Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.01.2017 20:52Казка
Про вітер  Про любов  Про кохання  Про дівчину  
Північний Вітер
21000
Без обмежень
© Савчук Віталій Володимирович

Північний Вітер

Савчук Віталій Володимирович
Опубліковано 09.01.2017 / 39410

Десь високо в північних горах, куди ніколи не заходила жодна людина, де не кожен звір міг оселитись, серед холодних і мовчазних скель жив непосидючий, швидкий, допитливий Північний Вітер. Він полюбляв бавитися серед верхівок поодиноких дерев, співати крізь розщілини скель дратуючи таким чином гірську луну, яка завжди намагалася переспівати його. І хоч був наш герой і Північним Вітром, холодним і різким, але не був він ніколи злим і лютим, скоріше пустотливим. Так проминуло немало років…

Якось одного разу Північний Вітер сидів на своїй улюбленій скелі і милувався вечірнім небом. Аж раптом з північної частини небосхилу на землю почала падати яскрава зірка! Вона летіла все швидше і швидше, і слід від її падіння перетворювався на яскравий біло-синій промінь. І от коли зірка нарешті досягнула землі і від удару розсипалася на купу маленьких яскравих зірочок, на траві залишилась лежати дівчина. Дівчина була така гарна, що від неї неможливо було відвести погляду, а місцина навкруги неї почала вкриватись зеленою молодою травичкою і в травичці з нірок почали визирати маленькі тваринки. І це не дивлячись на те, що на дворі була зима.

А що ж наш герой? Ну звісно, що такому допитливому хлопцеві стало цікаво що ж то там таке відбулося. Ось він якомога швидше вирушив до місця пригоди. А коли врешті дістався туди де сиділа чарівна красуня, то враз завмер на місці від несподіванки! Дівчина так вразила його своєю красою, що Північний Вітер не зміг відвести погляду. Коли ж врешті він наважився наблизитися до дівчини, то встиг тільки но торкнутися рукою чола дівчини, як вона раптом розплющила очі і тихо зойкнувши, враз заплакала.

- Чому ти плачеш?- запитав Північний Вітер.

- Мені холодно, - тремтячим голосом відповіла дівчина.

- Скажи мені, хто ти? – спитав Північний Вітер.

- Я Еос. Богиня вранішньої зорі, - відповіла дівчина.

- Але як так сталося, що ти опинилася на землі? – запитав Північний Вітер.

- Я прогнівила Зевса, за це він покарав мене! – Еос сіла на траві і обхватила коліна руками.

- Тепер я можу бути на небі тільки зовсім мало часу, допоки не зійде сонце, і щоб дістатись верхівки неба я кожної ночі маю долати шлях через увесь небосхил, а потім знов падати на землю, щоб з настанням ночі вирушати в шлях до неба, - Еос знов заплакала.

- Послухай мене, не плач. Ти так мені сподобалась, що я відразу тебе покохав, - сказав Північний Вітер.

- Будь мені дружиною і я кожного ранку миттю на своїх руках буду підносити тебе на небо, - Північний Вітер схилився на одне коліно перед дівчиною і простягнув їй чарівну діамантову каблучку.

- Дякую тобі, ти добрий! – відповіла Еос.

- Але я не можу бути твоєю дружиною, бо кохаю давно іншого і тільки йому можу довірити своє серце і себе. А зараз мені вже час вирушати в дорогу, аби встигнути до ранку. – Еос встала і пішла невидимими приступками в небо все вище і вище.

Північний Вітер не очікував такої відмови, а тому ще деякий час просто стояв нерухомо і лиш приголомшено дихав на свої могутні груди. Потім він раптом сіпнувся вгору за Еос, але серед темного безкрайого неба її вже не було видно. Північний Вітер крутнувся серед хмар, і впав серед скель, так потужно, що аж дерева втратили рівновагу. Він дуже розлютився, очі наповнилися синьою люттю, подих став зовсім крижаним, він увесь зробився ніби шматком льоду. Раптом Північний Вітер відчув, що йому щось пече долоню. Коли він розтиснув руку, то на долоні лежала та сама каблучка, яку він хотів подарувати Еос. І хоч каблучка була діамантова, та пекла руку так, наче це був шмат розпеченого заліза. Північний Вітер спересердя замахнувся і щосили жбурнув каблучку об велику скелю… Від удару каблучка розлетілася на тисячі найдрібніших часточок, а у Північного Вітру щось враз зайнялося в грудях і почало нестерпно пекти його нутро. Від несподіванки він вилетів зі скель і полетів щодуху не розбираючи шляху.

Довго шмигав світом Північний Вітер, але тільки виснажився, а біль однак не проходив. І до кого він тільки не звертався по допомогу, але ніхто не міг йому зарадити. Аж ось якось одного разу Північний Вітер мчав по гірській стежині і наздогнав згорбленого, сивого старця, який ледве йшов дорогою. Вітер заходився знущатися зі старого, рвав на ньому благенький одяг, залітав у пазуху і холодив кістляві груди, то смикав за сиве довге волосся. Та дід вперто йшов своїм шляхом. Тоді Північний Вітер ще дужче розлютився на нього і закрутив на шляху таку віхолу, що небо стало не видно і наче ніч настала навкруги. Старий чоловік зупинився, протер запорошені пилом очі і вигукнув до Вітру сердито:

- Чого ти казишся невгамовний? Хіба я причина твого болю?!

Північний Вітер враз закляк перед чоловіком.

- Що ти можеш знати про мій біль, чоловіче? – спитав він.

- Більше ніж ти думаєш – відповів старий.

- То допоможи мені його подолати, - попросив Північний Вітер.

- Я не хочу! – відповів дідусь.

- Як ти можеш мені відмовити?! – заволав Вітер.

- Чому я винен тобі допомагати, коли ти робив мені тільки зле?! – відповів старець.

- Я щедро нагороджу тебе! – пообіцяв Північний Вітер.

- Що мені нагороди, в мене віку залишилось менше ніж пальців на одній руці! – відказав мандрівник.

- Тоді проси що хочеш, тільки допоможи! – заблагав Вітер.

- Нічого мені не треба, а горю твому можна зарадити тільки одним шляхом. Треба зібрати до купи всі частинки розбитої тобою каблучки, тільки тоді ти знов позбудешся болю. – і старий знов побрів далі своїм шляхом.

- Але де ж я їх тепер знайду?! - гукнув Вітер.

Та тільки тишу почув у відповідь, бо мудреця вже й слід охолов. З тих пір Північний Вітер піряє по світу в пошуках часточок розбитої каблучки. Він перекидає сердито купи снігу, переносить з місця на місце гори піску, перекидає через себе величезні хвилі океанів і морів, розриває небесні хмари і навіть розбиває на малі жаринки полум’я вогнищ, але й досі не може зібрати тих часток. Але часто під ранок, коли на небі з’являється вранішня зоря, Вітер вщухає, ніби згадуючи про ту, що завдала йому таких страждань, але він досі її кохає, а тому завмирає і милується на нею через ціле небо… До поки не зійде сонце…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
02.01.2017 Поезії / Новорічний вірш
Рік
15.01.2017 Поезії / Драматичний вірш
Нерозділена любов
Найновіше
26.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович / Новела
Кіт
25.05.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Гості з минулого
24.05.2017 © Маріанна / Мініатюра
Книгарня
24.05.2017 © Ольга Моцебекер / Новела
Миттєвості життя
24.05.2017 © Ігор Рубцов / Есе
Перекидаючи містки
проза
04.03.2013
Друг
20.10.2016
Щастя
09.01.2017
Північний Вітер
26.01.2017
Спомин
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.67 (МАКС. 5) Голосів: 3 (2+1+0+0+0)
Переглядів: 63  Коментарів: 4
Тематика: Проза, Казка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 11.01.2017 17:04  © ... для оксамит 

дякую за відгук! щасти... )) 

 11.01.2017 09:51  оксамит для © ... 

Життєва казка.., нерозгадана і вічна... 

 11.01.2017 07:53  © ... для Олена Коленченко 

Дякую за відгук, Оленко! Радий, що відгукнулося... )) 

 11.01.2017 00:44  Олена Коленченко для © ... 

Мені дуже Ваша казочка припала до душі....Дякую, пане Віталію) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
25.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Київ +14
17.05.2017 © роман-мтт
Увага, конкурс! +32
03.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Впусти мене +38
02.05.2017 © роман-мтт
"Світи і лабіринти" - не Кінгом єдиним +35
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
25.10.2011 © Тая
27.11.2014 © Серго Сокольник
12.04.2012 © Т.Белімова
24.04.2013 © Тетяна Ільніцька
20.01.2011 © Михайло Трайста
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди