Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
07.01.2017 22:26Повість
 
Пройти лабіринт
00000
Без обмежень
© Меньшов Олександр

Пройти лабіринт

Глава 4 - 6
Частковість... незрозуміла без цілого; ціле, в свою чергу, складається з окремих деталей.
«Історичне коріння Чарівної Казки».
В.Я. Пропп

«Могутностями» не управляють. Їм служать.
«Ранок магів».
Жак Берж`є, Луї Повель

Правильно говорив Ленін, що людина, яка не має мужності піти в потрібний момент проти течії, - не може бути справжнім більшовицьким керівником.
Сталін у листі до Кагановича від 11 серпня 1932 р.
Меньшов Олександр
Опубліковано 07.01.2017 / 39382

4


...Запах сірки. До нього важко було звикнути. Вочевидь барахлить очищувач повітря. А, можливо, фільтри погані.

Михайло подивився в монітори. Гряда з вулканами залишилася далеко позаду. Але легше від того не ставало. Вже котру добу без нормального сну. Та й воду він не розрахував. Якщо за пару днів нічого не придумає, то далеко не добереться.

Двигун остигав повільно. Треба було бути обережним, щоб всередину турбіни не проникнув усюдисущий дрібний попіл.

Вчора ввечері вдалося оминути гігантську кальдеру, краї якої прямовисною скелею спадали в прірву. Внизу буйствували фумароли, викидаючи вгору тонни сірководню та інших хімічних сполук, не менш небезпечних для людини.

З кожною годиною їхати ставало все важче. Хоча в «Грифоні» - так Михайло назвав своє дітище - і стояли всі потрібні для життя прилади (очищувач повітря, кондиціонер та, навіть, біотуалет), машина чомусь починала працювати з натугою. Двічі її бомбардувало величезними базальтовими каменюками: наслідок від пірокластичного потоку зі східного вулкана. Інший раз «Грифон» дивом уникнув лавової річки. Рідка маса з величезною швидкістю вилетіла із-за хребта. Михайло дивом зреагував, направляючи машину вгору, але потік встиг лизнути корпус.

Довго простоювати було не варто. Того й гляди: від чергового землетрусу лопне порода, і «Грифон» разом зі своїм господарем навіки пропаде десь в глибинах магми.

Михайло перевірив показання приладів. Потім, передивившись ще раз дані фотозйомки, отриманих від зонда, проклав новий курс і знову завів двигун. Хвилина і машина рушила з місця.

«Грифон» спочатку сіпнувся, а потім жваво помчав вперед, залишаючи зліва киплячий бруд. Маршрут пролягав до обсидіанових скель, які ледь-ледь виднілися на півдні. За останніми спостереженнями - це було найспокійніше місце в Будинку Вогню.

Аналізатор спрацював швидше Михайла. Він дав «повний стоп». «Грифон» ковзнув по інерції близько метра, і тут же подався назад. Порода під вагою машини почала швидко сповзати вниз, оголюючи криваво-червону остигаючу лаву.

Михайло вилаяв себе за неуважність. Тепер треба буде об`їжджати цю ділянку. І невідомо яка її довжина.

Від втоми боліла голова. Але зупинитися на нічліг слід було тільки в безпечному місці.

«Скільки я вже тут? - Михайло автоматично перевірив показання хронометра. - Дев`ятий день... Так, назад шляху вже немає».

Дійсно, на зворотну дорогу пішло б в два рази більше часу: «міст» (про себе Михайло назвав його Калиновий міст) між двома озерами киплячої лави (продовжуючи казкову тематику - озера отримали назву річки Смородини), який він проїжджав на третій день своїй мандрівки, відразу ж розвалився, і тепер треба було б їхати в об`їзд.

Михайло дістав нову ампулу і зробив черговий укол…


…Зустріч була несподіваною, незважаючи на всю банальність цієї фрази.

Михайло йшов по сходах, немов підіймався в гори. Його рухи були різкими та швидкими. І коли він вирішив оцінити відстань, що залишилася, раптово зіткнувся поглядом з якимось молодим хлопцем, котрий уважно дивився у на Михайла. Його ніздрі посилено роздувалися, видаючи неабияке хвилювання.

-Михайло? - тихо запитав хлопець.

-Андрію! Ти?

Михайло за дві секунди подолав решту сходів, що їх розділяли.

-Брате, - голос Андрія трохи затремтів. - Не може бути!..


…«Грифон» набирав швидкість, обходячи по лівому борту остигаючу лаву, що вже встигла потемніти. Датчики просигналили. Здається, виявили чийсь рух.

«Це вже щось нове, - пожвавішав Михайло, заглядаючи в монітори. - Нумо! Покажіться».

На екранах було порожньо. Михайло зменшив швидкість і активував «Мйольнір». Легке гудіння вказувало на те, що почалося висмоктування енергії з прилеглого простору. Апарат готувався до пострілу.

Пройшла хвилина: нічого підозрілого прилади не фіксували. Нарешті замигала зелена лампочка боєготовності.

Навігатор повернув «Грифона» вправо, в обхід скельних нагромаджень. Михайло тільки-но трохи розслабився, як знову пролунав зумер тривоги. І на екрані вималювався величезний лавовий батіг. Він повільно розгойдувався з боку в бік.

Машина різко зупинилася. Михайло візуально прикинув розміри батога, цього «вогняного змія» (так він встиг його про себе охрестити). – Метрів сто, не менше.

Переключившись з автомата на ручне управління, Михайло міцно стиснув кермо. Прикриваючись скелею, «Грифон» почав свій повільний рух.

«Змій Горинич» зробив ще два піруети і майже миттєво кинувся вниз, викидаючи навсібіч електричні розряди. Один з них потрапив у нафтову калюжу, і та раптово спалахнула яскравим факелом.

Михайло зреагував швидше автомата. Постріл «Мйольніра» був подібний до яскравого білого спалаху блискавки.

«Голову змія» буквально зім`яло, а «Грифон» від пострілу добре трусонуло. Михайло аж підлетів під низьку стелю і болюче вдарився потилицею об металевий поручень.

Температура повітря зовні стала помітно падати. Позначилася дія «Мйольніра»: атоми «змія» хаотично розпадалися на частини, втрачаючи електромагнітні зв`язки, і при цьому поглинаючи енергію з прилеглого простору. За мить вихрові потоки, що утворилися на місці «голови», різко детонували, руйнуючи все навколо на десятки метрів.

«Грифон» знову підкинуло. Михайло вдарився грудьми об важелі управління і відчув, як залишки повітря влетіли з його легенів. В очах зненацька потемніло.

Машину занесло, і вона з гучним гуркотом налетіла на уламок скелі...


5


…Мама часто плакала ночами. Вона сідала біля вікна, думаючи, що Михайло вже спить, і починала щось шепотіти. Іноді випивала чарку.

Михайло пам`ятав, як колись запитав, чому вона кинула Андрія.

-Чому ми біжимо?

-Чим більше ми опираємося, тим болючіше стає, - відповіла вона, дивлячись у вікно. - Голоси говорять мені, що робити.

-Чиї голоси?

-Ангелів божих...

Михайло навіть здригнувся від цієї відповіді. В голові промайнула думка про материне божевілля.

«Невже люди кажуть правду? Невже мають рацію»? – злякався хлопець. І йому тут же стало соромно – як він міг таке подумати про матір!

А наступного ранку, він знайшов її… повішеною в сараї...


…Світла в кабіні не було. Тільки бліде мерехтіння від екранів.

Михайло поворухнувся: нічого крім голови і грудей не боліло. Хронометр показував, що він був непритомним години зо три.

Насилу вибравшись з крісла, Михайло оглядівся навкруги, намагаючись на око визначити пошкодження. Судячи з усього, система кондиціонування та очищення повітря ще працювала. Та й деякі з датчиків теж.

Двигун мовчав. Чи то заглух, чи то ще щось. Михайло знову переглянув показання приладів. Термометр показував за бортом сімдесят градусів за Цельсієм. Аналізатори виявили в повітрі багато сульфатів. Напевно, недавно сталося чергове виверження. Про це говорило ще й збільшена кількість попелу у повітрі, який густо сипав на землю.

Михайло проаналізував ситуацію. Виходу не було: або сидіти сиднем в кабіні і здохнути від нестачі води, або спробувати розібратися з поломками і продовжити шлях... І теж здохнути, але вже від все тієї ж нестачі води, бо її ні на що толком не хватить.

Михайло посміхнувся: в будь-якому випадку вихід залишається один - померти. Усі помирають… І з цією думкою він весело хизуючись перед самим собою попрямував до шлюзу.

Там, підморгнувши своєму відображенню в маленькому дзеркалі на дверях металевої шафи, Михайло почав пробувати самостійно одягнути це доробало – скафандр, який він колись поцупив у фрязінському НВО «Істок» - Орлан-М, і який переробив та модернізував під інші умови використання, ніж космічний простір. Це звісно був не Z-1, але свою справу він міг виконувати на відмінно, бо давав можливість вийти назовні і пробути там автономно годин шість-сім. Та ще захищав від шкідливого випромінювання.

Скафандр тепер мало походив на свій прототип. Він висів в залізній шафі, на спеціальному стенді, та замість 110 кілограмів, зараз важив біля 47.

Михайло довго провозився, намагаючись одягнутися та все підключити. І коли це вже було зроблено, прихопив із собою сумку з інструментами, на якій красувався напис «NASA», що вже наполовину стерся, а потім задраїв шлюз і відкрив зовнішній люк.

Датчики вказували, що повітря навколо було неймовірно спекотним. Тефрові опади густою пеленою сипали з неба. Михайлу приходилося постійно протирати записуючи камери та оглядове скло на шоломі.

Стрибнувши вниз на чорні камені, він швидко озирнувся. За пару кілометрів на схід від місця вимушеної стоянки внизу, в кальдері, звідкись з`явилася лавова річка, що немов та жива істота, ніби черв’як, шукала куди б їй податися далі. Вона швидко прокладала собі дорогу серед фумарол. То тут, то там спалахували смолоскипи палаючої нафти та газу.

Михайло обійшов «Грифон» по периметру, намагаючись визначити видимі пошкодження. І знайшов їх на кормі: лівий трак лопнув і розплавився. А на корпусі виднілися кілька глибоких борозен, схожих на подряпини, ніби залишені кігтями якоїсь гігантської тварини.

Знали б хлопці з NASA, як Михайло буде використовувати їхнє дітище! Замість Марса - світ Вогню в Будинку Пеле. Замість супутникової антени на вежі - анігіляційна гармата, яку «викрав» у військових в одному з російських закритих НДІ.

Які там в цьому спекотному світі дослідження! Розмріявся! Та і взагалі, на біса на «Грифоні» екзотичні наукові прилади? Тут не до жиру – залишитись би живим.

Витративши півтори години на ремонт траку, Михайло втомлено присів на камінь. Працювати одному було важко. Скафандр був не таким вже і зручним, навіть незважаючи на те, що його старанно переробили.

Перед внутрішнім зором Михайла знову постав образ того дивного «змія». Що-що, а такого він побачити не очікував. Розраховував на кремнієві форми життя, або плазмоїди, але не на таке.

«Може це хтось з Предтеч, про яких колись згадувала та дівчина-гід? Як її там звали? Ліза... Ванесса... Чорт, забув!.. А хай йому… Слухай, друже, а може то і не Предтеча. Не дуже схожий».

А з іншого боку, що він взагалі знає про них. Михайло напружився думкою, намагаючись знайти в запорошених куточках своєї пам`яті потрібні «файли».

Те що «змій» був саме живим, він здогадувався, швидше інтуїтивно. Прямих доказів не було, та і дослідів Михайло не проводив. Але все ж він відчув, як істота цього дивного світу, «помацала» його мозок… Саме – помацала. Інше порівняння було б невірним.

Отже, цей «змій» намагався піти на якийсь, незрозумілий поки що, контакт. Однак Михайло також відчув неприкриту агресію, яка виходила з цієї істоти… Чи, може, і не агресію… а якусь чужість… неприємну нелюдську чужість… а вже потім, як результат – і бажання атакувати, ніби людина в машині була здобиччю…

Не встигни Михайло тоді вчасно зреагувати, залишилися б від «Грифона» ріжки та ніжки. Та й від нього самого теж.

Пройшовшись ще раз уздовж машини, та не знайшовши інших пошкоджень, Михайло вирішив повернутися всередину. Уже в кабіні, він ще раз поклацав тумблером. На четвертий раз двигун загарчав, і салон миттю наповнився м`яким світлом.

-Ну, поїхали… чи що…

Михайло запустив програму автопілотування, і «Грифон» спочатку від`їхав назад та, розвернувшись на місці, неквапливо рушив у дорогу. Михайло тим часом нашвидкуруч перекусив, не зводячи очей з моніторів та датчиків.

Вже біля обсидіанових скель температура за бортом помітно знизилася. Михайло заглушив двигун і встановив «сторожа».

Зімкнувши, як йому здавалося - на якусь секунду-другу, очі, він миттєво провалився в липку чорну криницю безодні. І дивний темний дим сну охопив вщент виснажену людину...


