16.12.2016 11:37
18+
172
    
  9 | 9  
 © Оля Стасюк

Задихаюсь у місті

Задихаюсь у місті

Задихаюсь у місті. Два місяці тут – й задихаюсь. 

Ці загублені душі на вулицях тиснуть числом. 

Я аж пальцями чую – кленова, липуча ще зав’язь 

Десь в Карпатах високих вбирає весняне тепло. 

Відчуваю у грудях, як рветься стрімка Латориця. 

Відчуваю, що Опір весняний вже сірий, як ртуть. 

Мені навіть тирлич уже, синь зачарована, сниться,  

Із якого, напевно, мольфари отруту беруть. 

Задихаюсь у місті, немов перерізаним горлом. 

Жебонять з мене сили, як з горла гаряча ще кров. 

Ці загублені душі в щоденній рутинній покорі 

На відкритість душі накладають розпечений шов. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 06.01.2017 00:20  Сергій Рн => © 

Задихаюся в місті,
Духом лину в Карпати.
Щоби там роси чисті
У волосся вплітати.
Щоби там, на Говерлі
У думках моїх чистих.
Сірі душі померли
У проміннях барвистих.

 19.12.2016 12:13  Тетяна Чорновіл => © 

Гарний цікавий вірш. Ти ж у місті народилась! ))

 18.12.2016 15:27  Маріанна => © 

Вражає!

 18.12.2016 11:02  Артюх Леся Вікторівна => © 

"загублені душі в щоденній рутинній покорі " - так і є. Дякую, за вірш. Дуже сподобався.

 17.12.2016 23:06  Світлана Рачинська => © 

Вражаюча, сильна і забиваюча дух Поезія.

 16.12.2016 13:03  Двірний Сергій => © 

Чудово!