Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.01.2017 19:12Оповідання
Про життя  
110000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

Запрошення на каву

Дарія Китайгородська
Опубліковано 08.01.2017 / 39401

А-а-а-х! – струменить гіркувато-приємний запах кави. Просто сама гіркота пізнання та радість буття у чистому вигляді! Не знаю, як вам, а мені пахощі цього напою завжди здаються сріблясто-кришталевими – так і хочеться доторкнутися! Але лиш зачепи трохи сильніше – і примара розсиплеться на мільйон маленьких дзвінких кришталиків. Дзень-дзелень!

Осінь – чудова пора: сонце, приємне тепло і строкате листя насичують душу якоюсь неясною тривогою, бажанням щось змінити – роботу, квартиру чи навіть рідне місто... Переймаючись такими почуттями, я знову вирішила з`їздити у Львів. Така примха навідує мене мало не кожної осені – і я скоряюсь під її натиском: збираю торбу, йду на вокзал і намагаюся придбати квиток. Ті, хто часто відвідує благословенне місто Лева, мене зрозуміють: купити квиток туди не заздалегідь – все одно, що зірвати джекпот у казино. Однак якщо бути терплячим і вірити в чудеса, то може статися диво, і в останню мить у касира на моніторі раптом з`явиться вільне місце – хтось здасть свій шанс поїхати у західну столицю. І це щастя сьогодні випадає мені.

А наступного ранку – перон залізничного вокзалу і перша кава у привокзальній кав’ярні. Львів`яни переконані, що кава у Львові буває тільки доброю або дуже доброю, іншої просто нема. І я – найнадійніший їхній свідок. Кожен мій приїзд у це священне місто завжди обертається на своєрідний кавовий тур: починаючи з привокзального закладу, я потихеньку переповзаю з кав`ярні до кав`ярні, насолоджуючись чорним напоєм і особливою львівською атмосферою.

Однак цього разу все було інакше. Ні, кава була такою ж надзвичайною, й офіціанти так само відразу впізнавали мене – «пані з Києва», як тільки я переступала поріг. Але вже в першому ж закладі, де зазвичай починався мій вояж – «Світі кави», я звернула увагу на дивну жінку, яка сиділа в кутку за столиком з табличкою «зарезервовано». Пані була вбрана за модою позаминулого сторіччя: довга темна сукня з широкими рукавами, зібраними у високі манжети, чорні черевички зі шнурівкою, капелюшок з таким густим серпанком, що не видно обличчя, – і довга цигарка в бурштиновому мундштуці. Час від часу ця вишукана дама відпивала маленький ковточок кави з горнятка, яке стояло перед нею, а потім глибоко затягувалася й видихала дим кільцями. Вони піднімалися до стелі, утворюючи химерні фігури. А пані не зводила з мене погляду.

Потім прийшла черга «Фрески», яку львів`яни називають не кав`ярнею, а цукернею. Я насолоджувалася ще однією філіжанкою кави, ніжними фірмовими солодощами і ліниво розглядала публіку. Уявіть собі моє здивування, коли на м`якій шкіряній канапі (є там такі) у кутку під славнозвісною фрескою я знову побачила ту самісіньку пані. Вона сиділа з кавою та незмінною цигаркою, пильно розглядаючи моє обличчя. Ця увага мені не сподобалася, тому я одним ковтком допила свій напій, розрахувалася й вийшла – дякувати богу, кав`ярень у Львові вистачає.

Наступним став «Золотий дукат» – малесенький заклад у підвальчику, з кількома столиками, старовинними вагами і справжньою зеленою кавою з Нікарагуа, яку обсмажують і мелють на ваших очах. Особливий ритуал зі смакуванням пекучо-гіркої кави, звареної таким екзотичним способом, запам`ятовується на все життя. Але й у цьому легендарному місці на мене чекала та ж дама з цигаркою в руках і горнятком чорного напою. Цього разу вона кивнула, запрошуючи мене за свій столик.

– Хочеш, я тобі погадаю? – без зайвих слів запропонувала загадкова леді.

– Дякую, але мені це ні до чого, – рішуче відмовилася я.

– Ти не розумієш, від чого відмовляєшся, – спонукально примружилася дама.

– Можливо, – погодилася я, встала і кинулася геть з підвальчика.

Пробігаючи повз кав`ярню «Під синьою фляжкою», вирішила зазирнути туди, проте біля входу в знаменитий дворик помітила вже знайому худорляву постать з мундштуком у руці. Тому, не зупиняючись, я помчала на площу Ринок і сховалася в натовпі.

Через кілька годин, нагулявшись вдосталь улюбленими вуличками Львова, мені знову захотілося кави. Цього разу мій вибір припав на легендарну «Дзиґу» – кав’ярню, вхід до якої охороняє носатий троль верхи на бетонному стовпчику. Саме тут готують каву в джезвах на одну ексклюзивну порцію, а стіни закладу прикрашені картинами львівських художників. Завдяки такій атмосфері та інтер’єрові цей сакральний напій тут набуває присмаку мистецтва. Однак і в цьому святому для кавоманів місці я не знайшла жаданого спокою: біля входу в кав`ярню сиділа горезвісна пані з горням кави і знову намагалася привернути мою увагу. Я ж стрімко розвернулася і рвонула геть, не розбираючи дороги…

Сховавшись за спинами перехожих, глянула на годинник: час їхати на вокзал. А моя кавова спрага так і залишилася невгамованою. Що ж робити? Не довго думаючи, я зайшла в кавовий магазин поруч зі «Світом кави», де починалася моя епопея: вирішила купити доброї кави та насолодитися нею вдома, в Києві. Але не встигла обернутися й відійти від прилавка, заплативши за кавові зерна, як знову побачила пані, яка сьогодні увесь день не давала мені спокою! Вона стояла біля дверей, загороджуючи вихід, і тримала в руках горня з кавою.