…-Читай далі, - попросив старий, якого тут усі прозивали Дід-Боровичок.

-Гаразд, - кивнув Михайло, збираючись продовжити. А сам почувався виснаженим. Туди збігав, там прибрав, дещо відніс… А тепер ось читай.

Йому зараз катастрофічно не вистачало грошей. Андрій трохи допоміг, влаштувавши молодшого брата підробляти такою собі «нянькою» - наглядачем за людьми похилого віку. За це платили хоча і небагато, але скаржитися було не комільфо, та і не в правилах Михайла.

-Читай далі, - знову попросив старий.

До релігії Михайло ставився по-своєму. Тобто у нього була своя думка, свої усталені переконання. Однак і до інших поглядів він ставився дуже лояльно. Нікого не критикував, ні над ким не насміхався, нікого не переконував.

«Усі вільні жити та вірити. Як кому заманеться», - говорив він сам собі.

«Біблія», яку Михайло зараз тримав в руках, мала такий вигляд, ніби по ній сто разів проїхав танк, та ще й стільки ж раз на ній розвернувся.

-Гаразд, - тихо промовив він, і продовжив читати «Об`явлення Івана Богослова»: «А від престолу виходили блискавки, і голоси, і громи...»

Практично всі люди, старіючи, починають замислюватися над своїм життям. Згадуючи минуле, про щось, мабуть, жалкують, сумують, а чомусь радіють...

Дід-Боровичок, здається, також згадував своє життя. Зір слабкий, читати важко, тому і просив це робити Михайла. Кожного разу, як той тут з’являвся, старий чіплявся, немов п’явка.

Михайло був абсолютно впевнений, що, дивлячись на цього діда, він бачить себе в пенсійному віці. Мабуть в майбутньому також читатиме «Апокаліпсис», чи «Діяння апостолів», та бити себе в груди, каючись у гріхах.

«І засурмив п`ятий Янгол, - спокійним речитативом говорив Михайло, слабо вникаючи в сенс власних слів, - і я бачив зорю, що спала із неба додолу. І їй даний був ключ від криниці безодньої. І вона відімкнула криницю безодні, і дим повалив із криниці, мов дим із великої печі...»

-Мов дим із великої печі, - задумливо повторив Михайло, дивлячись в темряву нічного вікна…


6


Раптом стало тихо. Від цього Михайло і прокинувся.

Зовні, за обшивкою «Грифона», не було чутно навіть шереху. До цього по корпусу барабанив дробом пісок, піднятий вітром. А іноді стогнав і завивав сам вітер. Було чутно, як десь далеко виривалися гази з жерл циклопічних вулканів. Бахали впавши з неба кам’яні «бомби»…

І раптом стало тихо.

Михайло плеснув у долоні: звук був - тобто, він не оглух. Просто щось сталося.

Він припав до екранів. А в них темрява. Чорна нерухома темрява.

Михайло натягнув на голову шолом, включив зовнішні датчики і став пильно вслухатися в звуки.

-Нічогісінько! Тиша, - по спині повільно поповз холодок.

Ще одна перевірка - інфрачервоний діапазон теж був порожній.

Не може такого бути! Просто не може! Я сплю, - Михайло міцно стиснув кулаки.

Насамперед він став грішити на прилади. Можливо, вийшла з ладу система зовнішнього спостереження - «сторож». Але, перевіривши її стан, зрозумів, що вона функціонує. Зовнішні камери рухалися в такт з маніпулятором. По екранах поповз «білий шум».

Михайло нервово застукав кулаком по коліну.

-Дідько! Дідько! Дідько! - він зціпив зуби. - Так якого біса!

Якщо це обрив «ланцюга», то «Грифон» мав би опинитися десь в точці «нуль», де б та не знаходилася... і… і…

Що саме «і» - Михайло не знав достеменно, бо ще не разу не пробував розірвати «ланцюг». Хотілося б вірити, що справа навряд саме в «КЛЮЧі» - quantum linear universal compact holemaker (QLUCH) - квантово-лінійному універсальному компактному бурильнику дірок.

«А все ж, - почав обмірковувати ситуацію Михайло, - якщо припустити, що поки я спав, «КЛЮЧ» сам пробив нову «свердловину»? Що я взагалі знаю про це»?

Не дивлячись, що йому вдалося зібрати «бурильник», Михайло насправді слабо уявляв його можливості.

Почалося це відносно давно. Працюючи в НДІ, Михайло одного разу натрапив на роботу такого собі Дмитра Малишева, яку за відсутністю доказів, поклали в архів з метою подальшого вивчення. Насправді, ніхто цю роботу навіть з папки не витягав. Отже, Малишев працював над проблемою інтерпретації квантових вимірювань і розшаруванням просторових множин.

Взявши його математичні викладки за основу, Михайло три роки витратив на побудову власної моделі всесвіту. Довелося навіть придумати одинадцятивимірний математичний апарат, щоб описати цю модель. В результаті, вийшла досить забавна картина. У розрахунках Михайла, наш всесвіт складався з певних осередків – таких-собі острівців-світів, що зв`язані між собою, подібно ланцюгу. Він розглядав ці ланки світів, як безлічі компактних просторів. Це були не інші планети, а дійсно інші простори, розділені якоюсь невідомою перегородкою. Подолавши цей бар`єр, можна було переміщатися по цих осередках, які для зручності Михайло обізвав Будинками. За точку «нуль» він брав земний простір.

Формули формулами, але був потрібний більш вагомий доказ, інакше викладки та дослідження Михайла опинилися б на тій же полиці, що і праці Малишева.

Перш за все, з`ясувалося, що перетинка між світами - це якесь динамічне поле, енергетична щільність якого може змінюватися в просторі і часі. Подолати її виявилося дуже нелегким завданням.

Перегородка повинна долатися! – озброївшись саме такою аксіомою, Михайло став працювати в даному напрямку. Швидше за все, перетинка була вибірково-проникною, оскільки іноді деякі елементи інших осередків-Будинків потрапляли в точку «нуль» - на Землю. Це були дивні артефакти: кульові блискавки, плазмоїди Ціолковського (правда ті фактично спостерігалися тільки один раз, та й то в лабораторних умовах), і навіть щось схоже на НЛО, природа яких поки залишалася для Михайла загадкою.

Найпростіший і менш енергоємний процес подолання бар’єра - це був процес дифузії, тобто перенесення матерії або енергії з області з високим потенціалом в область з низьким потенціалом. Михайлу доводилося чути, що на подібну маніпуляцію здатні люди, які називають себе «лоцманами». Як і на чому ґрунтується той процес, він не знав. Він вважав, що, швидше за все, це були лише вигадки.

Другий спосіб - активний перехід. Він досить-таки енергоємний. Доводилося створювати в якійсь локальній області зворотню різницю «потенціалів». Тоді в даній точці виникала напруженість, що викликала хвилю, яка і відносила об`єкти в сусідню клітинку, сусідній Будинок. Правда перші випробування «КЛЮЧа» не змогли створити подібної хвилі: надто вже короткочасною була зона їхньої дії. Лише виявивши існування так званих - пов`язаних просторів, де енергетичні витрати були значно нижчими, - Михайлу вдалося потрапити в іншу комірку.

Вперше це сталося на Гавайях.

Михайло зіщулився. Саме тоді він несподівано для себе зіткнувся з існуванням іншого виду життя. Пригадалася та дівчина-гід.

Вірніше, це була не дівчина. Взагалі не людина. Ароморф. А, може, одна з паралельних еволюційних ліній людства.

Перед очима знову промчали тодішні події: погроза, падіння в ущелину, постріл навмання.

Дівчина-гід рухалася якимись ривками. Прицільно вистрілити не вдалося, і куля, вочевидь, пішла кудись вбік. Михайло відкотився за камінь і поповзом добрався до виїмки справа.

Ароморфа ніде не було. Чи то дівчина теж заховалася за каміння, чи... Тоді додумати він не встиг. Щось важке і моторошно гаряче навалилося зверху. Михайло не став чинити опору. Він спробував ковзнути вбік – ніяк, тоді лише відчайдушно закрутившись дзиґою, вивільнився.

Те, що стояло перед ним, важко було назвати дівчиною. Навіть важко було назвати людиною взагалі: суцільна розмита чорна хмара, яка здавалося поглинала світло.

Михайло кинувся бігти, находу витягаючи «КЛЮЧ» і намагаючись швидко перемикнути його в положення повернення назад, до рідного світу. Через кілька секунд він важко бухнувся на чорний асфальт. «Форд», який цієї миті проїжджав мимо, ледь встиг зробити віраж, об`їжджаючи людську фігуру. Почулося голосне бібікання. «Форд» вереснув шинами та помчав собі далі.

Можна було тільки уявити, що подумав водій, коли прямо перед його машиною ніби з неба звалилася дивна постать, в не менш дивному костюмі космонавта...

Михайло знову зіщулився, згадуючи неприємний холод, що йшов з тієї темної хмари ароморфу. До чого ж моторошні відчуття! І головне – ніби мозок працює біль-менш чітко, ніби і контролює свідомість, а все одно хотілось бігти світ за очі.

Михайло знову припав до моніторів, а там суцільна темрява. Виходити назовні не хотілося. Але, швидше за все, іншого шляху не було.

Важко зітхнувши, він знову відправився натягувати на себе костюм-скафандр, при цьому ще раз звіряючи показники датчиків температури і хімічного складу повітря.

«Відносна норма, - посміхнувся він сам собі. - Якщо тут взагалі є норма».

І через чверть години він вийшов назовні. І відразу немов поринув у густе желе. Відчуття було таке, ніби все кругом замерзло. Навіть думки зупинилися. В повітрі майже фізично відчувався незрозумілий психічний стан, схожий до стану тривоги. Михайло відчув себе маленькою дитиною, що залишилася на самоті в темному страшному підвалі, де за кожним кутом ввижалися якісь «бабаї» чи «бармалеї».

Він позадкував назад, поки не вперся спиною в тверду сталь обшивки «Грифона». І тільки тепер він зрозумів, що тут реально низька температура. Датчики в шоломі аж «кипіли» червоним, сигналізуючи про небезпеку.

Дивно, але в кабіні прилади показували десь біля сімдесяти градусів, хоча зовні навіть без них – неозброєним оком - було видно, що все навпаки. Поверхня «Грифона» була густо вкрита тонким шаром інею. Уже заскакуючи в шлюз, Михайло зрозумів, що то був, мабуть, аміачний конденсат...


…Монотонне читання «Об`явлення Івана Богослова» спочатку Михайлу подобалося. Можна було просто читати, не вдумуючись в слова, а самому тим часом обмірковувати власні проблеми.

Але незабаром, він зрозумів, що ця монотонність його присипляє. І коли вже вчетверте Михайло зіткнувся з однією і тією ж послідовністю думок, то вирішив зробити маленький тайм-аут.

-Дозвольте, я зроблю перерву, - мило посміхаючись, підвівся він, та одночасно віддаючи книгу старому.

-Вам не цікаво? - сухо запитав Дід-Боровичок.

-Ну, як сказати…

-Бачу, що не цікаво. А жаль.

-Чому?

-Тому, що книга ця про таких же людей, як ти сам.

-Тобто?

-Тих, хто знаходяться в пошуках.

Михайло зупинився.

-Ми сіємо зло навіть благими вчинками, - продовжував дід, - і його ж пожинаємо. Наші помилки, немов ракова пухлина, поширюються по світу.

-Ну, так було завжди… Що тут дивного?

-Так, це було завжди. І війни, і катаклізми - все це було завжди. Але кожного разу вони ставали все більш трагічними.

Михайло погодився, та кивнув головою. А потім вийшов геть із кімнати. Навздогін йому долинуло щось не зовсім зрозуміле:

- Хто має ключ від безодні, той не залишить нам будинок наш... Запам`ятай це, Михайле...

2010-2011 рр
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
06.01.2017 Проза / Повість
Пройти лабіринт (Глава 1 - 3)
09.01.2017 Проза / Повість
Пройти лабіринт (Глава 7 - 9)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
29.04.2017 © Панін Олександр Миколайович / Мініатюра
Вовк і Курча
29.04.2017 © Надія / Бувальщина
Автограф
29.04.2017 © Маріанна / Мініатюра
Мерехтіння
28.04.2017 © - Таня - / Лист
Ми тебе не скривдимо
27.04.2017 © Панін Олександр Миколайович / Мініатюра
Дівчинка в Камуфляжі
Пройти лабіринт
07.01.2017
Пройти лабіринт (Глава 4 - 6)
11.01.2017
Пройти лабіринт (Глава 10 - 11)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 24  Коментарів:
Тематика: Проза, Повість
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.04.2017 © роман-мтт
Предзамовлення коміксу «ВОЛЯ» відкрито! +6
05.04.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Троянди, кава і бузок +88
26.02.2017 © роман-мтт
Гіркі жнива +121
23.02.2017 © роман-мтт
Розумні коні людей не возять +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2012 © Т.Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
25.01.2012 © Т.Белімова
11.12.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди