відмірявши дванадцять кроків чоловік зупинився.

– Ні, все таки проти. Джордано Бруно був проти…

Розвернувшись він розпочав наспівати латиною, чи можливо грецькою. Розібрати буботіння було неможливо. Мотив відлунював від стін коридору створюючи загадкові звуки. За переконанням чоловіка вони допомагали зосередитися, та схопити новітню ідею за солоденьке місце.

– Навіщо історикам циркуль, повільно промовив дивак.

Нахмуривши брови чоловік розвернувся та швидко рвонув вперед. Полігоном для його роздумів слугував старенький коридор. Затертий паркет виблискував не менше його залисини. Вікон не було, тільки здоровезні сіро-білі двері. Колись вони були білосніжними, але наразі сучасна наука не спроможна покрити подібні витрати. Та й навіщо подібна розкіш? Під дією електричного світла молочний колір здається жовтим, чи можливо вершковим. У всякому разі це додає престижу будь-якому храмові науки. Старечість інтер’єру підкреслює традиції закладу на рівні із їхніми працівниками.

Новаціями коридору були вказівники, та сині таблички на дверцятах. Вони змінювалися кожен місяць. Наукові інституції постійно переїздили. Професори змінювали кабінети, а асистенти навантажені саквояжами і астролябіями постійно переміщали їх у інші лабораторії. За доведенням професора нумерології і простих цифр Забудька, складні запам’ятати він не міг, місце для роздумів потрібно змінювати кожні три місяці. А для вищих наукових осередків він навіть видав особливу інструкцію, як не загубити думку підчас переїзду, і о котрій годині краще складати носочки у пакетики.

– Безглуздя! Планети обертаються без циркуля, водночас за часовою і проти часової стрілки. І нащо він взагалі? Завжди, котрась із дрібничок затьмарить думки від прогресивної ідеї…

Його обурення порушив чудернацький скрегіт. Чоловік постукотів по своїй валізі та промовив :

– Спокійно Мертвик, не потрібно псувати мої папери. Ось уже кабінет професора хімії Маргарин. Ти повинен пам’ятати її. Пухкенька, і водночас ваблива жінка. Ти ще полюбляв тертися об її груди. Дійсно зваблива, але ж смердота, котру вона збовтує у посудинах відганяє чоловіків. Мертвику, а це кабінет експериментальних розтинів. Та заспокойся, сьогодні йдемо до іншого місця.

Коридорами науки крокував академік Розенталь. Старенький, згорблений дідуган із очима ропухи. Вони здавалися ще більшими під дією великих лінз. За власними переконаннями німець – переселенець. Вихідцем із яких німецьких земель він був ніхто не знав. Зате у його документах зазначалося Яків Розікрадько, але папери є інтимними речами, і ними не варто хизуватися. Одягнутий у класичний темно-зелений костюм із затертими рукавами та заплатами, він завжди був усміхнений. Радість чоловіка передавали декілька зубів, що залишилися від небезпечних дослідів та не зруйнувалися з роками.

Ім’я Розенталя є брендом у сучасній науці. Творчий шлях він розпочав із дводенних психологічних курсів та гортані науково популярних журналів. Його інтерес до пізнання постійно зростав, і Розенталь вирішив закінчити будівничий ліцей, згодом школа балерин, інститут ядерного синтезу, вивчення тонкощів мови та багато іншого. Знання перепліталися створюючи несподівані судження про будову світу, і підштовхували Розенталя до нових дослідів. Згодом знань назбиралася стільки, що він перетворився на місцевого оракула. Відтворювати та пояснювати, навіть найпростіші речі він не міг, тому на всі запитання відповідав тільки так чи ні. Але, і подібні пророцтва справляли не абиякий вплив на прохачів.

Підійшовши до останніх дверей коридору, Розенталь витягнув потерту хустинку, і старанно протер дверну ручку. З правого боку містився надпис «Експериментально-творчий центр». Ніколи не можна знати, яку гидоту бовтають лаборанти, і чи миють після цього руки.

– Георгію! – вигукнув Розенталь увійшовши у кабінет. – Щільно закривайте у клітках мишей

– Мертвику не можна! – заволав чоловік. – Він негативно вливає на тварин.

