Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.01.2017 14:29Мініатюра
Про село  Про життя  
70001
Без обмежень
© Ольга Моцебекер

Cамотня

Ольга Моцебекер
Опубліковано 10.01.2017 / 39422

Cтара, висока груша щедро посипала дорогу маленькими, соковитими, жовтими грушками, що пахли медом. Вона немов зазивала цим гостинцем подорожніх зайти у двір, в якому росла. Рідко тут люди тепер топтали зелену траву. Он і маленька хатинка під стріхою ледь тримається на землі без турботи людської. Стіни давно вже нерівні, от-от одна з них завалиться, розбите віконце, тріщини, ніби зморщечки у старої, з кожним днем все нові й нові. Дивне пусте обійстя, мов клаптик минулого хтось наклеїв у сучасний альбом життя.

Носить вітер спомини по самотній хатині:


– Петрику, сиди на печі.

– Мамо, хочеться їсти.

– Терпи. Скоро до Маланки на гостину підемо, он поселилася під вишенькою вкінці нашого городу, а на сусідському, ти ж знаєш, тепер теж багато люду поселилося – ніде вже ховати. Приїде сусіда з заробітків, а замість городу у нього цвинтар. Голод панує. «Ніде ховати», - літають часом і нині по хаті ті давні слова.


Аж ось і веселий сміх дитячий приносить вітер. То діток, що народилися вже після безжального голодомору, до війни.


– Заколишу ляльку із кукурудзи, - наспівує дитячий голосок, мов дзвоник.


– Тетяно, ти навіщо для ляльки вирізала підкладку з нового пальтечка? – легкою, сумною мелодією звучить Сашуньки - матері голос. У відповідь лунає гучний чоловічий сміх Андрія - господаря.


– Сашо, мила. Куплю пальто нове, не гримай на малу.


– Миколо, ой ти ж, сучий сину! Навіщо всю розсаду повисмикував? Я тільки посадила. Вилазь з-під лави, – бринить в повітрі сердита інтонація господині через десятиліття у пустій хатині.


– Сашо, ви що знову з бабою Гапкою посварилися? Он стала на городі раком з піднятою юбкою, білизною виблискує. То для нас?


– Та через курку ж посварилися. Бодай їй трясця! До них у двір пішла. А баба ж сьогодні злюща щось зрання, то я її лайку не сталася слухати і в дім зайшла. Ото вона і зад відкрила. Сміх Андрія з куточку у куток хатини розносить вітер.


– Андрію, любий, сусіди зайця вже з городу вигнали до нас, картоплю викопали, увечері запрошують на печену картоплю. Ото на городі сядемо, печена картопля, сальце у них буде, я ж огірочків й капусти візьму. Підемо? "Підемо", – підхоплює вітерець давню відповідь й жбурляє спомин до розбитого вікна старенької хатини.


Її стіни пам`ятають все. Війну, безсонні ночі Олександри, і страх дітей, і зустріч з батьком, що повернувся із війни, радість. І запах страв, що готувала спочатку Саша, а потім Олена – нова господиня. Померла Олександра, коли ще не було їй і 40 літ. Олена – друга дружина теж той дім любила, дбала про нього, немов про дитину. Біленькі стіни, смолою підведені, чиста глиняна підлога – її заслуга. Віконця хатки аж блистіли й зазивали завжди гостей у двір. Повиростали діти. Дід та баба жили в хатині довго вдвох.


– Прощавай, Андрію... До своїх вкінець городу завтра йдеш, спочинеш там на цвинтарі, – приносить вітер спомин стінам хати.

– Тітко Олено, хату продаватимемо, коли переїжджати будете?

«Продаватимемо» – бринить у повітрі й через роки.


Нових господарів голоси не пам`ятає більш хатина. Не жили ж бо в ній. Придбали обійстя заради городини та саду одні, а потім інші люди. Потім ще й іще переходив з рук в руки дім, аж поки обійстя не заросло густими деревцями акації, що відмежували хатину від дороги зовсім. Стара, нікому не потрібна, садиба забутої родової сили, стоїть і досі в самоті. Самотня - та, що пам`ятає усіх дбайливих господарів своїх. Скоро зникне той клаптик минулого, вклеєний небесним майстром у сучасний світ. Стіни заберуть з собою усі голоси. У кожного свій проміжок часу, відміряний для життя, такий життєвий проміжок відміряний і для самотньої хатини.


Лише грушка зазиває влітку подорожніх смачними грушами, що пахнуть медом. Немов дає надію на відродження родової сили в обійсті, нової хати, що згодом буде пам`ятати усіх господарів своїх, стоятиме століття, і діти, внуки, правнуки дбайливо дбатимуть про той куточок сили Роду, дім. І сад родитеме, і квіти зацвітуть під тином, дитячі голоси знову в двір принесуть радість. Життя візьме своє, заповнить пустоту родинним щастям.


Беру у руки грушку і смакую. Як пахне медом і життям!

Васильків 2017
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
03.08.2016 Проза / Мініатюра
Полетіли
11.05.2017 Проза / Новела
Коли серця пульсують в уніcон
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
28.05.2017 © Анатолій / Бувальщина
Поєдинок
28.05.2017 © Меньшов Олександр / Повість
Третя терція (( 29 ))
28.05.2017 © роман-мтт / Мініатюра
Який смак у Всесвіту? (реальне, фанатстичне)
27.05.2017 © Юлія / Есе
Роздуми
26.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович / Новела
Кіт
Мініатюра Про життя
12.01.2017 © оксамит
Таке собі-ніяке
10.01.2017
Cамотня
05.01.2017 © Дарія Китайгородська
А в ліску, ліску, на жовтім піску...
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.5 (МАКС. 5) Голосів: 8 (7+0+0+0+1)
Переглядів: 197  Коментарів: 6
Тематика: Проза, Мініатюра
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.03.2017 09:32  © ... для Маргарита Проніна 

Приємно, що відгукнулося. Маргарито, вдячна вам за цей коментар. 

 15.03.2017 14:35  Маргарита Проніна для © ... 

Так, хвилююча тема. Сумна, але така потрібна, щоб не забувати свої коріння. Голоси як образ - дуже сильно взяли, оце вже дійсно не відтворити... 

 11.01.2017 13:00  © ... для Тетяна Ільніцька 

Дякую, Танечко. 

 11.01.2017 07:47  Тетяна Ільніцька для © ... 

Олю, мені дуже сродобалося це окреслення: забута родова сила. Аби ж лише без першого означення. Щось подібне відчуваю у нашій Розкішні, бо клжне деревце там - теж маленький маячок мого роду. Ось такі незримі оповіді в повітрі, про які Ти пишеш...
Тонко... Влучні спостереження! 

 10.01.2017 22:24  © ... для Володимир 

То життя, з своїми втратами і надбаннями. Тим цінне.
Вдячна за відгук, Володимире. 

 10.01.2017 14:53  Володимир для © ... 

Чудова мініатюрка.Трошки боляче що зникають села,люди. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
28.05.2017 © Борис Костинський
Порівняння українських та російських літсайтів +18
25.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Київ +17
17.05.2017 © роман-мтт
Увага, конкурс! +34
03.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Впусти мене +39
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2012 © Т.Белімова
29.09.2014 © ГАННА КОНАЗЮК
09.06.2012 © Віктор Насипаний
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди