Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.12.2016 13:42Оповідання
Фантастика  Про життя і смерть  
Утилізатор
60000
Без обмежень
© Олег Корнійчук

Утилізатор

Олег Корнійчук
Опубліковано 09.12.2016 / 38967

Доброго дня, шановний Олександр Михайлович!

На порозі стояв високий літній чоловік у костюмі. Комір білої сорочки розстібнутий, без натяку на краватку. На худорлявому загорілому обличчі жодної емоції, лише кутики губ посунули зморшки на обличчі. Навіть не зморшки. Основа піраміди, яку створювали носо-губні складки, трішки роздвинулась і стала більшою. І ближче. Одразу в голові сплив малюнок на доларовій банкноті: піраміда, а замість верхівки всевидюче око. Тільки тут на верхівці дві чорні космічні діри, що втягують в себе кокаїновий порошок з галактик.

Олександр трусонув головою, відганяючи мару.

Уява викинула непоганий фокус. Треба буде розповісти дружині. Хай заримує, на зразок:

…галактик дрібний порошок,

Неначе опійний дурман,

Приймає в свої вени смерть.

Ні краще «дрібний пил» і «героїновий дурман».

Знову трусонув головою. Просто напасть якась. Світ перед очима похилився, неначе він «поплив». Мусив впертися в двері, щоб не втратити рівновагу. Незручно, перед незнайомцем він виглядатиме наче молодий бичок, до якого вчепилася муха. Останній раз з ним таке було, коли він пропустив гачок лівою на змаганнях по області, п’ятнадцять років тому. Потрібно тримати удар.

– Так, слухаю вас.

Іржаві сталеві ротори з гуркотом і скреготом перемелювали буття. Зубці так щільно заходили один в одного, що годі мріяти проскочити. Мурашки по спині, холод і жар одночасно зануртували всередині, провіщаючи незворотне. Невагоме тіло все ще стояло в коридорі квартири, тримаючись за двері, а перед очима нутро страшної машини. Машини. Насправді величезної і тому ще більш страшної. Страх надійно вчепився в горлянку. Спаралізував і зсудомив його тіло і волю.

Все життя боровся зі страхом. Боявся води і тому пірнав з аквалангом і плавав при першій нагоді; боявся собак, тому працював «опудалом» для тренування собак; боявся бійок і тому зайнявся боксом; боявся вогню і тому…

Повітря гарячою лавою обсмалило обличчя і кинуло його геть, подалі від цих страшних жорен. Невидима вогняна долоня штовхала і штовхала його з цупкої темряви, поки десь вгорі не загриміло і величезна стіна-брама опустилась на землю і відділила його від, прекрасного в своєму жаху, видовища іржавих нутрощів.

Він полегшено видихнув і одразу вперся поглядом в очі пізнього гостя. Жовті склери хворої людини, з тріщинами судин по краях. Рідкі брови з довгими неслухняними волосинами, глибокі зморшки на чолі, високо вистрижені скроні, темне, з сивиною біля коренів, пофарбоване волосся. І голос. Спокійний такий, тихий, скрипучий, але чути крізь завивання пральної машини та шум телевізора у кімнаті.

– Я розмовляв з вашою дружиною…

– ЇЇ зараз немає вдома. Вони з донькою…

– Я знаю, шановний Олександр Михайлович. Вона казала, що лише оцій порі зможу вас застати. Щойно був у вашого сусіда і колеги…

– Нам ще на зміну іти. Ми в нічну заступаємо.

– І це я теж знаю, тому не відніму у вас часу більше, ніж необхідно.

– Це стосовно страхування життя?

– Так, стосовно… страхання… життя…

«Страхання?» Чи почулося?

– Ви страховий агент? Давно цим займаєтесь? – господар широко прочинив двері.

– Дуже давно. Скільки себе пам’ятаю.

Щойно гість переступив поріг, пральна машина набрала максимум обертів і застукала улюблений тривожний ритм. Телевізор підспівував автоматними чергами новин з гарячих точок.