Відчувши дух свіжини, із валізи виплигнув руденький кіт із білими лапками та попрямував до найближчих кліток знайомитися з сірими мишками. Загалом він був дружелюбним. Час від часу, чоловік проводив досліди на Мертвику, але це жодним чином не впливало на їх стосунки.

Просторий кабінет з боків заставлений великими клітками. З права мешкали сірі миші, а з лівого білі. Подібний перфекціонізм був виправданий черговим експериментом.

– Ну проковтне він декілька «сардельок» і, що з того? У тебе й так великий розплідник.

– Не можна, – ствердно відповів Георгій. – Це порушить результати досліду.

– Цікаво-цікаво…

– Цікаво це ліки випробовувати на тваринах, а мій дослід наддасть феноменальні результати, котрі можуть змінити історію людства, – перебивши професора, гордо промовив чоловік!

Георгій був асистентом Розенталя, але за останні десять років здобув славу неабиякого зоолога, і самостійно проводив досліди. Його цікавила психологія тварин, і їх здатність до навчання. Світ дізнався про нього, за намагання навчити рибу плавати. Нажаль, дослід зазнав краху, але заодно навчив чоловіка ніколи не зупинятися на півшляху.

– А детальніше? До біса рекламу, зваблюйте мене фактами. – промовив Розенталь, та жадібніше Мертвика розпочав вдивлятися у мишей.

– Я розробив неперевершену гіпотезу. Мені здається, що сірі миші більше цікавляться Святим Письмом, ніж білі. Тоді, як останні переглядають комікси, і взагалі налаштовані проти канонічних книг. Раніше, я гадав, що тварини взагалі не вірять у вічне життя, переродження та інші релігійні догми. Але цей дослід все змінює.

– Дурниця. Це ви самі вигадали? Тварини більше полюбляють поезію. Якщо читати їм перед сном вірші А. Рембо їх інтелект зростає, чи вони здихають. Не пам’ятаю, але точно відбуваються зміни.

Георгій почервонів від слів професора. У науковому світі підтримка, чи не найважливіше, а критика це смерть будь-якій великій справі.

– Але… Цей… Ви не зрозуміли…, – захищався чоловік, але його затьмарив Розенталь.

– Потрібно котів фарбувати, а не мишами займатися. У донаукові часи досліди проводилися на гризунах, а ми творимо у період модерну. Тому дайте пацюкам спокій, будете допомагати мені у проекті.

– Яких котів? Я ж не маляр.

– Я також не професор зоології. Головне бажання. Ви щось знаєте про блакитних котів?

– Та ні, – оглядаючи сіру стелю промовив Георгій. – А що з ними не так, якщо не рахувати факту, що їх не існує.

– О, боже, не верзіть дурниці, якщо я їх вигадав то вони вже існують. Необхідно тільки знайти кваліфікованого маляра.

– Ну добре-добре, раніше всі нехтували Законом Габбла, а наразі теорія Великого вибуху в усіх на вустах, – примирливо розпочав Георгій. – Я вже уявляю, як блакитні кошенята розгулюють містом. Всі панянки пищатимуть від заздрощів. Це буде новий тренд, революція. Але нащо це вам? Ви людина науки, і давно відійшли від світських утіх.

– Дурнику, все просто. Блакитні коти мають кращий імунітет і довше живуть.

– А не блакитні?

– Я не знаю. Особисто у мене нікого не було, крім Мертвика. Я навіть не розраховував, що він житиме після деяких дослідів.

Почувши своє ім’я, кошак демонстративно відвернувся від кліток із гризунами та граційно виплигнув на стіл. Зробивши декілька обертів він голосно м’явкнув, що б ще більше привернути увагу. Розенталь мимохідь поглянув на Мертвика та пригорнув до себе. Професор гладив йому спинку, кіт мурликав, а наукова бесіда набирала обертів.

– А тварина то довіряє, любить вас, – зауважив Георгій.

– Наука безжальна. Хоча нове дослідження допоможе Мертвику, і можливо не нашкодить йому. Все залежить від майстерності художника та вірно обраного відтінку блакиті.

– Так а чому саме цей колір?

– Ось погляньте, як мило засинає Мертвик. Він спокійний, та ще своїм мурчанням мене заспокоює, – тихо промовив Розенталь. ­– Блакитний колір розслаблює та заспокоює розум, створює атмосферу безпеки та довіри. А це сприяє збереженню нервової системи. Загалом він сприяє розумовій діяльності. Тільки уявіть скільки нових ідей у мене виникне, коли зі мною буде не рудий, а блакитний Мертвик.

– Ви серйозно? – розгублено запитав Генрі. Він неодноразово слухав безумні ідеї старого, але все, що було до цього мало хоч якесь наукове обґрунтування. – Це вигадки на шкалт гороскопів, і правильного харчування.

– Це все щира правда, – впевнено відповів Розенталь. – Але головний секрет у хімічних елементах. Я старий, а не дурний, тому з вас вистачить цієї інформації.

– Блакитний, зелений, коричневий, яка різниця, – махнувши різко рукою промовив Георгій. – Я завжди поважав Вас, але цього разу не допоможу. Тим паче не маю диплому маляра. У мене є знайомий історик, котрий закінчив художні курси, він з радістю візьметься за проект.

– Безумовно, потрібно ж чимось займатися цим бездарам у житті, – іронічно вимовив Розенталь. – А не могли б ви записати мені номер телефону?

Георгій відійшов до службового приміщення схожого на комірчину прибиральниці. У замкнутому просторі знаходився стіл і купа різних зошитів, журналів, вирізок книг. Всі вони допомагали продукувати нові ідеї та записувати результати дослідження. Подібний безлад гарантував засекреченість експериментів та тренував пам’ять

Скориставшись хвилинною відсутністю свого учня, Розенталь спакував у валізу декількох сірих мишок.

– Не забуть тільки перед їх вживанням помолитися. Ці миші є справжнісінькими християнами, навіть Святе Письмо вивчали, – пестячи Мертвика промовив професор. – Я ж обіцяв тобі на вечерю свіжини.

Через декілька хвилин із комірчини з’явився Георгій.

– Його звати Олександр, але краще вимовляйте Александр. Якщо підчас знайомства згадаєте про похід його тезки на Схід, неодмінно отримаєте знижку. Також не турбуйте його раніше дев’ятої години.

– Дев’ятої години ранку чи вечора?

– Це ж історик – безсумнівно вечора, і ніяк інакше.

Візит до Олександра, Розенталь вирішив відкласти надалі. Гіпотеза була цікава, але водночас шкода було псувати огрядне руде хутро Мертвика. Професор поставив перед собою амбітну ціль – розробити копіювальний апарат, за допомогою якого він матиме декількох котів. Всіх їх він зможе пофарбувати у різні кольори. За допомогою цього прийому він визначить, який колір пасуватиме найбільше та забезпечить довголіття. Проте, перш ніж розпочати креслення диво-машини професор вдався до розрахунків. Факти річ уперта і вони говорили, що «експериментально-творчий центр» не зможе прогодувати мишами декількох дорослих кошаків. Тому рішення було однозначне, фарбувати тільки Мертвика, а розробка копіювального апарату відмінялася.

Вичекавши декілька тижнів та зібравши необхідну суму професор зустрівся із Олександром. Виявилося, що вони були знайомі. Брали участь у декількох наукових симпозіумах та конференціях. Проте, Розенталь завжди знав його, як Томика, і навіть не здогадувався про ім’я.

Зустріч проходила в пристанищі філософських ідей. Пивниця завжди була наповнена відвідувачами, що прискорювало обмін концепціями. Після декількох чарупин чудодійного еліксиру їх діалог набирав обертів. Розпочали із польських мотивів Шопена, перескочили на значення Вакханалій для грецької культури. Прославляючи Діонісія допили пляшку вина. Розенталь замовив нове пійло та продовжив бесіду. До них приєдналося декілька фізиків, котрі переконували, що новим Богом людства стане квантовий комп’ютер. Залишилося тільки відрегулювати рух фотонів та вірно його презентувати. Розповівши про дива квантової механіки фізики вирушили у пошуках нових пригод. Їхні електрони шукали жіночі атоми, що б зчепитися із ними на ніч.

– Томику, я ніяк не можу уторопати для чого історикам циркуль?

Чоловік зміряв байдужим поглядом Розенталя і відповів :

– А ви схожі на Володимира.

– На якого Володимира? Великого? Я ж про циркуль!

– Я не знаю, чи був він Великий, – розчаровано промовив Томик.

– А я взагалі не знаю жодного Володимира.

Олександр поновив рідину у чарупинах та запропонував прогріти горло перед затяжною бесідою. Розенталь не міг відмовитися від звабної пропозиції та тільки потирав руки.

– Так, можливо, його не було, і вся історія вигадка, – перехиливши чарку промовив Томик.

– Яке цікаве питання ви підіймаєте, – відповів Розенталь та висушив свою посудину. – Проте, все ж для чого історикам циркуль.

– Що б малювати кола.

Розенталь був збитий з пантелику. Циркуль, що б малювати кола це зрозуміло, але для чого їм кола. Задача залишалася не вирішеною.

– Е… то… може … – зам’явся професор.

Олександр не розгубився і поновив рідину у чарупинах. Алкоголь дарує ясність думки, але відбирає можливість її висловити.

– Раніше циркулів не існувало, – повільно розповідав Томик. – Їх всіх замінювали художники, тільки вони вміли зображати кола. Хоча це було не практично. Існує навіть легенда …

– Коло і математик намалює! – перебивши співрозмовника помпезно проголосив професор. – А котів фарбувати вони вміли?

Розенталь вирішив тимчасово забути про проблему співвідношення історик – циркуль та перейти до вирішення головного питання. Як розфарбувати Мертвика.

Томик довго вивчав знаки на білій стелі, та щось буботів. Зі сторони це лякало, проте у світі науки це означало плідні пошуки. Раптом очі його прояснилися і він промовив :

– Згадав, я навіть пам’ятаю одного – Готтфрід Мінд. Його ще називають кошачим Рафаелем.

– Чудово! А познайомите? Ми повинні всі сьогодні повечеряти. – Розенталь різко підійнявся із стільця, але його тіло не було готове до подальшого руху, і він моментально приземлився.

– Можу, – байдужим тоном промовив Томик. – Але він помер.

Співрозмовники перехрестилися та випили по повній чарупині.

– А коти? – промовив Розенталь.

– Також, лишень полотна залишилися.

– Прикро, картини не говорять, тим паче не мурликають. А ви ж маєте малярський фах?

– Маю, але котів не зображав. Можу стіни пофарбувати. Вам подобається зелений колір?

– Зелений колір – прекрасний тільки весною, а так він символізує паскудство. – відповів Розенталь. – Мені потрібно зафарбувати кошака, але без дозволу не можна. Потрібно мати відповідний диплом, адже дослід визнають проваленим.

– Бюрократи! – обурливо вигукнув Олександр.

– Кляті педанти.

Співрозмовники обмінялися схвальними кивками. Союз двох безумців був заключений. Для скріплення домовленості випили чарку, та розпочали обговорювати інші важливі питання.

Ранок після довгих посиденьок виявився вдалим. Голова не тріщала, а навпаки відчувалася легкість у тілі та ясність думок. Професор наспівував давній мотив, котрий у зв’язку із чудернацькими імпровізаціями перетворився на витвір мистецтва. Подібні вияви емоцій завжди лякали Мертвика, тому кошак відчувши біду на декілька годин драпнув із дому. Повернувся тільки надвечір гарно пообідавши у сусідів.

Пам-па-рім-пу-па, ага-ага-ага-ага.

Пам-па-рім-пу-пу, турум-пу-пу-пу-бум.

Розенталь метушливо бігав із кімнати в кімнату. Наспіви перетворилися у гучну арію. Шкода, що талан професора прихований ранішньою сірістю та самітністю виступу. Можливо, згодом його поглине творчість, і він відмовиться від науки на користь великою сцени.

– Шмат паперу. Потрібно швидко знайти шмат паперу, – вигукнув Розенталь, забігаючи у ванну кімнату. Не знайшовши шмигнув на кухню, звідти через коридор у столову, спальну, гостьову. Кожна кімната його розчаровувала. Буцімто паперу й не існувало.

– Бібліотека! – проспівав по складах професор та щодуху рушив до власної книгозбірні.

У ночі перебуваючи під впливом алкоголю, Розенталю наснився дивний апарат. Саме його не вистачала для проведення експерименту. Він був чорного кольору та нагадував перевернутого стола, але не з чотирма, а п’ятьма ніжками. За допомогою нього професор планував міцно зафіксувати Мертвика. Чотирьома ніжками передбачалося прив’язати лапи кошака, а п’ятою прикріпити хвоста.

Прибувши до бібліотеки Розенталь похапцем дістав першу ліпшу книгу. Нею виявився Українсько-іспанський словник. Посміхаючись професор згадував невдалі спроби опанування іспанської мови. Колись давно вивчаючи ментальність різних народів, він мріяв прочитати твори Сервантеса у оригіналі. Навіть наукового словника придбав, але все залишилося у мріях. І тільки тепер словник знадобився.

Розенталь поспіхом написав великими буквами : «Перший у світі кототримач». Згодом вирвав декілька сторінок із невдалими малюнками, та продублював надпис. Професор виводив кожну дрібницю, і тільки через декілька годин у пошарпаному словнику постала дивовижна машина. Перемальовувати на чистовик не було, ні часу, ні бажання. Він уже мріяв зібрати машину та розпочати експеримент.

Інститут пустував. У більшості працівників давно закінчився робочий день. Тільки у деяких кімнатах миготіло світло. Це були передові лабораторії науки, у яких не тільки проводили досліди, але і жили науковці. Більшість із них були самотніми, тому витрачали вільний час на різноманітні ігри із мишами. Подібним чином розважався Георгій. Сьогодні його «Експериментально-творчий центр» допомагатиме Розенталь провести дослід. Олександр прибув зараннє та нервово чекав професора.

– Дивовижно, що ви погодилися на подібне безглуздя, – вже в п’яте промовив Георгій до Олександра. – Раніше Розенталь розробляв роботів. Ото були надзвичайні машини. До цього психологією цікавився, методики різні впроваджував, навіть встиг видати декілька монографій. А перш за все Розенталь прекрасний фізик. Просто диво, а не людина. Проте з появою Мертвика він напрочуд перемінився. Кожен його дослід це випробування моєї психіки. Невдовзі прийдеться написати листа у вчену раду про його безглуздя. Та, хоча й писати не потрібно – світ дізнається про блакитного кота, і позбавить Розенталя слави.

– Фарбований кіт для науки це далеко не найбільше безглуздя, що я бачив. Мене більше цікавить чому немає професора? У мене ще приватна практика.

– Репетиторство?

– Так, з алкоголем та дівицями. А вони не чекатимуть ранку, – відповів Олександр. – а професор не залишав у вас фарби?

– Блакитна для експерименту у мене. Розенталь прикупив декілька банок, домішав у них необхідні сполуки та залишив відстоюватися.

– Добре, а подайте її мені, я приготую робоче місце. Вам ця посудина потрібна?– запитував Олександр уважно розглядаючи старий алюмінієвий таз. – І відчиніть вікно, у вас у кабінеті затхлий запах. Мабуть потрібно переселити частину мишей у інше місце.

Георгій мовчки дістав фарбу і очистив посудину від мішечків із харчами. Олександр зирнув через скло та побачив, що професор наближається до інституту. Це його збадьорило, він навіть відчинив вікно та хотів, щось вигукнути Розенталю, проте нічого пристойного не вигадав. Натомість він вилив усю фарбу у вже згадану посудину та розминав рукою великого валика.

Через декілька хвилин у кабінет увійшов професор. Він був згорблений від осіннього холоду, проте його очі палали від передчуття успіху. У руках тримав чудернацьку річ загорнуту у мішковину. Біля правої ноги Розенталя вправно марширував Мертвик. Він ще не здогадувався, що його чекає, тому весело муркотів і позирав на сірих друзів.

– Вибачаюся за запізнення, але воно виправдане, – промовив професор. – День провів у майстерні, і виготовив унікальну машину – «кототримач» за його допомогою ми зможемо якісно фарбувати котів.

Розенталь зняв коричневий плащ та розпочав обережно розмотувати пакунок. Перед друзями постала дивна машина.

– Так це ж стіл, звичайнісінький стіл тільки, з п’ятьма ніжками, – промовив Олександр. – Я і без нього пофарбую Мертвика.

– Георгію, скажіть цьому дурнику, що це передовий винахід.

– Не знаю, можливо це здійснить революцію, проте я заявив, що не братиму участі у досліді, – одягнувши капелюха швидко промовив Георгій. – Після екзекуції над твариною закрийте кабінет. Ключ залиште у себе.

Георгій поспіхом залишив кабінет. Тим часом Олександр взяв Мертвика на руки та пестив його.

– Вам не шкода рудого? – запитав чоловік у професора

– Наука, все заради науки. Почекайте тільки я налаштую машину для фарбування. І потім…

– Вона нам не потрібна, – перебивши професора промовив історик-маляр. – Все здійснить одна мить. У мене немає часу на ваші ігри із диво-машинами, яка різниця яким чином маленький друг буде пофарбований.

Олександр ніжно провів пальцем Мертвику по спині, підніс до тазу із фарбою та різким рухом опустив його у фарбу. Кіт не очікував подібного перебігу подій і отримав неабиякий шок. Кошак вкусив нападника за руку, прихопивши зубами шмат м’яса. Наступного удару він завдав блакитними лапами по обличчю Олександра та звільнився із неволі. Розенталь накинувся на Мертвика, що б заспокоїти його, але той розуміючи, хто є головним кривдником наскочив на професора. Кошак гострив свої кігті об руку, груди та обличчя Розенталя. Завдавши декілька ударів, кошак дременув через вікно на вулицю. Від нього залишився тільки блакитний слід від лап та кривава юшка на обличчі науковців.

– Для чого ви це зробили! – викрикнув Розенталь. – Дурна тварина.

– Коти розумними не бувають.

– Ви дурна тварина! Подібних дурників варто пошукати у світі. Налякали Мертвика, зірвали дослід, пошкодили лабораторію.

– Я сьогодні ж спіймаю Мертвика! Головне, що він уже пофарбований, залишається тільки проводити щоденні записи, – виправдувався Олександр.

– Геть! Геть! Геть! – несамовито волав Розенталь.

Дослід, котрий готувався декілька місяців був провалений поспіхом одного йолопа. Розенталя закипав від злості. Потрібно було все зробити самому. Проте, він тішив себе надією віднайти Мертвика. Блакитний кіт не зможе зникнути з міста.

Наступного дня у пресі з’явилися повідомлення про диво кошака блакитної масті, котрий напав на декількох перехожих та залишив криваво-блакитний слід. Проте, жодних деталей, що з ним трапилося далі ніхто не знав. Також ходили говірки, начебто спостерігали Мертвика у різних районах міста, проте ніхто не міг сказати, де саме він перебуває.

Через тиждень Розенталь заспокоївся. Його осяяла нова ідея, котру він вважав прогресивнішою за фарбування кошаків. Мертвика професор стер із пам’яті за місяць, а про дивний дослід так ніхто і не дізнався.

с. Хацьки Листопад 2016
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
21.10.2016 Проза / Оповідання
Юні Колумби
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Оповідання Сатира
09.11.2016
Професор Розенталь. Лабораторні пригоди
16.02.2015 © Шанель Аллюр
НЕПРИСТОЙНОЕ ПОВЕДЕНИЕ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 56  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.11.2016 20:59  © ... для роман-мтт 

Дякую, приємно, що сподобалося 

 10.11.2016 00:27  роман-мтт для © ... 

про гарне: підступно показати валик для фарбування, а потім - так шикарно завершити оповідання. я не очікував, чесно - ви приспали увагу читача, і це добре для оповідання - фінал вийшов неочікуваний.

про недоліки: початок, як на мене, трохи затягнутий. і вичитайте ще раз текст, бо є трохи браку друкарського - його мало, але його видно.

взагалі: чудово - в фіналі іржав!

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +2
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +46
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
23.02.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
17.03.2014 © Тая
26.11.2011 © Микола Щасливий
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди