Блаженні сни . . .
Із небуття тікаючи в країну
Самотнюю, безмежную, сліпу...
Хотілось впасти в землю і так сильно,
Обняти спрагле тіло, втоплене в віку.
Хотілось вкласти в серце сновидіння
Тих нетривких і хаотичних драм.
І боїв, й звитяги, і повстань,
Які надію в нас плекали.
Блаженні сни. Розбита пектораль...
Я згадувала на шляху ті мрії,
Оті, які далекі і чужі є нам.
Минуле ж бо легендою пішло,
Розтерло правду на сотні мов і нот.
На цій землі бувало і кохали,
Прощались, братались і вбивали.
Ховали зброю, знов кохали і не прокинулись...
Заснув наш рід, заснув героями.