– Я все ж хочу тобі поворожити, – мовила дама.

– А я – не хочу! – верескнула я. І в ту ж мить старовинний кавовий млинок, що висів на стіні магазину, почав молоти каву: вона сипалася на підлогу коричневим пилом.

Я рвонула до дверей, відштовхнула дивну пані – нехай вона пробачить мені мою неввічливість – упіймала таксі й за чверть години вже сиділа в купе потяга, який повільно виповзав з-під вокзального даху в напрямку Києва…

***

Я знаю, що колись знову настане осінь, і знову витатимуть пахощі кави над містом. Я візьму квиток у Львів і, можливо, колись таки розгадаю таємницю пані з горням кави та бурштиновим мундштуком. Але не зараз, поки що не зараз…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.01.2017 Проза / Мініатюра
А в ліску, ліску, на жовтім піску...
18.01.2017 Проза / Мініатюра
Наврочила
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.01.2017 © Ірина Мельничин / Новела
Неможливий процес
20.01.2017 © Маріанна / Мініатюра
По лезу
19.01.2017 © роман-мтт / Мініатюра
Крига, вітер, два собаки
19.01.2017 © Меньшов Олександр / Повість
Пройти лабіринт (Глава 17 - 20)
18.01.2017 © Маріанна / Мініатюра
Стерти
У п’ятницю, 13-го...
05.05.2011
Нехай залишиться нерозгаданим?
23.02.2016
ТАЛІСМАН
08.01.2017
Запрошення на каву
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 11 (11+0+0+0+0)
Переглядів: 95  Коментарів: 10
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.01.2017 16:28  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую :) Півтора дні у Львові знову все нагадали :) Тільки тепер кава була зі снігом і морозцем ;) 

 10.01.2017 10:40  Тетяна Белімова для © ... 

Потішили, Даріє))) І провели улюбленими місцинками Львова, і ще раз про шкоду нав`язливого сервісу нагадали))) 

 10.01.2017 00:12  роман-мтт для © ... 

як чого? колядувати (закреслено). тобто - ворожити! 

 09.01.2017 23:42  Панін Олександр Мико... для © ... 

Бабуся не рахується, вона "знала" як і що робити. У Вас можливі здібності, до того ж Ви - онучка. 

 09.01.2017 23:31  © ... для Каранда Галина 

дякую, пані Галино! Не сказала б, що новий напрямок. Просто час від часу щось таке пишеться... 

 09.01.2017 23:30  © ... для Панін Олександр Миколайович 

згодна щодо ворожбитів :) Хоча одна з моїх бабусь таки цим займалася... 

 09.01.2017 23:29  © ... для роман-мтт 

дякую :) А пані не було в купе, бо вона львів`янка. Чого їй у Київ пхатися... 

 09.01.2017 15:25  роман-мтт для © ... 

Я дивуюся, як вона до вас в купе ще не підсіла?!


Біганина по кав`ярнях сподобалася особливо - дуже жваво і реалістично написано, прямо бачу як ви переполохано заскакуєте в приміщення, боязливо озираєтеся, бачите "її", і перелякана знову вибігаєте - дуже гарно! За млинок в кінці - окремий респект - теж вразило - на ньому реально почав боятися.


Все так просто наче: лише два чинника страху на все оповідання, але ж - моторошно!

 09.01.2017 13:06  Панін Олександр Мико... для © ... 

Чудово. Абсолютно правильна поведінка, ворожіння можуть запропонувати, але не наполягають. 

Можна відмовити ворожбитові, а там хай меле, що хоче, проте можна підхопити негативні думки.

Є багато різних варіантів.

Вступати у контакт з подібними дамами небажано, суцільні розчарування, романтика вивітрюється геть.

Містичні настрої краще плекати ледь-ледь, не заглиблюючись.

 09.01.2017 12:08  Каранда Галина для © ... 

- Ах! Как у вас прекрасно пахнет кофе!

- Заходите! Не стесняйтесь! Нюхайте на здоровье! 


жарт, щоб збити моторошний осад від прочитаного... Вам вдалося написати справжнє містичне оповідання. Раціо в ступорі, всі емоції в створеній Вами атмосфері.

пам`ятаю, що Ваша попередня публікація, про іграшки в лісі, теж мала відтінок містики.

Новий напрямок у творчості?:)

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
29.12.2016 © Каранда Галина
З Днем народження, Портале! +29
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +30
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +120
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +50
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.03.2012 © Піщук Катерина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.03.2015 © Вікторія Легль
10.07.2013 © іміз
01.12.2010 © Журналіст
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди