Пощай, Львів
Холодне світло билося з-під неба,
Гарячі сльози зрошували сніг.
Я вже втікаю, Львове, знов від тебе,
Мене спинити ти уже не зміг.
Твоя зима, нестримна і незвична
Дала душі хоч трішечки тепла.
Веди мене до колій залізничних,
Я знаю, знаю, - вже мені пора.
Я вслід за неба смугою помчуся,
Я перейду твою межу й зеніт,
А потім... скоро... чуєш? Я вернуся.
До вуличок, де схований твій світ.