06.12.2016 10:52
для всіх
105
    
  6 | 6  
 © Двірний Сергій

Гора

Думки – мішок із камінням

(хтось, дума, дорогоцінним, а хтось – наріжним), 

звалив на рамена і тягнешся вгору…

Гупає глухо камінь об спину, 

давить на плечі, підгинає коліна...

чим стрімкіший підйом, тим все важчий тягар…

Кам’яніють від ноші втомлені ноги, поясниця і руки, 

здається, немовби, вже сам - горе тяжкого каміння, що

пнеться, - камінь на камінь, - на гору каміння, 

саме себе душить, б`ється ребра об ребра, 

викрешуючи іскри під зав’язкою горла, що

жадібно ловить скупеньке повітря…


Напевно вже час розкидати каміння…

розв’язатися… під ноги тим, хто гарує позаду…

хай понесуть і мене укупі з собою –

горою-у-гору, горем гори…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 08.12.2016 04:21  Каранда Галина => © 

вже сам - горе тяжкого каміння - я не знаю, чи тут має бути горе, чи гори, але саме оця невизначеність моя тут ще більше підсилила враження. Сильно.

 06.12.2016 20:03  Олена Коленченко => © 

Іноді треба вміти вчасно зупинитися і переосмислити своє життя....Гарно пишите)

 06.12.2016 15:45  Ем Скитаній => © 

цікаво...

 06.12.2016 13:28  Світлана Рачинська => © 

Завжди вражало Ваше світорозуміння, Сергію! Іноді в поезії бракує кисню, у Вас з надлишком - дякую. Так "ловко" слова обігруєте) Ви не один. Гарую позаду)