Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.12.2016 13:47Мандрівки та туризм
Про землю  
Червоно-біле серце Сакартвело
10000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

Червоно-біле серце Сакартвело

Дарія Китайгородська
Опубліковано 05.12.2016 / 38911

Ми звикли, що наше українське міжсезоння – це щось похмуре й непривітне, з пронизливим вітром та навіть дощем. В таку погоду найкраще сидіти вдома під пледом, гладити кота й пити глінтвейн. Але пізня осінь в Сакартвело (саме так називаються свою країну грузини) – це гарна нагода помилуватися чудовою грузинською архітектурою, золотисто-червоними лісами та першим снігом у високогірних районах. Отож ділюся своїми враженнями ;)


Прогулянки та музеї

Головні розваги осінньої Грузії – це екскурсії, і цьому якнайкраще сприяє погода: вже не спекотно, але ще не холодно, тому можна годинами бродити вулицями міст чи подвір’ями фортець і монастирів, милуючись архітектурою, знайомлячись з місцевою історією та не боячись перегрітися на щедрому грузинському сонці.

Подорож краще починати зі столиці – Тбілісі, хоча це й не найдревніше місто Сакартвело, однак саме тут знаходиться серце грузинської державності. Прогулянки набережною Кури, вулицями, парками та різноманітними публічними просторами – гарний спосіб скласти перше враження про країну, її культуру, історію та кухню, бо яке ж знайомство без спонтанних перекусів у місцевих кав’ярнях чи хінкальнях.

Необхідно зауважити, що грузинські міста, попри чудові дороги, – зовсім не дружні до пішоходів. Світлофорів мало, вони розташовані далеко один від одного, нерегульовані переходи – взагалі величезна рідкість, тому перейти дорогу – це така собі екстремальна пригода. Зазвичай, грузини просто перебігають вулицю в непризначених місцях, сподіваючись на совість та гуманність водіїв. Тому для прогулянок треба вибирати відповідні місця – пішохідні зони, парки чи сквери.

Окремо слід звернути увагу на грузинські музеї та арт-галереї. Обов’язковий для відвідування – Музей мистецтв Ш. Аміранашвілі у Тбілісі, де експонується так званий Золотий фонд – національний скарб, який складається з унікальних мистецьких виробів, зокрема срібних та золотих ікон. Варто навідатися і в Національний музей Грузії: тут теж є золоті та срібні прикраси, царський одяг та предмети побуту, однак не менш цікава – експозиція, присвячена походженню людей, та виставка викопних пам’яток, які були знайдені на території країни. І це не просто звалище старих кісток та надщерблених черепків, а новітній погляд на розвиток світу з використанням сучасних технологій – підсвічування, проекцій, малюнка, навчальних фільмів тощо. А колекція черепів приматів та перших людей, яка є осердям експозиції, дивує своєю масштабністю та приваблює дитячі екскурсії.

І, звісно ж, не обійдіть увагою живопис. Національна галерея мистецтв Грузії запрошує переглянути велику колекцією робіт Ніко Піросмані: до речі, саме він зображений на купюрі в 1 ларі. Піросманівські «Жираф», «Лев», «Великодній баранець», натюрморти з їжею та цікаві портрети сучасників чекають на поціновувачів у Тбілісі.

Майже трьохтисячолітній Кутаїсі може посперечатися з Тбілісі своїм значенням для історії Грузії та ще тим, що тут тепер працює грузинський уряд та парламент, сучасні будівлі яких стали своєрідною ознакою західної столиці. Кутаїські музеї не менш цікаві: наприклад, Історичний успішно конкурує з Національним музеєм Грузії, а Музей мистецтв теж має в своїх колекціях роботи Піросмані. А річка Ріоні, яка протікає в Кутаїсі і, без сумніву, є його окрасою, знаменита тим, що саме по ній піднімався легендарний Язон в Колхіду за золотим руном.

Всі історичні споруди та визначні пам’ятки в Грузії обов’язково обладнані майстерним підсвічуванням, завдяки якому прогулянки нічним містом – Тбілісі, Кутаїсі, Батумі чи будь-яким іншим – перетворюються на ще один туристичний атракціон. А піднявшись на високу точку – Мтацмінду в столиці чи на Баграті в Кутаїсі – мандрівник зможе легко осягнути їхній масштаб та велич.


Церкви та монастирі

Сакартвело як країна, яка прийняла християнство ще в IV сторіччі н. е., справедливо пишається своїми церквами та монастирями, які будувалися як неабиякі фортифікаційні споруди, бо Грузія довго та часто воювала, захищаючи свою незалежність та право на віру. На відміну від України, тут зовсім не дивина храми та культові споруди, датовані VI, VII, IX, X та пізнішими сторіччями.

Ось, наприклад, стародавня столиця Мцхета – святе місце для кожного грузина. Тут знаходиться перший серед грузинських храмів – Мцхетський собор або Светі-Цховелі (V сторіччя): під його склепінням зберігається хітон Господній, а в одній зі стін замурована милось пророка Іллі. А неподалік – Джварі: монастир VI сторіччя, який стоїть на горі просто над тим місцем, де з’єднуються Арагві та Кура.

Не менш відомий і монастир Гелаті, заснований Давидом Творцем у XII сторіччі: тут зберігалися скарби грузинської церкви та держави. Саме тут поховані 23 грузинські царі, вісім з яких канонізовані церквою. Це був серйозно захищений комплекс, який охоронявся 2 тисячами воїнів-монахів, тому не дивно, що й сьогодні тут можна побачити грузинські військові трофеї – залізні ворота, захоплені у місті Гянджа (Азербайджан). Подейкують, що азербайджанці пропонували вже сучасному грузинському урядові викупити цей артефакт за золото, однак ніхто не спокусився. І зараз в Гелаті проводяться археологічні дослідження на наукові студії, завдяки яким, наприклад, відновлюють покрівлю монастиря, яка була збудована із зеленої глазурованої черепиці.

Варто не пропустити і храмовий комплекс Моцамета, споруджений у VIII сторіччі та перебудований Багратом III у Х-му, – монастир святих Костянтина та Давида. Він відгороджений від Гелаті каньйоном та невисокою горою. Храм збудований на честь грузинських князів, які билися проти арабів, були захоплені в полон, але не зрадили свою віру, за що й були страчені.

Ці та інші культові та фортифікаційні споруди активно відновлюють та приводять до ладу, щоб туристам було комфортно їх оглядати. Цікавим є досвід реконструкції храмового комплексу Баграті в Кутаїсі, де коронувався легендарний Давид Творець. Відновлений практично з руїн, він став символом відродження для грузинського народу.


Дикий захват від дикої природи

Дика природа в Грузії – це не просто мальовничі скелі чи бурхливі річки в натуральному вигляді, а продумані та грамотно обладнані об’єкти зі зручностями та безпекою для мандрівників. Взагалі, вражає вміння грузинів створювати з незначного факту чи невеличкої пам’ятки достойне уваги туристів явище.

Ось, скажімо, Сатаплія, заповідник в Імеретії зі слідами динозаврів та цікавим комплексом печер. Навколо кількох відбитків прадавніх ящерів, які збереглися у вапняку біля підніжжя гори, збудовано цілу виставкову залу з підсвічуванням, тропічним декором та імітацією жахливого ревіння тварин. Далі в так званому колхідському лісі є скляний павільйон зі скелетом динозавра (копією, до речі), а на вершині гори – чудовий оглядовий майданчик зі скляною підлогою, з якого відкриваються приголомшливі краєвиди на Кутаїсі та навколишні гори. Потім – півторакілометрова подорож печерами з майстерно підсвіченими сталактитами та сталагмітами, а для повернення до стоянки авто, щоб не йти вже пройденими маршрутами, передбачений електрокар з кількома вагончиками.

Чи, наприклад, каньйон Окаце – хіба мало є таких пам’яток природи, та ще й глибших і красивіших? Але саме тут облаштовано спеціальний підвісний карниз чи міст, зійшовши на який можна прогулятися на висоті 140 метрів над прірвою вздовж усієї ущелини, милуючись засніженими вершинами мало не на відстані простягнутої руки. А інший каньйон – Мартвілі – це не тільки чудовий туристичний об’єкт, навколо якого збудовані зручні доріжки для огляду водоспадів, але й відомий центр рафтингу, який не обминають своєю увагою любителі екстремального сплавляння на човнах.

Подорожуючи на авто та піднімаючись у високогірні райони, можна зупинятися на спеціально обладнаних майданчиках із безпечною загорожею, щоб по фотографувати та вдосталь помилуватися величними гірськими хребтами, першим снігом, який вже припорошив зелені ялини та червоно-жовте листя мішаних лісів. На узбережжі кришталево-чистих гірських озер знайдуться пристосовані для пікніків куточки зі столиками, лавками та місцем для вогню. Всюди дуже чисто: ніякого пластику, пляшок чи целофанових торбинок від їжі.

Варто додати, що біля кожного такого туристичного об’єкта обов’язково споруджений інформаційний центр, де можна безкоштовно отримати будь-які матеріали про пам’ятку, дізнатися дорогу, викликати таксі, купити квитки тощо. Навіть у найвіддаленіших високогірних районах Грузії мандрівник завжди знайде місце, де можна перекусити, випити кави та відвідати туалет. До слова, ці безкоштовні заклади тут завжди чисті, з туалетним папером, милом та паперовими рушниками чи сушарками для рук.


Вино і виноград

Найперше, що традиційно хочуть спробувати мандрівники, – це грузинське вино. Його різноманіття просто вражає, бо в Грузії росте понад 250 сортів винограду. Приїхавши сюди восени, десь у вересні – на початку жовтня, можна взяти участь у зборі врожаю, а пізніше, у листопаді, гостям запропонують поспостерігати чи навіть допомогти чавити виноград: тут це роблять спеціальними давильнями, куди корзинами засипають грона. Виробники залюбки коментують процес, демонструють всі тонкощі та секрети виготовлення вина та не забувають частувати гостей минулорічними запасами. Практично в кожному грузинському приватному господарстві є виноградник та виноробня, і якщо хтось ризикне запитати грузина, яке, на його думку, вино найкраще, він гордовито відкаже, що, звісно, його.

Деякі винарні запрошують мандрівників на дегустації вин кількох видів: такі послуги надають винні шато, різноманітні погрібки, дегустаційні зали та інші заклади. Причому це дійство може відбуватися як на території самого виноградника, що звісно, цікавіше, бо можна побачити, як росте лоза, так і в будь-якому місті – Тбілісі чи, скажімо, Кутаїсі. Зазвичай, під час дегустації подають місцевий сир, лаваш та фрукти, щоб перебити смак різних сортів напою. Участь у такій розвазі обійдеться від 20 ларі на 1 особу.

Загалом вино супроводжує туристів всюди: в брендових ресторанах, придорожніх їдальнях, сільських корчмах чи кав’ярнях великих та малих міст. Ціни відрізняються в кожному регіоні, але в середньому за келих (150-170 г) просять 5-7 ларі, залежно від закладу харчування. Тому вигідніше купувати його більш солідними обсягами, наприклад, 1 чи 2 літри: тоді вартість складатиме 10-20 ларі/1 л (скажімо, за «чорну» Хванчкару доведеться заплатити по 20 ларі/1 л, а за Цицку – 14 ларі/л).


Кухня й кава

Грузинська їжа – це певною мірою контраст пряного, солоного та гострого, тому слід зауважувати цю обставину, замовляючи страви у харчових закладах Грузії. Навіть коли грузини запевняють, що якась їжа не гостра, не солона чи не пряна, треба пам’ятати, що їхні смакові відчуття дуже відрізняються від українських. Однак загалом це дуже смачна й поживна кухня. Порції досить великі, деколи однією стравою можна наїстися вдвох, а в меню ніколи не вказують вихід продукту, тому варто замовляти одне-два блюда, наприклад, суп і хачапурі.

Основною стравою, якою найчастіше пригощають українців, є хінкалі – щось на кшталт гіпертрофованих пельменів з м’ясною начинкою (бараниною, свининою чи яловичиною). Зазвичай ціни на них вказують за штуку, а подають не менше 4 штук на порцію.

Ще одна дуже поширена страва, без якої не обходиться жодне грузинське застілля, – хачапурі, тобто хлібці з сиром (сулугуні): вони теж бувають різними, наприклад, круглими з великою кількістю сиру (імеретинські), продовгуватими з яйцем (по-аджарськи) або пласкими і великими з м’ясом (по-сванськи). Замовляють хачапурі цілими, однак можна попросити розрізати хлібець на кілька частин, за числом гостей за столом. Коштує така страва 3-5 ларі.

Дуже смачне лобіо – тушкована в горщику червона квасоля із зеленню, яку подають з мчаді – кукурудзяним коржиком. Аборигени кришать коржик просто у квасолю і їдять ложкою. Таку страву можна пропонувати туристам-вегетаріанцям: вона поживна і надовго тамує почуття голоду. Її вартість – 6-8 ларі. Поряд з лобіо частенько в меню вказують лобіані – хачапурі з квасолею: такий хлібець коштує 2-3 ларі і чудово смакує як із супами, так і сам по собі.

Як і українська, грузинська кухня пропонує різноманітні супи, найзнаменитіший з яких, звісно, харчо. Ще тут популярні курячий та грибний супи, а також хаші – сильно наперчена юшка з баранини, яку рекомендують вживати з похмілля.

Окремо слід додати про напої – каву, чай та лимонад. Кава тут, як і у Львові, – добра або дуже добра. Однак щоб скуштувати напій не машинного приготування, треба уточнювати, що замовляєте саме каву по-турецьки: і її зварять на піску, з пінкою, додавши цукру чи вершків, якщо забажає клієнт. Чай – дуже різноманітний, різних сортів, чорний, зелений, трав’яний та квітковий. Його подають чайниками на0, 5 лвартістю 5-6 ларі; кава при цьому коштуватиме 2-3 за горнятко. Замість води під час обіду чи вечері грузини звикли вживати лимонадні напої, найпопулярнішим серед яких є тархун. Також пропонують лимонний, малиновий та грушевий різновиди. Вартість пляшки лимонаду – 1, 5-2 ларі.

Не зайве згадати й те, що у більшості грузинських ресторанів та кав’ярень вечорами звучить жива музика: джазові, рокові та блюзові композиції обов’язково прикрашені фольковими елементами, які додають червоним барвам осінніх лісів та білизні першого гірського снігу присмак справжнього грузинського міжсезоння.



Маршрут

Київ – Тбілісі – Мцхета – Уплісцихе – Боржомі – Бакуріані – Кутаїсі – Сатаплія – Цхалтубо – Окаце – Кінчха – Гелаті – Амбролаурі – Рача – Хванчкара – Моцамета – Мартвілі – Кутаїсі – Київ. 8-денна подорож, приблизно850 кмпо Грузії.


Бюджет

Квитки на літак: МАУ, Київ – Тбілісі, Кутаїсі – Київ, 5800 грн.

Проживання в готелях 2-3*, трансфер по всьому маршруту, гід, сніданки, пікнік біля озера Шаурі, вхідні квитки в Окаце та Сатаплію – $450.

Обіди та вечері – 10-12 ларі (порція хінкалі (5 шт.) – коштує 4-6 ларі).

Сувеніри – від 1 ларі – до безкінечності, особливо якщо купувати прикраси :).

Магнітики – 2-3 ларі.

Квитки в музеї – 5-7 ларі.

Подарунки додому – сир, вино, інжир, шоколад, чурчхела – 90-100 ларі.

$1 = 2, 40 ларі.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
26.11.2016 Проза / Мініатюра
Хліб – святий, життя – святе
13.12.2016 Проза / Мініатюра
Собака-цілувака
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
26.05.2017 © Іван Петришин / Культура та мистецтво
УРИВКИ З КОНФУЦІЯ (УРИВКИ З КОНФУЦІЯ)
12.05.2017 © Іван Петришин / Психологія та стосунки
Платон: "Лахей" або "Про Відвагу"/"Народження Мужа"
01.05.2017 © Іван Петришин / Релігія та міфологія
"Учеництво Довершеного Лебедя" (МУДРІСТь СТАРОДАВНьОЇ ІНДІЇ.)
28.04.2017 © Вікторія Івченко / Журналістика та ЗМІ
Вони в контексті Сучасності
23.04.2017 © роман-мтт / Інтерв`ю́
Джулія Мельник: «Якщо казка не йде до нас, то ми підемо до неї!»
Мандрівки та туризм Про землю
05.12.2016
Червоно-біле серце Сакартвело
04.02.2013 © Анна Порядинська
Норвегія, або Все, що я знаю про воду (Частина 2)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 69  Коментарів: 2
Тематика: Публіцистика, мандрівки та туризм
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 06.12.2016 13:33  © ... для Тетяна Ільніцька 

Дякую :) Вирішила описати, бо подумала, можливо, комусь згодиться для планування власної подорожі. Грузія варта, щоб там помандрувати. 

 06.12.2016 09:38  Тетяна Ільніцька для © ... 

Цікаво, Даріє)) Дуже! Все врахували, все описали, усіма враженнями з нами поділилися)) Єдина засторога: не читати на тщесерце... Це щодо останніх розділів)))
Радію за Вас! Прекрасний відпочинок)) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
28.05.2017 © Борис Костинський
Порівняння українських та російських літсайтів +0
25.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Київ +16
17.05.2017 © роман-мтт
Увага, конкурс! +33
03.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Впусти мене +38
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.01.2013 © Тетяна Ільніцька
25.10.2011 © Тая
12.04.2011 © Закохана
12.09.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
10.05.2010 © Трамонтана
20.01.2011 © Михайло Трайста
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди