Віра вмирає, Надія ще тліє
Та серце самотнє ніхто не зігріє.
Не витре сльозинки і не прошепоче:
“Чому ти гуляла до пізньої ночі?”
І мимо проходять пів сотні прохожих,
Ти йдеш в нікуди, та забутись не можеш.
Та біль мов іржа твоє серце все зїла,
А в ньому колись ще жаринка горіла:
Жаринка кохання та віра в людину,
Яку так жорстоко вони погасили.
Топтали сміялись та в очі дивились,
Вбивали надію вона ж ще жевріла,
Вона ще благала спасіть схаменіться
Огляньтеся люди я жива ще дивіться.
Не оглянувсь ніхто і жаринка зітліла,
Так померла любов й наша віра в людину.
Рейтинг: 4.75 (МАКС. 5) Голосів: 4 (3+1+0+0+0) Переглядів: 343 Коментарів: 5 Тематика: Вірші, життя, віра, надія, людина
:))) Випадково натикаюся! Буває, натрапиш на вірш: ні коментарів, ні оцінок, так і пішов у архів, а думки цікаві, слова гарні, вистраждані - не повезло віршу у свій час!
Літературний портал "Проба пера" розроблений для сприяння розвитку української культури та мови. На ньому можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літпорталі тільки вірші та проза сучасників.
