Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.01.2017 23:21Повість
 
Пройти лабіринт
00000
Без обмежень
© Меньшов Олександр

Пройти лабіринт

Глава 10 - 11
Частковість... незрозуміла без цілого; ціле, в свою чергу, складається з окремих деталей.
«Історичне коріння Чарівної Казки».
В.Я. Пропп

«Могутностями» не управляють. Їм служать.
«Ранок магів».
Жак Берж`є, Луї Повель

Правильно говорив Ленін, що людина, яка не має мужності піти в потрібний момент проти течії, - не може бути справжнім більшовицьким керівником.
Сталін у листі до Кагановича від 11 серпня 1932 р.
Меньшов Олександр
Опубліковано 11.01.2017 / 39438

10


Сонце кинуло останній промінь в синяву неба і сховалося за горизонтом. Вечір залив все навкруги холодним світлом від фар машин та янтарно-жовтим світлом вуличних ліхтарів. Андрій вийшов на проспект і рушив уздовж яскравих вітрин.

-Чи не буде у пана прикурити? - наблизився молодий хлопець з обличчям людини, котра вже пізнала солодощі життя.

-Ні. Не палю.

-Шкода, - хлопець знизав плечима і рушив собі далі.

Андрій якийсь час дивився йому вслід.

За квартал з`явилися кафе. Люди повільно стікалися до цих острівців нічного життя, немов метелики на світло.

Андрій увійшов до першого, що сподобалося, і вибрав вільний столик. Йому так не хотілося зараз сидіти вдома. А тут можна було якийсь час позбутися того неприємного відчуття страху самотності.

Так-так, саме самотності.

Ви знаєте, як буває страшно, іноді, залишитися один на один із самим собою, зі своїми думками!

«Я от ніколи не думав, що це так», - промайнуло в голові Андрія. Раніше йому вдавалося уникати самого себе: то він займав свій мозок якою-небудь роботою, то прагнув опинитися серед людей... А тепер все частіше і частіше доводиться наштовхуватися на двері, що вели в дивний світ власних думок.

«Зі мною щось не так», - раптом подумалося Андрію. Йому навіть здалося, що він – взагалі і не він.

«А хто ж тоді»? – запитав Андрій у себе.

Істина кружляла так близько, що можна було її схопити за руку, але все розбилося і пропало за буденністю наступної фрази:

-Замовляти шото будєтє?

До столика підійшла дівчина-офіціантка. Андрій мигцем окинув її оком, відзначаючи на її ногах якісь задрипані тапки та робітничо-селянський макіяж на обличчі.

-Чай.

-Чай? І все?

Що за тон!

-Можете додати трубочку в філіжанку, - м’яко промовив Андрій.

Дівчина перестала жувати гумку, та про щось задумалася. А потім мовчки пішла геть.

Судячи з усього - жарт вона не зрозуміла. Зараз, напевно, принесе горнятко з трубочкою.

Думки повернули його до ранкової зустрічі зі своїм старим наставником.

«Коли ми з ним розбіглися? – Андрій задумався. - Мені тоді… тоді… було років чотирнадцять, чи що»?

Життєві установки Петра Сергійовича він вловлював з трудом. Чим той жив, що робив - не зрозуміло. А його розповіді? Це взагалі дивина!

Але Андрію деякий час Петро Сергійович імпонував. Бо був зовсім не схожим на інших людей: на вчителів зі школи, на батьків, на знайомих… Біля нього завжди відчувалася якесь кипіння. І саме воно приводило Андрія до заколоту проти власної душі. До шляху до свободи.

А головне – цей шлях дійсно існував.

Якось, на одному з так званих занять, Петро Сергійович увів Андрія в дивний світ. І той досі був схильний припускати, що просто потрапив під вплив гіпнозу...

-Ти злякався! Ти вибрав інший шлях… Тобі просто не схотілося боротися з системою! – саме так потім казав собі Андрій. – Пристосуванець, хай йому грець!

Ні, насправді він себе не засуджував. Анітрохи.

-Нехай я вибрав іншу дорогу… Нехай не став справжнім «воїном». Але я не жалкую.

-Хіба? – посміхалася інша частинка свідомості.

-Ну, добре… може це і справді не мій шлях, - здався Андрій, майже відразу після зустрічі з Михайлом. - Але чи можна повернути назад? - подібна думка пролітала в голові не раз, і не два. Раніше Андрій її гнав, і знову рухався до своєї нової мети – до спокою та умиротворення.

-Ваш чай, - голосно промовив жіночий голос, майже над самим вухом.

Андрій злегка здригнувся та обернувся. Поряд стояла офіціантка. А у чашці стирчала кольорова «парасолька».

-Мерсі! - Андрій стримано посміхнувся.

-Звертайтесь, колі шо! – і дівчина пішла.

Андрій провів її поглядом. Очі знову «торкнулися» тапок, лямцаючих по п’ятках.

-Отже, - Андрій дістав свій шкіряний портфельчик, - приступимо. Що ж то воно – лабіринт? Та як його пройти?

На стіл лягли кілька затертих книг, папки і фотографії.

Остання зустріч з братом стала каталізатором, який пробудив забуті сподівання та прагнення. Андрій трохи заздрів Михайлу. Бо той пішов саме своїм шляхом. Плюнув на правила та іншу нісенітницю, та робив так, як вважав за потрібне. А заблукав він у своєму лабіринті, чи йшов вірною дорогою – то вже друге питання.

Взагалі, про лабіринти та шляхи в житті кожної людини колись розповідав саме Петро Сергійович, але Андрій тоді був занадто малий, щоб усе зрозуміти. А от зараз, напевно, прийшов час закрити темні прогалини. Прийшов час спробувати жити за власними правилами, а не тими, що нав’язало нам суспільство.

«Найзнаменитіший лабіринт – лабіринт Мінотавра, який знаходився на Криті, - читав Андрій. - Там приносилися жертви людині-бику... Але Тезей, який убив цього монстра, за допомогою нитки Аріадни, знайшов вихід з лабіринту».

Андрій витягнув «парасольку» і сьорбнув чай.

-Так... Давай-но, друже, зосередимося.

«Етимологія слова невідома, - продовжив він читати сухі рядки роздруківок. - У найбільш ранніх згадках проявляється лише похідне, вторинне значення, яке, швидше за все, відтворює оригінал. Можна простежити гіпотезу, згідно з якою ідея лабіринту виникла вперше, як позначення групового танцю, під час котрого ланцюжок виконавців слідував по строго визначеному шляху».

-Маячня. Навіщо мені все це?

«А там я шукаю»? - Андрій відкинувся на спинку крісла і знову зробив ковток чаю.

-Фігня якась! – зробив висновок чоловік, трохи примружившись, як той кіт, що задрімав на м’якому дивні.

Лабіринт... Напевно, кожному з нас випадає саме лабіринт, а не прямий шлях. Лабіринт, це важка та заплутана дорога, з купою відгалужень, з перехрестями, поворотами назад... І ми намагаємося його пройти. Губимося, іноді вириваємося, виходячи на більш-менш вірний напрямок... і знову заплутуємося...

А в кінці, і це головне, нас чекає розв’язка. Чи то там знаходиться прокурор з силою силенною людських справ… чи то, може, там суддя… Отже, він дивиться на наші справи, на те, як ми прокладали собі шлях, якими методами діяли... і вирішує, чи пустити на останнє коло... Або з`їсти, подібно до Мінотавра.

Або, може, лабіринт - це ми самі. Це плутанина наших думок, бажань, наших сподівань... перемог і поразок... нагромадження брехні і правди...

-Він тут! - Андрій стукнув пальцем в скроню. - Лабіринт саме тут.

З кишені долинула мелодія з кінофільму «Діамантова рука». Це дзвонила Маша.

-Так, алло! - Андрій надав голосу строгості головного лікаря.

Це в нього виходило добре. Така собі суміш зайнятої людини та «великого цабе», яке виконує відповідальне завдання. А ще додаєш голосу нотки поблажливості до нетямущого підлеглого.

-Привіт! Ти там довго ще? - запитала дружина. Вона вважала, що він ще в лікарні.

-Вже виїжджаю. Думаю заскочити в супермаркет. Щось взяти?

-Не знаю... Може чогось солоденького.

-Окей! Виберу щось на свій смак.

Хвилин за двадцять Андрій вже вештався серед прилавків, вибираючи солоденьке. Потім відстояв довжелезну чергу до каси.

Народ попався нервовий. Всі кудись поспішали, намагалися влізти позачергово. Інші обурювалися, що з п`яти кас працюють лише три.

-Ви що не бачите? - завзято кричала молодому охоронцеві модно одягнута старенька. - Знайдіть продавців, нехай ті відкриють інші каси.

Додому Андрій потрапив годині о восьмій. Протягнув дружині цукерки та пішов переодягатися.

-Вечеряти будеш? – запитала Маша.

-Угу…

Андрій швидко скинув піджак та натягнув халат.

-Не чую! Ти їсти хочеш? – в кімнату заглянула дружина.

-Звичайно, - посміхнувся Андрій. Він поцілував Машу в щічку і попрямував мити руки, а вже потім на кухню.

Вечеря була відмінною. Чи то Андрій був голодний. Він так і не визначився.

Трохи пізніше, поніжившись в ванній у гарячій воді, він обтерся, переодягнувся в піжаму та потупав до спальні. Дружина вже спала.

«Все ж моє життя не таке й погане, - промайнуло в голові. Всі оці лабіринти, пошуки себе – здавалися пустощами. – Може, ну його до біса»?

З-за кутка на Андрія накинувся кіт Бадя. Він вчепився в штанину і повис, як той скелелаз, що тримається за уступ з останніх сил, щоб не звалиться у прірву.

-Пішов геть, бандит! – просипів Андрій, намагаючись не розбудити дружину.

Маша мирно сопіла. Андрій скинув кота та нахилився над ліжком, щоб поцілувати дружину в лоб.

-А? - Маша раптом відкрила очі. – Що?

-Це я…спи…

-Ти якийсь інший ... Зовсім інший...

Андрій оторопів. Маша позіхнула і знову засопіла.


11


Сон не йшов.

Дивно. Чому вона так сказала? - це питання засіло у Андрія в голові, немов скалка.

Здавалося б, відомо, що люди уві сні думають зовсім по-іншому, ніж в реальності, і тому під словом «інший», Маша взагалі могла мати на увазі або одяг, або зміни в зачісці. Але Андрію чомусь здавалося, що вона говорила про щось зовсім інше.

Годинники відбили дванадцять.

Андрій тихо-тихо сидів на кухні, оточений м`яким приглушеним світлом настінного бра, і дивився в стелю.

-Ти чого не спиш? - голос дружини, здавалося, розрізав якусь невидиму тканину, і мозок, стрепенувшись, виліз з-під ковдри «медитації». Андрію навіть здалося, що раптом зруйнувалося якась магічність, що незримо витала навколо.

-Дивно, - сказав він.

-Що тобі дивно? - дружина присіла на стілець навпроти.

-Ти мені сказала...

-Що?

-Ніби я інший.

-Ну то й що? - не зрозуміла Маша.

Її сонне обличчя виражало лише невдоволенням «непорядком»... порушенням ритуалу...

-Нічого, - Андрій піднявся. - Не звертай уваги. Я просто втомився.

-Може ти мені розкажеш, що коїться? - зупинила його Маша.

-Ти про що?

-Що сталося між тобою і Михайлом?

-Це тут до чого?

-Я вважаю, що ти приховуєш…

-Дурниця! – різко обірвав дружину чоловік.

-Андрюша! - голос Маші трохи підвищився.

-Та годі вже! - він різко сіпнувся.

В голові знову промайнули слова брата: «Мені, здається, що я бачу візерунки... Ті візерунки, які сплели «нитки», на які нанизані всі речі нашого всесвіту… Вони зв`язуються в якийсь дивний лабіринт...»

-Це все що пригадую, - Андрій сказав і сам собі здивувався. Треба ж: чітко запам`яталася тільки ця фраза. Решту він забув. - А ні! Ще він казав, що розбудив Вовка...

-Ти з ким зараз розмовляєш? – здивовано промовила дружина.

-Хто розмовляє? – прикинувся дурником Андрій, раптово розуміючи, що дійсно почав міркувати вголос.

Погляд Маші зараз можна було трактувати по-різному: від «йдемо спати», до - «щось ти зовсім поганим став».

-Гаразд. Підемо відпочивати, - глухо промовив Андрій і дременув з кухні…

2010-2011 рр
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
09.01.2017 Проза / Повість
Пройти лабіринт (Глава 7 - 9)
14.01.2017 Проза / Повість
Пройти лабіринт (Глава 12 - 13)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
22.04.2017 © Юлія / Есе
Роль
18.04.2017 © Маріанна / Мініатюра
Синя імла
15.04.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович / Новела
Нейтральна зона
14.04.2017 © Гончарук Ігор Анатолійович / Роман
Карма інспектора Тейлора (Розділ 6)
13.04.2017 © роман-мтт / Мініатюра
ПСІ-НОПСИ (УРИВОК 5)
Пройти лабіринт
06.01.2017
Пройти лабіринт (Глава 1 - 3)
07.01.2017
Пройти лабіринт (Глава 4 - 6)
11.01.2017
Пройти лабіринт (Глава 10 - 11)
17.01.2017
Пройти лабіринт (Глава 14 - 16)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 20  Коментарів:
Тематика: Проза, Повість
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
05.04.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Троянди, кава і бузок +73
26.02.2017 © роман-мтт
Гіркі жнива +119
23.02.2017 © роман-мтт
Розумні коні людей не возять +80
29.12.2016 © Каранда Галина
З Днем народження, Портале! +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
02.11.2012 © Саша
23.04.2013 © Тетяна Ільніцька
05.04.2012 © Т.Белімова
16.05.2016 © Дарія Китайгородська
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди