Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
30.11.2016 18:05Оповідання
Про зиму  Про місто  Про людину  
За ялинкою
10000
Для дорослих (18+)
© Арсеній Троян

За ялинкою

Арсеній Троян
Опубліковано 30.11.2016 / 38843

Новий Рік починається тоді, коли в калюжах міста, там, де плавають якісь цурупалки та шматки поліетиленових кульків, вчавлено шкурки від мандаринок. Отак ідеш в темряві, бо дня наприкінці дня листопаду немає, є темрява, яка зранку змінюється депресивним мороком, от ти ідеш додому, темно, холодно, і раз! — у відсвітку ліхтарів — калюжа, а в калюжі — вчавлена шкурка від мандаринки. 

І відразу з’являється новорічний настрій. Ну, звісно, не в тебе. Він є уже сьогодні, коли навіть не почався грудень, уже сьогодні активними веселковими каловими масами ллється з ящика і дзижчить обридливими новорічними мелодіями з вітрин магазинів. Новий Рік — єдине свято, яке дістає ще навіть не почавшись. І ти ще раз згадуєш, що зараз лише кінець листопада, і все ще попереду — незрозуміло-яка радість в усіх кутках, сліпучий і неприродній блиск, вдавана радість, іронія судьби п’ятисотий раз, терабайтові підбірки попси під назвою «навагодній разкалбас», однотипні фільми з калкіним, все подається так, ніби настане новий рік і все, що ти загадав (навіть така фантастика, як бакс по 5, секс чи нова куртка), обов’язково збудеться, боже, як нісенітниця. Але зараз ще нічого, бо потім, за пару тижнів святкова вакханалія вийде на фінішну пряму, яка ознаменується щосекундним від колег по роботі, випадкових людей, у Вкантактіку «зновимрокомзновимрокомзновимроком!!1», і ти вже не знатимеш, де від цього сховатись. 

Здається, що Новий Рік — це санкціонована бородатим підором та його фанатами спроба втекти від реальності, нажертись салатів чи просто нажертись. Це ж так круто бухати кілька днів, щоб потім місяць хворіти. А може і справді круто? 

Ти розумієш, що стоїш ось уже п’ять хвилин біля калюжі з вчавленою мандаринкою. І тебе охоплює дивне відчуття. Ти якось дивно усміхаєшся, а потім в голову думка така тільки ррраз! Треба заспокоїтись. Відійти від калюжі. Витягнути себе на світ і бути, як всі. А це означає, що пора вибрати ялинку… 

Ранок наступного дня, блек-металеві пейзажі: густий ліс на видноколі, вершечки ялинок губляться в мряці — випадає перший сніг. Ти, з густою скандинавською бородою, у теплому светрі з оленями, гострою сокирою на довгій руці ступаєш назустріч деревам, позаду шумить місто. Тут на природі і місто, і проблеми, і Новий Рік та інші жахіття забуваються і вкриваються густим шаром першого, ще чистого снігу. Ти ще точно не знаєш, навіщо тобі ялинка, можливо, після повернення в місто, душу знову охопить те дивне відчуття, ти знову залипатимеш посеред дороги, можливо, спалиш цю ялинку, а сокирою зарубаєш сусідів — зараз про це складно сказати. Але ти йдеш, і ось ти уже в лісі. Тут добре і тихо: сніг уже клаптями падає на блискуче лезо твоєї сокири і залишає на ньому загадкові візерунки. Рівні ряди ялинок тягнуться в далину і губляться в сніжній пелені, ти шукаєш очима, яку б ялинку рубонути, як раптом помічаєш якусь червону пляму неподалік. Підходиш ближче і бачиш мужика, теж неголеного, але дуже неохайного і з безумними очима, у такому червоному одязі, в такій червоні шапочці з білим, брудним бубоном; мужик сидить під ялинкою і сере. Ти чекаєш, поки він зробить свою справу, і починаєш з ним розмову. Мужик, дихаючи перегаром, розповідає, що він — харківський Дід Мороз. На відміну від його колеги з Лапландії, харківський Дід Мороз не має своєї фабрики, де свої ельфи, умпалумпи чи як там їх пакують різну нісенітницю для малолітніх пиздюків, у харківського Діда Мороза немає ні оленів, ні подарунків, харківський Дід Мороз — бомжує, живе під мостом на обісцяному матраці і ранок починає не з радісного «охохохо», а з настойки глоду. Ти говориш з ним кілька годин, Дід Мороз виявляється надзвичайно балакучим, і нарешті він питає: 

— Слухай, а в тебе мотузки з собою нема? 

— Ні, — відповідаєш ти, хоча тобі треба було її взяти, нею зручніше тягнути зрубану ялинку. — А тобі нашо? Ялинку хочеш зрубати? 

— Нє, — розгублено говорить Дід Мороз, стягуючи шапку і чухаючи голову в зеленці. — Повіситись хотів. Тільки свою десь профукав, а тут ще й срати припекло. А тут ти. Я думав ти теж, ну того. 

І Дід Мороз схопив себе брудними руками за горло і смішно захрипів. Я теж усміхнувся і сказав: 

— А шо так? 

— Та, блять, — почав Дід Мороз. — Розчарувався я в усьому. Люди не вірять у мене, а я не вірю в них. Діти неграмотно пишуть, видно, крім «Букваря», ніякої іншої книги в руці не тримали, сидять у своїх інтернетах, тралірують один одного… На Новий Рік усі просять хуйню якусь, то айфони, то айпеди, то нові і великі цицьки. Я не проти великих цицьок, але, сука, не в кожному третьому листі! Де прохання про те, щоб всім було добре, про здоров’я, про мір во всьом мірє? Усі думають лише про себе, про те, як мати побільше грошей і понтів. Це Харків, дєтка, хоча я не думаю, що десь краще. От тому і не бачу смислу в моєму житті. 

— Ну так, — озвався я. — Не всі такі. Цього просто не може бути, мають бути і люди, з іншими проханнями. 

Вечоріло, ліс окутувала темрява. Далеко в місті почали запалюватись вогники, автівки заповнили вулиці, люди йшли з роботи додому. Раптом над містом розсипались іскри, а потім до нас дійшов звук салюту. 

— Вони вже салюти пускають, — сказав я. — Ранувато… 

— Новий Рік — відстій, — відказав Дід Мороз.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
16.10.2016 Проза / Оповідання
Баба Настя
02.12.2016 Проза / Оповідання
Сан Санич
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
16.11.2016 © оксамит / Мініатюра
Les matinées d`hiver
07.11.2016 © Лука / Оповідання
Острів
Оповідання Про людину
30.11.2016
За ялинкою
09.05.2016 © Галина Галіна
Фото Ангела
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 14  Коментарів:
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +36
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +85
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
24.04.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
20.01.2011 © Михайло Трайста
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди