Море
з Кітса
Шепочучи про вічність, біля шхер,
за мить розбурхане заходить в гроти,
затоплює без жалю і скорботи
і знову – шепіт, вийшовши з печер.
А то, буває, лагідне тепер,
оберігає мушельки дрімоту,
на березі покинуту дрібноту,
котра на вал чекає, що завмер.
Кому набрид щоденний шум і гам,
вам, хто в роботіі притомився зором
і гуркіт міста слух ваш приглушив,
безмежний простір спокій дасть очам.
Під музику, що припливає морем
його сирен підслухаєте спів.