– Мені дружина щось казала таке. А я не взяв до уваги. Заходьте. Це багато займе часу? Самі розумієте.

– Не більше ніж необхідно. Запевняю вас, ви нікуди не запізнитесь. Де ми поговоримо?

– Проходьте в кімнату.

Суха, згорблена втомою фігура, нескладна через свій зріст і тому дуже недоречна в невеличкому об’ємі квартири, неквапом забрела в кімнату і ґрунтовно розташувалась в улюбленому кріслі Олександра, довгі важелі рук вляглися на підлокітники, широко розставлені кістляві коліна зайняли мало не півкімнати. З таким зростом доречніше сидіти під склепінням величезного язичницького храму, ніж в невеликій, навіть за міськими мірками квартирі. Господарю довелось сісти на диван.

– А чи задумувались ви колись, шановний Олександр Михайлович, чим і коли закінчиться ваша кар’єра?

– Не те щоб не думав… не було коли мені, поки що…

– Але при вашій професії…

– Професія як професія, нічого такого. Сиди чекай. Можна так до пенсії прочекати.

Гість нахиляв вбік голову і мружив очі, коли розглядав Олександра.

– Можна, – погодився «страховик». – А можна не встигнути дістатись на роботу. Можна у відпустці підвернути ногу і лишитися без роботи, без кар’єри і без пенсії.

– До пенсії ще дожити треба.

– А багато не доживає?

– Кількох провели вже на відпочинок.

– І немає ким замінити, – продовжив за Олександра гість. – І немає кому навчити, тих хто прийде. А поки навчаться, доведеться комусь цю лямку тягнути. А коли посипляться неприємності, начальство шукатиме крайнього.

– Все може бути. А ви і від цього можете застрахувати? – Олександр посміхнувся.

Гість теж посміхнувся. Одними губами. Кутиками. Вибив пальцями дрібки на підлокітниках.

– Ні. На жаль, а, скоріше, на щастя від людської дурості і підлості застрахуватися не можна. Як не можна застрахуватися від болю втрати близької людини, втрати сенсу життя. Не можна застрахуватися від втрати відчуття життя. Не можна застрахуватися, що тобі ніколи не болітиме, або не буде страшно, не буде страшно за рідних, – слова повільно перекочуються від стіни до стіни, блукають в темних коридорах поки не розіб’ються на ребристих колонах.

– А від чого ж тоді можна?

В голові Олександра паморочилось. Власні руки несподівано видавалися далеко, наче дивився на них з високого риштування, або наближались так невблаганно близько, що можна розгледіти найдрібніші лінії на долоні. Стіни заходилися розтягувати кімнату до розмірів спортзалу, двері за два метри від нього видавалися маленькими і недосяжними, а за хвилину стіни завмирали на своєму місці і здавалося ніщо й ніколи не зрушить їх з місця. Навіть коли ти встанеш, то впрешся карком у стелю і не виберешся з тісної клітки, з вошивої собачої будки.

Голос, його власний голос робить брижі і густому киселі видінь і допомагає зосередитись.

– А від чого ж тоді можна?

Це він вже казав. А може й ні. Треба повторити. Гість уважно вивчає його.

Треба вхопитись за власний голос і вибиратись з хитливого в’язкого світу. Повернутися до реальності. Старий в кріслі, десь далеко. Щось говорить. Його голос звучить все ближче, ближче. Можна розрізнити слова по паузам між ними, але не розібрати суті. Вибратись з цього стану треба за будь-яку ціну.

– От уявіть, що будуть робити ваші рідні, коли ви не повернетеся з роботи. Одного разу це станеться. При вашій роботі і спеціальності. Можливо, це станеться сьогодні…

Ось воно. Вчепитися за ниточку і потягнути. Хотілося повернути говіркого гостя в практичне русло, але не варто. Можливо й надивився цей чоловік в своєму житті всякого і наче загорнувся в ковдру сумних спогадів і визирав звідти через дві блискучі вуглини очей, але цей кокон сумних спогадів серед драглистої реальності дратував найбільше… Ось воно, знайшов… Олександр набрав побільше повітря в груди і закричав:

– Ви мене що, залякуєте? У моєму домі? Підкотили до дружини зі своїми…

Розізлитися іноді варто. Особливо в такі моменти.

– Прошу заспокойтеся, шановний Олександре Михайловичу, заспокойтеся! – незнайомець на знак примирення підняв свої кістляві руки.

Шановний Олександр Михайлович, поривався піднятися і витягти нахабу зі свого дому, але наче вперся в невидиму стіну.

– Невже в голові запаморочилося? – щиро співчував незнайомець. – Не можна так підхоплюватися, по собі знаю. Вам треба випити кави. Кава завжди допомагає в таких випадках. І я не проти скласти вам компанію.

Господар вже не міг згадати чого він розгарячився, і через це ніяковів. Мусово розрядити обстановку:

– То ви будете пити чи ні?

– Так. Однозначно так. Як ви почуваєтесь? Можете встати?

– Нічого, нормально, – видушив з себе Олександр і побрів на кухню готувати каву. Для двох.

Маніпуляції з посудом дали час подумати над словами незнайомця. По суті він правий. Що буде? Дружина лишиться з донькою в, по суті, чужому місті. Квартира службова. Їхати їм немає до кого. Роботу їй обіцяли, а досі немає. Все на ньому.

– Як ви, оговтались? – сьорбаючи каву, спитав незнайомець. – У вас на обличчі написано, що ви малюєте в уяві жахливі картини. Тільки, молю вас, не уявляйте, як ваше місце в житті сім’ї займе якийсь довбень.

............................................................................................................

В зв`язку з вимогами видавця викладено лише частину твору. (((

Повністю тут: andronum.com/product/korniychuk-oleg-pochni-z-prostih-sliv/

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
30.11.2016 Поезії / Білий вірш
Іноді пишу...
11.01.2017 Поезії / Білий вірш
Сьогодні приведи всі справи до ладу...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
13.12.2017 © Гаврищук Галина / Оповідання
Що важливіше – своє чи наше?
12.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Секс, текст і всі-всі-всі
11.12.2017 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Нотатки сорокарічної дівчинки
08.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
І про текст
04.12.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (22.)
Почни з простих слів
06.10.2016
Експеримент
06.11.2016
Віртуальне життя
09.12.2016
Утилізатор
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 6 (6+0+0+0+0)
Переглядів: 80  Коментарів: 8
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.05.2017 21:24  Каранда Галина для © ... 

так, цікаво. 

 18.05.2017 20:56  © ... для Каранда Галина 

Викладаю нарешті ціле. Перепрошую за зволікання. 

 10.01.2017 13:25  роман-мтт для © ... 

нормальна ілюстрація :)))) 

 10.01.2017 13:03  © ... для роман-мтт 

Як ілюстрація, підходить? ))) 

 05.01.2017 01:21  роман-мтт для © ... 

Мені сподабалось. Я ще на стосі бачив це оповідання - добре написано, цікаво, хоча сюжет і відомий. Але в тому і виявляється майстерність автора - писати в першу чергу цікаво і захоплювати читача з перших рядків. Рекомендую! 

 10.12.2016 17:38  Каранда Галина для © ... 

ясно... гляну. 

 10.12.2016 12:36  © ... для Каранда Галина 

Повністю тут -

Все не викладаю, там ще конкурс іде.

 10.12.2016 08:43  Каранда Галина для © ... 

чесно кажучи - не зрозуміла... цікаво було читати, подобалося все і очікувала якогось інсайту вкінці, але в мене його не сталося... господар - пожежник, гість - утилізатор? тоді чого гостя дружина направила?? і нащо ті напівобмороки на початку? чи то господар - утилізував набридливого страховика??? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +101
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +158
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +145
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +84
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.11.2011 © Микола Щасливий
10.07.2013 © Іміз
09.12.2010 © Тундра
16.10.2012 © Істерична Бруталка
01.04.2012 © Каранда Галина
19.11.2015 © Каріна Зарічанська
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди