Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
07.01.2017 21:14Новела
Для дорослих (18+)  
00000
З дозволу батьків
© Кальніченко Артем

Неонові богині

Кальніченко Артем
Опубліковано 07.01.2017 / 39381

Вони змінились. Її давні подруги, викарбувані кам’яні образи, що повернулись із безтурботного дитинства, стали жертвою дивних метаморфоз.

- Не відставай! – крикнула Ліна.

- Біжи за нами! – додала Емма. Їхні голоси приглушував шум музики, що іноді розбавлявся ревом двигунів машин, які проїжджали мимо. Музика лунала з магнітофона, який принесла з собою Ліна; чорна коробка, оснащена двома потужними динаміками, виплескувала з себе потоки електронних звуків так гучно, що, мабуть, усі люди на пляжі чули цей нестримний ритм синтезаторів.

Авантюризм та жага до пригод дівчаток нікуди не зникли, проте... Ніби якась маленька, проте дуже важлива частинка свідомості змінила колір, наче хамелеон.

Ельвіра посміхнулась. М’який пісок ніжно пестив шкіру ніг молодої дівчини, а легенький бриз свіжим подихом радував обличчя. Дівчина замріяно дивилась на океан, що розпростерся перед нею. Сонячний червоний диск, витіснений синюватим відтінком нічного неба, майже сховався за горизонтом. Можливо, у темних глибинах океану, його з’їсть якесь рибоподібне морське страховисько, а потім, не в змозі витримати жару, різко виплюне недавню вечерю назад, аби настав світанок.

- Ходімо з нами! – голос Емми почувся десь поряд. Її рука з фіолетовими нігтями торкнулась плеча Ельвіри. – Ти пропустиш усі веселощі, якщо будеш сидіти тут на пляжі.

- А куди ви збираєтесь мене відвести?

- О! – скрикнула Ліна. Вона трохи знизила гучність музики. – У нас сьогодні заплановано багато пригод, люба! То ти приєднаєшся, чи як?

Щось зловісне було у цих двох обличчях, що з посмішками дивились на Ельвіру. На секунду їй здалось, як з-під губ її подруг визирають ікла жахливих чудовиськ, що збирались затягнути бідну дівчину у своє лігво. Печера, де вони проводитимуть таємничий обряд, мабуть, знаходиться десь за містом, серед густих джунглів, де ховаються істоти з давніх легенд та міфів. Вони усі прийдуть подивитись, як Ельвіру розривають на частини потвори, які колись були найдорожчими їй людьми.

- Звичайно! – відповіла Еля, відкинувши дурні думки і упередження.

- Тоді ходімо, а то скоро за нами приїдуть, - Ліна схопила подругу за руку та потягнула за собою. – Візьми мій магнітофон, Еммо.

Пройшовши крізь купку людей, що грали у волейбол, подруги дістались до невеличкого бару, стилізованого під бунгало. За одним із столиків на літній терасі сиділи двоє молодиків у самих шортах. Побачивши дівчат, один з них голосно свиснув, а другий крикнув:

- Ходіть до нас, киці!

Обидва вони були оповиті солодкою дією алкоголю. Наркотик, окутував їх, наче невидимий туман, надаючи їм впевненості у власних діях і захищеності від наслідків цих самих дій.

Ліна глянула на них оцінюючи. Перший - блондин, а другий - брюнет. Їхні тіла мали досить спортивний вигляд, наче ідеалізовані класичні скульптури. Мабуть, вони часто хизувались своїми біцепсами, проходячи повз дівчаток на цьому пляжі.

- Непогані, - звернулась вона до Емми.

- Так, гарненькі, але той, хто за нами приїде – в рази кращий! – відповіла подруга. Вона послала повітряний цілунок залицяльникам та помахала рукою на прощання.

Еля, побачивши розчаровані погляди хлопців, відчула, що почуття тривоги у неї всередині наростає. Ці двоє, хоч як би гарно вони не виглядали, випромінювали агресію, наче якісь скажені тигри, яким тільки треба було дати привід накинутись на свою жертву. Ельвіра боялась, що хтось з них, а, може, вони обидва, не зможе втримати себе в руках і перейде до силових методів «залицяння». Хоч би якийсь патруль проходив повз це місце!

Коли дівчатка вийшли з пляжу, вони натрапили на дорогу, по той бік якої починалось місто. Воно палало, наче охоплене невидимим вогнем із різнокольорових променів неону: червоний, синій, фіолетовий, блакитний, зелений. Кольори єднались між собою, а їх синтез утворював неповторну магічну райдугу, що охопила кожен будинок.

Автомобілі проносились повз з шаленою швидкістю, від чого ритми музики ставали взагалі нечутними.

- Де ж він?! – Ліна помітно починала знервуватись. – Він ніколи не запізнюється!

- Хто? – запитала Еля.

- Сама побачиш! – захоплено відповіла Емма. – Він неймовірний!

Очі дівчат світились від радості. Видно, спогади про таємничого незнайомця у них були лише хороші.

Еля помітила, що мимоволі почала очікувати чогось надреального. Захоплююче видовище: на червоному драконі прилітає вершник. З ніздрів змія виривається полум’я, яке перетворює на попіл все, чого торкається його язики. Проте саме лицар змушує дівчат кричати від радості, а хлопців з повагою дивитись на героя.

«Дурна дівоча уява!» - подумки гаркнула на себе Еля. Вона вважала, що вона досі не може вийти з дитинства, з того безтурботного часу, коли дракони і лицарі, яких вона зустрічала у книжках, були її єдиними друзями.

- Гей, ціпоньки! – позаду почувся чийсь грубий голос. – Куди зібрались?!

Двійко вже знайомих хлопців швидко наближались до дівчат. У блондина руки були затиснуті в кулаки, а очі визирали з-під злісно зморщеного лоба. Чорнявий невпевнено плентався за свої товаришем, щось бурмочучи собі під ніс.

Дивлячись на них, одразу можна було зрозуміти хто головний.

- Вибачайте, хлопці, але ми не вашого польоту пташки! – Ліна демонстративно помахала рукою внизу, коло колін.

- Ах ти ж стерво! – блондин схопив нахабу за руку.

- Боляче!

Аж раптом з-за рогу з’явилось щось червоне. Пляма швидко наближалась, минаючи зустрічні їй автомобілі. Той, хто був за кермом, ігнорував усі правила дорожнього руху.

- Це він! – скрикнула Емма та підскочила від радості.

Уся компанія заклякла, спостерігаючи за тим, як червоний Chevrolet без верху під’їжджає прямо до Ліни. Різко зупинившись, водій повернув голову. Це був молодий чоловік з високою зачіскою та неголеним обличчям. Його очі приховували сонцезахисні окуляри, які він носив не дивлячись на те, що надворі був вечір. Під його гавайською сорочкою можна було розгледіти фактично ідеальне тіло. Ельвіра, хоч все виявилось менш фантастичним, не помилялась, коли уявляла лицаря на червоному драконі.

- Пусти її, - сказав водій. Його голос звучав сильно і впевнено. Очі його сховались під лінзами окулярів, проте можна було впевнено заявити, що ця людина нічого не боїться.

- А ти, взагалі, хто такий?! – блондин зухвало підійшов до машини, відштовхнувши Ліну від себе. Одним швидким рухом, наче загартований у боях воїн, водій схопив блондина за шию та стис з такою силою, що обличчя хлопця вмить почервоніло. Іншою рукою незнайомець дістав з-під сидіння револьвера; побачивши його всі не на жарт перелякались.

- Відкрий пащеку, - так само спокійно промовив незнайомець. Коли хлопчина виконав його наказ, аби дуло велетенського пістолета опинилось у нього в роті. – Це Магнум сорок п’ятого калібру, синку. Він може зробити так, що твої мізки опиняться на іншому кінці цього триклятого пляжу.

- Будь ласка, не треба! – несподівано обізвався брюнет. Він повільно підійшов до машини, тримаючи руки перед собою. – Нам не потрібні неприємності! Прошу вас, пустіть його!

- Скавчиш, як пес, - промовив водій. Сховав зброю та відпустив хлопця. Той, відчувши що пальця на його горлі розтиснулись, одразу кинувся тікати, забравши з собою приятеля.

- Бачу, у вас проблеми дівчата, - сказав водій посміхнувшись. – Стрибайте до мене, гарненькі. Я про вас попіклуюсь.

- Рекс! – в один голос скрикнули Ліна з Еммою.

***

Кабріолет нісся на шаленій швидкості палаючими вулицями футуристичного міста. Із різнобарвної панорами, що змінювалась з кожним поворотом, можна було написати авангардну картину, хаотично змішавши усю палітру фарб на одному полотні. Ніздрі лоскотав запах бензину і шкіряного салону Chevrolet, а в роті досі відчувався неприємний присмак алкогольного коктейлю, яким Рекс пригостив дівчат дорогою до клубу.

Еля сиділа позаду, притримуючи своє довге волосся руками. Поряд пристосувалась Емма. Вона радісно сміялась та час від часу говорила з Рексом. Ліна сиділа поряд з водієм, обіймаючи та цілуючи його. Той деколи відповідав взаємністю, коли не бачив інших авто на дорозі.

Серед цих людей Еля почувала себе незатишно. Коктейль зміг трохи розвіяти її почуття тривоги, проте його залишки не давали дівчині розслабитись. Її голову штурмували картини власного вбивства під час таємничого ритуалу окультистів, що поклоняються якомусь лазерному божеству. Новий знайомий міг виявитись головним жерцем, а її подруги його підлеглими.

- Чому сумуєш?! – раптом запитав Рекс. Він трохи повернув дзеркальце заднього виду, аби краще бачити Ельвіру.

- Скоріше хочу приїхати! – відповіла дівчина, невпевнено посміхнувшись.

- Некрополіс – найкращий клуб міста! – заявила Емма. – Рада, що ми їдемо туди?

- Звісно! – сказала Еля, проте відповідь її прозвучала неправдоподібно.

Через деякий час, коли машина прибула до пункту призначення, а дівчата побачили так жаданий фіолетовий напис «Necropolis» на вході у клуб, Рекс висадив пасажирів, а сам поїхав «по-справах», пообіцявши, що скоро повернеться. Задні фари його Chevrolet залишали на дорозі сліди багряного світла, що розтікались прямими лініями на асфальті, наче кров двома паралельними каналами спрямованими в нікуди.

Усередині був цілий натовп. На танцполі зібралось близько сотні людей. Усі вони крутились, вигинались, стрибали як тільки могли, намагаючись не втратити ритму швидкої музики, що неймовірно гучно лунала звідусіль. Світлове шоу теж вражало! Лазерні промені, що кожні дві секунди змінювали колір, відбивались від дискотечної сфери, яка швидко крутилась навколо своєї осі на стелі. Такий ефект створював відчуття повної дезорієнтації, проте одночасно одразу ставав неймовірною насолодою для очей.

З двох сторін танцювальний майданчик оточували шість прозорих пірамід, від стінок яких відбивалось рожеве і блакитне світло. У трьох рожевих демонстрували свої здібності танцюристки прикрашені невеличкими рогами на маківках, а також чорними перевернутими хрестами на переніссях. Їхні опоненти розташувались у блакитних пірамідах навпроти. На тілах цих дівчат красувались маленькі крильця та німби, що наче літали над головами танцюристок. Кожна піраміда блимала під ритм чергової електронної мелодії, то в черзі з іншими, а то й разом з опонентом одночасно.

На гальорках зібрались персони VIP, над якими кружляли офіціанти. «Господи» розташувались на багряних диванчиках, що стояли півколом. Деякі тримали в руках електронні сигарети, якими вони затягувались та пафосно випускали пар. Дехто взагалі був окутаний білою імлою новомодного пристрою.

Така дійство викликало ні з чим незрівняні відчуття фантасмагоричної вистави, де усі дійові особи – вихідці з паралельних світів. Кольорова постановка тьмарила голову, занурювала у свою наркотичну реальність усе свідоме, що було в людині, аби вона залишилась у ній назавжди.

Опинившись біля бару, Ліна з Еммою одразу замовили собі по коктейлю та стали чекати, аби до них хтось підійшов. Еля, чудово розуміючи до чого все йде, намагалася триматись осторонь. Вона спостерігала за жестами своїх подруг, що ніби приманювали до себе хлопців, демонструючи значну частину своїх принад.

- Ходи до нас! – покликала її Емма. Еля посміхнулась і махнула рукою в знак відмови. – Тобі не весело?

- Все чудово! – крикнула дівчина, проте її голос приглушив черговий музичний бас.

- Справді, чого тут сидіти?! – обурено заявила Ліна. – Давайте покажемо цьому місцю чого ми варті, дівчата! Гайда на танцпол!

Її схопили за обидві руки та потягнули до натовпу, що, немов одна жива біомаса, хаотично звивався, підстрибував, а іноді викидав людей із себе. На думки одразу спали історії про колективний розум, які Еля читала у науково-фантастичних книжках. Танцююча молодь була з’єднана хоч не фізично, але настільки близько ментально, наче під час тантричного статевого акту. Обличчя п’яних і збуджених хлопців та дівчат вже не можна було відрізнити одне від одного. Від запаху запрілих тіл у Елі запаморочилось у голові. Емма та Ліна раптом зникли з поля зору, а спроби віднайти їх успіхом не увінчались.

Ельвіра відчула себе замкненою у контейнері з мільйонами комах, що повзали навколо неї туди-сюди, торкаючись її ніжної шкіри своїми слизькими панцирами. Ритмічна музика перетворилась на шипіння, а високі мотиви синтезатора стали схожими на комариний писк. В очах все блимало різними кольорами. Стало важко дихати і говорити. Хтось боляче вдарив у бік. Завертілась голова. Нудота.

- А ось наш довгожданий гість, – заговорив гучномовець, - діджей…

Ім’я вона не розчула. Скориставшись моментом, коли усі стали, як вкопані, аби глянути на прибулу зірку, Еля почала пробиратись до виходу. Фантазія малювала їй жахливі картини: велетенські комахи помітять втечу і заберуть її своїми щупальцями назад у кубло. Тіла танцюристок із пірамід вигинались під неприродними кутами і перетворювались на велетенських термітових королев: мішків з личинками, що от-от виберуться назовні.

Опинившись на вулиці, дівчина наповнила свої легені свіжим повітрям. Вона повільно вдихала і видихала, доки її стан не покращився.

Несподівано до неї під’їхав кабріолет Рекса. Водій побачив налякану дівчину та, відчинивши дверцята, запросив до салону.

- Не сподобалось? – запитав Рекс.

- Занадто дивний клуб. Ці образи… агресивна музика…воно ніби затягує тебе… не дає вирватись, - дівчина знітилась. Вона дивилась вниз, обійнявши себе за плечі. Страх відпускав її занадто повільно.

- Можливо, не треба противитись. Дай цьому місцю поглинути тебе. Тоді ти відчуєш, що таке справжнє життя, - Рекс говорив повільно. Його сильний голос заспокоював, проте слова, які він казав, лякали. – Твої подруги теж не одразу звикли не тільки до клубу, а й взагалі до міста. Поглянь на них! – Рекс показав пальцем не двох дівчат, що прямували сюди. Їхнє волосся було скуйовджене, а помада на губах розмазана. Емма навіть трохи кульгала, ступаючи на праву ногу. – Вони, наче нащадки гедонізму, насолоджуються своїм існуванням. Вони богині нового Олімпу.

- А мені навіть трохи боляче було, - ці слова лунали від Емми. Їхня розмова перервалась, коли вони підійшли до машини.

- Куди ти втекла? – запитала Ліна, тицьнувши пальцем у подружку, що вже перемістилась на заднє сидіння.

- Вона хотіла поближче познайомитись з Рексом, - прошепотіла Емма. – Не варто її звинувачувати за це.

- Сідайте, - промовив водій. – Покатаємось!

Проносячись мимо будівель, пальм та інших автівок, Chevrolet набирав швидкість. Музику приглушувало дике ревіння мотора. Невдовзі машина прискорилась так сильно, що все навколо втратило свою чіткість, а потім взагалі перетворилось на розмазану палітру фарб.

Дівчата кричали від задоволення, а Рекс, втиснувши педаль газу в дно машини, завив. Він дістав свого револьвера та почав стріляти вгору, викрикуючи при цьому якусь лайку. Звуки пострілів, здавалось, зникають у цьому гіперпросторовому тунелі, не розповсюджуючись за межі найближчих вимірів.

Ельвіра втиснулась у стінку сидіння, обійнявши коліна. Її налякані очі спостерігали за усім цим, спрямовуючи погляд то на подруг, що вдвох вмостились спереду, то на Рекса. Останній, коли набої закінчились, поклав зброю назад. Його рука раптом втратила свою шкіру та м’язи. Кістяними пальцями водій почав здирати покрив із свого лиця.

- Швидше! – кричали дівчата в один голос.

Рекс засміявся, тримаючи себе за нижню щелепу, аби вона не відвалилась. Машина продовжувала рух. Двигун заревів ще сильніше. Ельвіра, що тепер трималась за стінки авто, аби не випасти, помітила, як маленькі шматочки шкіри злітають з облич її давніх подруг. Без сумніву, вони остаточно дозволили поглинути себе цьому кошмару.

Дівчина відчула дике бажання втекти з цієї машини: їй здалось, що салон автомобіля наповнили дикуни. Всередині все стискалось від страху і огиди. Ельвірі хотілось закричати від жаху, який охопив її, проте розуміння того, що сталось змусило її сказати наступні слова спокійно:

- Зупини машину.

Череп обернувся. З-під його окулярів виглядали порожні зіниці. Рекс натиснув на гальма – карета, що стрімко рухалась до пекла, зупинилась .

- Хочеш залишитись тут? – запитала Ліна. Її тіло вкрилось дюжиною ран, що стікали кров’ю. Еля нічого не відповіла, а мовчки вийшла. Коли перед її очима простягнувся знайомий пляж, позаду гримнули дверцята. Знову заграла музика. Кабріолет рушив уперед, залишивши самотню дівчину на околиці дороги. Ельвіра ще довго споглядала за тим, як автомобіль зникає у нічному небі і залишає по собі лише багряний слід на асфальті.

Чернівці 2016
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
07.01.2017 Проза / Новела
Відзеркалення
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Новела Для дорослих (18+)
07.01.2017
Неонові богині
06.11.2015 © Арсеній Троян
Інфекція
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 28  Коментарів:
Тематика: Проза, новела,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
29.12.2016 © Каранда Галина
З Днем народження, Портале! +29
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +30
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +118
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +50
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.11.2011 © Микола Щасливий
20.03.2015 © Вікторія Легль
29.08.2010 © Віта Демянюк
18.01.2017 © Дарія Китайгородська
20.01.2011 © Михайло Трайста
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди