Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.12.2016 13:42Оповідання
Фантастика  Про життя і смерть  
Утилізатор
10000
Без обмежень
© Олег Корнійчук

Утилізатор

Олег Корнійчук
Опубліковано 09.12.2016 / 38967

Доброго дня, шановний Олександр Михайлович!

На порозі стояв високий літній чоловік у костюмі. Комір білої сорочки розстібнутий, без натяку на краватку. На худорлявому загорілому обличчі жодної емоції, лише кутики губ посунули зморшки на обличчі. Навіть не зморшки. Основа піраміди, яку створювали носо-губні складки, трішки роздвинулась і стала більшою. І ближче. Одразу в голові сплив малюнок на доларовій банкноті: піраміда, а замість верхівки всевидюче око. Тільки тут на верхівці дві чорні космічні діри, що втягують в себе кокаїновий порошок з галактик.

Олександр трусонув головою, відганяючи мару.

Уява викинула непоганий фокус. Треба буде розповісти дружині. Хай заримує, на зразок:

…галактик дрібний порошок,

Неначе опійний дурман,

Приймає в свої вени смерть.

Ні краще «дрібний пил» і «героїновий дурман».

Знову трусонув головою. Просто напасть якась. Світ перед очима похилився, неначе він «поплив». Мусив впертися в двері, щоб не втратити рівновагу. Незручно, перед незнайомцем він виглядатиме наче молодий бичок, до якого вчепилася муха. Останній раз з ним таке було, коли він пропустив гачок лівою на змаганнях по області, п’ятнадцять років тому. Потрібно тримати удар.

– Так, слухаю вас.

Іржаві сталеві ротори з гуркотом і скреготом перемелювали буття. Зубці так щільно заходили один в одного, що годі мріяти проскочити. Мурашки по спині, холод і жар одночасно зануртували всередині, провіщаючи незворотне. Невагоме тіло все ще стояло в коридорі квартири, тримаючись за двері, а перед очима нутро страшної машини. Машини. Насправді величезної і тому ще більш страшної. Страх надійно вчепився в горлянку. Спаралізував і зсудомив його тіло і волю.

Все життя боровся зі страхом. Боявся води і тому пірнав з аквалангом і плавав при першій нагоді; боявся собак, тому працював «опудалом» для тренування собак; боявся бійок і тому зайнявся боксом; боявся вогню і тому…

Повітря гарячою лавою обсмалило обличчя і кинуло його геть, подалі від цих страшних жорен. Невидима вогняна долоня штовхала і штовхала його з цупкої темряви, поки десь вгорі не загриміло і величезна стіна-брама опустилась на землю і відділила його від, прекрасного в своєму жаху, видовища іржавих нутрощів.

Він полегшено видихнув і одразу вперся поглядом в очі пізнього гостя. Жовті склери хворої людини, з тріщинами судин по краях. Рідкі брови з довгими неслухняними волосинами, глибокі зморшки на чолі, високо вистрижені скроні, темне, з сивиною біля коренів, пофарбоване волосся. І голос. Спокійний такий, тихий, скрипучий, але чути крізь завивання пральної машини та шум телевізора у кімнаті.

– Я розмовляв з вашою дружиною…

– ЇЇ зараз немає вдома. Вони з донькою…

– Я знаю, шановний Олександр Михайлович. Вона казала, що лише оцій порі зможу вас застати. Щойно був у вашого сусіда і колеги…

– Нам ще на зміну іти. Ми в нічну заступаємо.

– І це я теж знаю, тому не відніму у вас часу більше, ніж необхідно.

– Це стосовно страхування життя?

– Так, стосовно… страхання… життя…

«Страхання?» Чи почулося?

– Ви страховий агент? Давно цим займаєтесь? – господар широко прочинив двері.

– Дуже давно. Скільки себе пам’ятаю.

Щойно гість переступив поріг, пральна машина набрала максимум обертів і застукала улюблений тривожний ритм. Телевізор підспівував автоматними чергами новин з гарячих точок.

– Мені дружина щось казала таке. А я не взяв до уваги. Заходьте. Це багато займе часу? Самі розумієте.

– Не більше ніж необхідно. Запевняю вас, ви нікуди не запізнитесь. Де ми поговоримо?

– Проходьте в кімнату.

Суха, згорблена втомою фігура, нескладна через свій зріст і тому дуже недоречна в невеличкому об’ємі квартири, неквапом забрела в кімнату і ґрунтовно розташувалась в улюбленому кріслі Олександра, довгі важелі рук вляглися на підлокітники, широко розставлені кістляві коліна зайняли мало не півкімнати. З таким зростом доречніше сидіти під склепінням величезного язичницького храму, ніж в невеликій, навіть за міськими мірками квартирі. Господарю довелось сісти на диван.

– А чи задумувались ви колись, шановний Олександр Михайлович, чим і коли закінчиться ваша кар’єра?

– Не те щоб не думав… не було коли мені, поки що…

– Але при вашій професії…

– Професія як професія, нічого такого. Сиди чекай. Можна так до пенсії прочекати.

Гість нахиляв вбік голову і мружив очі, коли розглядав Олександра.

– Можна, – погодився «страховик». – А можна не встигнути дістатись на роботу. Можна у відпустці підвернути ногу і лишитися без роботи, без кар’єри і без пенсії.

– До пенсії ще дожити треба.

– А багато не доживає?

– Кількох провели вже на відпочинок.

– І немає ким замінити, – продовжив за Олександра гість. – І немає кому навчити, тих хто прийде. А поки навчаться, доведеться комусь цю лямку тягнути. А коли посипляться неприємності, начальство шукатиме крайнього.

– Все може бути. А ви і від цього можете застрахувати? – Олександр посміхнувся.

Гість теж посміхнувся. Одними губами. Кутиками. Вибив пальцями дрібки на підлокітниках.

– Ні. На жаль, а, скоріше, на щастя від людської дурості і підлості застрахуватися не можна. Як не можна застрахуватися від болю втрати близької людини, втрати сенсу життя. Не можна застрахуватися від втрати відчуття життя. Не можна застрахуватися, що тобі ніколи не болітиме, або не буде страшно, не буде страшно за рідних, – слова повільно перекочуються від стіни до стіни, блукають в темних коридорах поки не розіб’ються на ребристих колонах.

– А від чого ж тоді можна?


В голові Олександра паморочилось. Власні руки несподівано видавалися далеко, наче дивився на них з високого риштування, або наближались так невблаганно близько, що можна розгледіти найдрібніші лінії на долоні. Стіни заходилися розтягувати кімнату до розмірів спортзалу, двері за два метри від нього видавалися маленькими і недосяжними, а за хвилину стіни завмирали на своєму місці і здавалося ніщо й ніколи не зрушить їх з місця. Навіть коли ти встанеш, то впрешся карком у стелю і не виберешся з тісної клітки, з вошивої собачої будки.

......

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
30.11.2016 Поезії / Білий вірш
Іноді пишу...
11.01.2017 Поезії / Білий вірш
Сьогодні приведи всі справи до ладу...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.03.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Ой, в лісі, лісі темному…
01.03.2017 © Каріна Зарічанська / Есе
Кажуть
28.02.2017 © Савчук Віталій Володимирович / Мініатюра
Східці
28.02.2017 © Меньшов Олександр / Повість
Пройти лабіринт (Глава 46 - 48)
28.02.2017 © Маріанна / Мініатюра
Маска
Оповідання Про життя і смерть
05.01.2017 © роман-мтт
Кнозька лікарня (хорорно-містичне)
09.12.2016
Утилізатор
01.10.2016 © роман-мтт
Орієнтири (хорорно-містичне)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 41  Коментарів: 6
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.01.2017 13:25  роман-мтт для © ... 

нормальна ілюстрація :)))) 

 10.01.2017 13:03  © ... для роман-мтт 

Як ілюстрація, підходить? ))) 

 05.01.2017 01:21  роман-мтт для © ... 

Мені сподабалось. Я ще на стосі бачив це оповідання - добре написано, цікаво, хоча сюжет і відомий. Але в тому і виявляється майстерність автора - писати в першу чергу цікаво і захоплювати читача з перших рядків. Рекомендую! 

 10.12.2016 17:38  Каранда Галина для © ... 

ясно... гляну. 

 10.12.2016 12:36  © ... для Каранда Галина 

Повністю тут -

Все не викладаю, там ще конкурс іде.

 10.12.2016 08:43  Каранда Галина для © ... 

чесно кажучи - не зрозуміла... цікаво було читати, подобалося все і очікувала якогось інсайту вкінці, але в мене його не сталося... господар - пожежник, гість - утилізатор? тоді чого гостя дружина направила?? і нащо ті напівобмороки на початку? чи то господар - утилізував набридливого страховика??? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
26.02.2017 © роман-мтт
Гіркі жнива +20
23.02.2017 © роман-мтт
Розумні коні людей не возять +22
29.12.2016 © Каранда Галина
З Днем народження, Портале! +53
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +44
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.11.2011 © Микола Щасливий
29.08.2010 © Віта Демянюк
20.03.2015 © Вікторія Легль
26.11.2011 © Микола Щасливий
06.01.2012 © Т. Белімова
02.11.2012 © Саша
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди