13.11.2016 02:01
18+
216
    
  5 | 5  
 © Олена Вишневська

Ти пишеш мене

Ти пишеш мене

Ці рими із тих, що втікають крізь сито думок, 

Де пальці твої пропікають не тіло, а глибше.

У плетиві днів під сузір`ям впольованих риб ще

Є для нас місце /і купіль в колисці зірок/.


Зухвалими тінями вірші торкаються пліч

Моїх.Твої вірші вростаються жаром під шкіру, 

Де в літері кожній мене ти, як справжню офіру, 

Приносиш у жертву собі. Наче пісню сторіч


Ти пишеш мене. Я клітинно вбираю перо

Чорнильним цілунком - дощенту згорають кордони

Між нами. Збудуємо стіни свого Вавилону -

І тиша розплавиться в слові й ввійде під ребро



Пустелею ніжності. Слухай її, не читай.

Вона розповість, як в душі розливається повінь

І кожна краплина води тобі стане за сповідь

Мою...

/Тільки серця, прошу, мій піїте, не край... /

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 15.11.2016 11:51  оксамит => © 

мовою серця... в кожному слові-сповідь...

 14.11.2016 10:46  Тетяна Белімова => © 

Ніжна мелодія серця, що кохає... Щасливий той, хто чує, і той, хто навіть і не чує, але кому присвячені ці рядки))
Чудовісімо, Оленочко))

 13.11.2016 19:06  Світлана Рачинська => © 

Важко коментувати тих людей, яких любиш) Але вірш забринів в мені на всіх струнах, награв свою мелодію, і ожив...... Чарівний!..... Казковий!......

 13.11.2016 16:12  Маргарита Проніна => © 

Такий вірш, - для втаємничених, я б сказала. Гарненький))

 13.11.2016 02:11  Панін Олександр Мико... => © 

Поети не шкодують ані душі, ані серця закоханих в них муз.
Поета власні вірші мучать, душать, а музи їм завершення дають.
Стражденна муза мусить обновить поета, і себе відродити через власну жертву.
Поетові плекати музу марно радить, оцінить він її,
лише коли утратить.