Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
12.01.2017 13:00Бувальщина
 
Перше кохання
20000
Без обмежень
© Володимир Лютий

Перше кохання

Володимир Лютий
Опубліковано 12.01.2017 / 39442

1 .

Останній автобус, що йшов з міста в моє рідне селище зупинився на зупинці біля лісу, тут починалася моя рідна вулиця. Водій насилу відкрив двері автобуса, з яких, розштовхуючи один одного зійшли декілька пасажирів. Всі трошки зітхнули, розпрямили плечі, розім`ялися на ходу, побурчали про те, як так незручно їздити. Але краще погано стояти та їхати, ніж залишитися і чекати наступного автобуса. Кожному неодмінно хотілося поїхати додому сьогодні . Хотілося на один вечір якомога довше побути дома. В рідній домівці де пройшло твоє босоноге дитинство. Людей щоразу на зупинці стільки, що подивишся на таку юрбу і думаєш: - сядеш чи ні? Квитків немає, а додому їхати всім так хочеться . Благо, що на нашому рейсі вже не один рік добрий дядечко працює. Всіх забирає. Хоч і порушує правила, але не його в тому вина, що автобусів більше не виділяють. Автобус ЛАЗ, важко гурчачи, рушив з місця, а потім і зовсім зник за поворотом лісу, що казково потопав у помаранчевому заході минаючого дня . Як Володя любив спостерігати ці сходи й заходи! Що характерно для цієї місцевості, так це те, що з одного боку над лісом сонце красиво сходило, а на іншій стороні за лісом - заходило. Сьогодні Володя був особливо веселий і щасливий. Попереду два вихідних, а потім цілий місяць відпустки. Красота! Місто містом, а ще так тягнуло додому у своє рідне селище. Влітку тут така краса, тут він був своїм, а в місті поки ще відчував себе гостем. Спілкуючись зі своїми однолітками, що теж приїхали на вихідні, він не помітно виявився біля хвіртки свого двору. Його привітно зустрів райдужним, ласкавим гавкотом дворовий пес на ім`я Мухтар, якого Володя назвав на честь полюбившогося тоді фільму « До мене, Мухтар! ». Вдома, як завжди, його зустріли мама і два брата. Батько літньої пори з роботи приходив завжди пізно. Сільське господарство - це не завод, де відпрацював 8 годин і вільний. Володя не став довго затримуватися в будинку, його як всіх юнаків і дівчат в свій час манила вулиця, хотілось скоріше опинитись серед своєї молоді. Він і старший брат спілкуючись на ходу уже вискочили за калитку свого двору. Старший брат почав ділитися новинами за тиждень що його не було в селі. Каже: « До твоєї хресної приходила вже кілька разів з Червоного ( примітки автора. Червоне - назва селища ) молода дівчина, я з нею закрутив роман, треба її об`їздити. Поки ламається, але куди вона дінеться. Завтра має прийти, познайомлю, побачиш ». Вечір пройшов не помітно. Клуб, кіно і посиденьки на вулиці. В загальному, без особливих пригод.

2 . Ранок нового дня Володя вийшов зустрічати за ворота свого двору. Подивившись по сторонах вулиці, - знайомих не побачив ; над лісом вже піднялося сонце. Воно яскраво світило, і на нього неможливо було дивитися. Пізно сьогодні встав. І йому згадалося раннє дитинство, коли він ледь світ вставав з теплої постелі, і протерши кулачками сонні оченята, в трусах і майці виходив на вулицю зустрічати сонечко, що тільки вставала із-за обрію. Це було прекрасне видовище. Спираючись спиною на паркан, він дивився вдалину, де за лугом на пагорбі над лісом сходило сонечко. Зустрічати народження нового дня - це не тільки спостерігати за сходом сонця, а слухати природу, відчувати, як вона поступово прокидається, наповнюючись все новими і новими звуками. Найперші сповіщали про початок нового дня сільські півні. Вони так завзято перекликались, намагаючись кожен у своєму співі виявитися кращим. Це тільки здається, що всі півні співають однаково, але варто тільки прислухатися уважно, і тоді розумієш, що всі голоси різні, як і у людей. Зліва на полі вдалині за лугом на полі стояв старий великий дерев`яний млин. Володя ніколи близько не бачив його і все мріяв до нього сходити, роздивитись з близька що це таке за чудо з великими крилами що час від часу повільно обертаються і манять до себе немов магніт, але не встиг. Поки підріс, то його за непотрібністю знесли. На зміну його давно вже прийшли сучасні мельниці. А він уже давно залишався там стояти як пам`ятник минулої епохи, і так красиво вписувався в місцевий пейзаж. Все селище тільки починало прокидатися, багато хто ще ніжився в ліжку, а такі ранні пташки, як він, вже поспішали на вулицю, щоб більше часу було нагулятися . Ото було золоте безтурботне дитинство! А ми так поспішали рости ... Згадалась розмова брата про дівчисько, що приходила до його хрещеної, що жила по сусідству. Червоне - це якраз там, де сходить сонце . - Цікаво, що там за дівчина? Поки немає її, піду відвідаю хресну і попутно розпитаю її . Свою хресну Володя дуже любив. Доброї душі була жінка. Своїх дітей не мала і до нього ставилася як до своєї, з материнською любов`ю, все запрошувала назовсім перейти до неї жити. Зараз він навіть собі не міг відповісти, говорила вона це всерйоз чи просто жартувала. З нею було дуже цікаво, можна поговорити на будь-яку тему. Все вона зрозуміє, вислухає, дасть пораду. Вони так часто з нею сперечалися на різні теми. Це були суперечки ще наївного і мало чого ще розуміючого юного хлопчини і мудрої жінки, за плечима якої роки важкого життя. З мамою у нього ніколи не було такої довіри і розуміння. Володя відкрив хвіртку, що вела з двору через сад прямо до будинку його хресної. Ланцюговий пес Каштан привітно піднявся йому на зустріч. Він зрадів йому і ішов на зустріч запобігливо виляючи хвостом при цьому брязкаючи своїм ланцюгом. Довелося попестити його, погладивши по рижому загривку, - заслужив. Будиночок хрещеної невеликий, з маленькими вікнами і різьбленими віконницями стояв у тіні ясенів, їх завжди садили вздовж паркану, а вже потім фруктовий сад. Але головна принадність двору - це могутній клен, що ріс посеред двору і створював затишок і тінь у спекотне літо, а під ним стояв довгий стіл, з боків - дві лавки. Гостинна була хресна, і тому часто у неї збиралися гості чи просто забігали сусіди: - язиками почухати, пограти в карти, поспілкуватися. Тут поруч була зліплена і літня пічка, там хрещена варила смачні борщі і різну смакоту. А щоб дощ не розмив грубку, хресний закопав чотири стовпчики і спорудив покриття над нею. На більше він був не здатний. Добрий був чоловік, але господар не важний. У той час все господарство було на хресної. У дитинстві Володя не вилазив у них з подвір`я, мама вічно була незадоволена, що він там весь час пропадає, але, незважаючи на її невдоволення, він завжди при першій можливості біг до неї. Як пригадувалося на обід хресний часто приїжджав на машині. Володя як побачить машину, так і біжить зустрічати. Хресна ставить обід на стіл кормити свого чоловіка, а Володя крутиться поряд і каже : «А Вова їсти не хоче, а Вова їсти не хоче ...». Хресна з хресним посміхаються і кажуть: «Вова, сідай з нами обідати ». А хлопчик у відповідь : «А де ложка? ». Це так йому запам"яталося, коли він підріс то вони часто згадували який він був потішний. Коли хресний їздив у місто по роботі, то обов`язково привозив йому гостинець. Це був білий батон по 16 копійок. Але справа не в ціні, а в тому, що у них в селищі таких не пекли і не продавали. Та ще привозив дешеву кінську ліверну ковбасу. Такі гостинці для хлопчини в той час були найкращими ласощами. А ще згадувалося, як він тоді називав свою хресну - « Цена! » (З наголосом на першому складі). Він тоді не міг вимовляти « хрещена ». ) Мама часто ревнувала до хресної, намагалася зайвий раз не пускати Володю до неї. Але діти йдуть до тих, хто більше їм приділяє уваги, любові. Нехай пробачить його мама, але це було так. Вхідні двері були відчинені, і Володя пройшов в будинок. У будинку встигли поснідати, хресний збирався на роботу. - О! Вова приїхав, - радісно промовила хрещена .

3 . Хресний по здоровався та відправився на роботу, а Володя з хресною, як завжди, засиділися спілкуючись. Хресна повідала, хто до неї приходив у гості. Це, виявилася, сусідська дівчина її племінниці Люби. Вона якось раз заїхала з нею до своєї тьоті, і їй у неї сподобалося. Ось вона ще раз сама прийшла в гості. - Тоді твій брат Коля її побачив, - продовжувала хрещена, - прибіг, півником все біля неї бігав. Коли він нарешті пішов, то я сказала Тоні : «Він тобі не пара. Він вже старий для тебе. Приходь у вихідний, я тебе познайомлю з його братом Вовою, якщо він приїде ». Так що повинна сьогодні прийти, - посміхаючись, підсумувала жінка, і щоб переконати хлопця у сказаному, вимовила: «Прийде! Фото дивилася твоє, так дуже ти їй сподобався » . Володі стало цікаво, що ж там за дівчисько таке? Але перш ніж прийшла Тоня, прийшов брат Коля. Брат братом, а дівчина то буде одна. Микола, знаючи, що Володя поки не зустрічається з дівчатами, то і не бачив в ньому свого суперника. Та й Володя не думав, що ця зустріч для нього буде щось значити. Так, просто, цікаво було подивитися, і все. Трохи згодом рипнули хвіртка, Каштан ліниво загавкав і заспокоївся. Всі припали до вікон - вона! Тоня увійшла в будинок, привіталася і сором`язливо зам`ялася біля порога. Всі дружно запропонували їй пройти у велику кімнату, де всі до цього сиділи. Коля став показувати своє красномовство і старанно доглядати за Тонею, а вона все поглядала на Володю, соромливо посміхаючись. Ну, а хлопець був в розпачі. Він і до цього не володів красномовством, як його брат, а тепер взагалі втратив дар мови. Зараз він був навіть вдячний братові, що той розважає Тоню. А сам в цей час потайки розглядав, милувався красою дівчиною. У ній було щось циганське . Чорнява, смагляве кругленьке обличчя, великі карі очі, маленький трохи кирпатий носик. Губки бантиком, соковиті, і вся така струнка та ладна, хоч скромно, не багато одягнена. Одним словом, молода красуня, що тільки начинає розквітати.

Пройшла година-дві, Микола став умовляти Тоню піти на вулицю погуляти, а вона « Ні» і все! Володя теж був у розгубленості - що робити? Поки всі разом, то добре. Але якщо вийдуть на вулицю, то він виявиться третім зайвим. Розрішила їх питання хрещена. Вона наполягла так: « Коля, раз Тоня не хоче йти з тобою, то не варто її примушувати. Іди додому вже. Нехай вона ще трошки погуляє, а потім Вова її проводить додому ».

4 . Коля розсердився, але пішов. Десь через годину, вийшли Тоня і Володя. Хресна проводила їх до хвіртки. Потім ще з цікавістю дивилася їм услід, милуючись. Напевно, з тугою згадуючи свою юність, поки пара не зникли за поворотом, і думаючи про себе: «Які вони ще діти», незважаючи на те, що Вові було вже 18 років, восени піде служити в Армію, а Тоне тільки 15 років. Володя і Тоня, не поспішаючи, йшли поряд, поглядаючи по сторонах, вниз, по вулиці в сторону лугу. Але село є село, від цікавих очей не сховаєшся. Коли вони звернули в провулок і вийшли до лугу, Володя осмілів і взяв Тоню за руку. Вона мило йому посміхнулася, і вони повільно пішли по високій луговий траві. Щоб потрапити на вулицю, де жила Тоня, потрібно потрапити спочатку в центр селища, а потім вже вийти на дорогу, що вела на Красне. Вона жила на самій околиці селища по вулиці з гарним ім`ям Вітальня. Для цього потрібно зробити величезний гак, а за часом це зайняло б приблизно 2:00 години ходу швидким кроком. Тому, вони пішли навпростець, через луг. Річку Вир перейшли через кладку з двох колод, що хтось змайстрував, користуючись цим переходом, щоб скоротити свій час. Не прохідних багнистих боліт тут немає, але взуття довелося зняти. За щиколотки ноги вимазалися болотистим мулом. Перейшли луг, багниста осока закінчилась, вийшли на тверду лугову почву і вийшли до місцевого залізничного насипу, де уздовж якої пролягла добре протоптана стежка, по ній ходили люди на цукровий завод. Гілка була тупикова. Тут ходив тільки місцевий паровоз, що обслуговував завод. - Оглянувши себе, Володя запитав, - а ноги де нам помити? - Це моя територія, я знаю, - промовила Тоня . Метрів через 30 буде громова криниця, чисте джерело, що бурлить прямо із землі і біжить в болото. Там можна попити і ноги вимити. Підійшли до криниці, що витікало, наче з-під залізничного насипу. - Цікаво, - промовив Володя, - начебто й не з болота витікає, така чиста вода. Тоня першою присіла навпочіпки і помила ноги, руки, потім попила з рук черпаючи з криниці воду.

- Ну, криницю цю називають громовою, вона точно не з болота. Старики у нас кажуть, що вона вища от болота. Але коли будували залізницю, то ніхто не подивився на це природне джерело, а просто насипали полотно. При цьому закрити джерело не вдалося, він відкрився вже внизу насипу. І бачиш, як тут вимощено. Багато приходять і беруть тут собі воду. Дуже чиста і смачна тут водичка. - Хочеш спробувати? - Тоня набрала у свої вузенькі долоньки води і грайливо виплеснула на Володю. Він від несподіванки відсахнувся, але було пізно. Бризки потрапили прямо на нього. Тоня дзвінко розсміялася. - Ах ти пустунка, так значить? - І вони стали кропити один одного, джерельною водою дзвінка сміючись . Володя не зводив з Тоні очей. До чого вона зараз була зваблива та красива: щічки яскраві, губки пухкенькі, соковиті, так і хочеться їх поцілувати. Так граючи і насолоджуючись спілкуванням, вони непомітно піднялися на курган, порослий молодими листяними деревами. Праворуч було нешироке поле. Воно тяглося вздовж лісосмуги, впираючись своїм краєм в селище. Червоне стояло трохи осторонь від селища, їх розділяло 2 км колгоспного поля. Зліва прямо до посадки спускалися городи, вгорі за ними дугою розташувалася вулиця, одним крилом йдучи вздовж лісу, а другий, впираючись крайніми хатами, прямо в ліс. - Ось крайня хата - це мій дім. - Тоня зніяковіла, опустила голову. У нас багатодітна сім`я, але це ще півбіди. Бідність навколо не тому. Батьки у мене випивають. Тебе я напевно шокувала цим. Але краще ти дізнаєшся це від мене, ніж тобі донесуть сусіди. Вони багато чого можуть наговорити, але ти не всьому вір. Надивилася на батьків, на їхнє пияцтво, вічні сварки, то я ніколи не буду пити. Повільно пересуваючись, вийшли до головної дороги, що вела сюди на околицю Червоного з великого селища. Окраїна вулиці була пустельна. Володя все дивився на двір Тоні, де стояв простий невеликий будинок, під солом`яною стріхою. Такі вже не будують. Сарай невеликий і огорожі немає пристойної - так собі, загородки з плетеної лози. Майже, як з книжки - садиба Тараса Шевченка. Як музейний експонат. Так! Невесела картинка. Володя перевів свій погляд на Тоню, вона понуро стояла і була готова розплакатися. - Ну що ти засумувала? Життя твоїх батьків мене не цікавить, нехай живуть, як хочуть. Тоня трошки оговталася від таких слів. - Ну що, підеш додому або погуляємо ще? - Запитала Тоня . - Та хоч до ранку! - Сказав з викликом Володя. - Ну, тоді пішли назад погуляємо уздовж посадки, де немає людей, а стемніє, підемо до двору Люби, там під бузком лава класна, стоїть у тіні бузку, вулицю видно добре, а хто сидить на ній - майже не видно. Будинки там стоять по одну сторону, так що сусіди не дістануть своїми поглядами.

Тоня сама взяла Володю за руку, і вони повернули назад до посадки. Володя від побаченої картини призупинився. З пагорба де вони стояли був чудовий огляд. Все як на долоні. Внизу, в долині, розкинувся великий луг. Він упирався своїм початком у велике штучне водоймище, ставок. Поруч проходила невелика річка Вир. Колись вона була глибока і в міру широка. Кажуть, що ще далеко до війни коней навіть затягувало. Тому і назва Вир. Відразу в очі впадала висока заводська труба, що стояла, немов маяк. По ній можна орієнтуватися, де центр селища. Навколо труби стояли міцні старовинної споруди будівлі Цукрового заводу. Сама територія була обнесена шлакобетонним широким парканом, немов знаменита Китайська стіна в мініатюрі. До неї примикали вулиці великого заводського селища. На іншій стороні луг, теж на невеликій височині простяглася від лісу його рідна вулиця. Їй, здавалося, немає і кінця. Хоча вона переривалася в двох місцях невеликими ярами, змінюючи після кожного яру на нову назву вулиці. Але, не знаючи цього, можна припустити, що це одна і та ж вулиця. Володя був зачарований . Який гарний вид був звідси! - Тоня, ти подивися, яка навколо краса! Над лугом вже сідав легкий вечірній туман, а вгорі ще червонів помаранчевий захід. - Вид звідсіль набагато красивіший, ніж я бачу від свого будинку. Яка краса!!! Тоня стояла поруч, непомітно притулилася до нього боком, схиливши свою голову до його плеча і обнявши рукою за талію. Вона звикла бачити це кожен день. Але тільки зараз, слухаючи захоплений голос Володі, вона дивилася на цю красу зовсім іншими очима. Раніше вона і не помічала, яка це дійсно краса! Не відразу обидва і помітили, що вони стоять вже в обіймах, милуючись заходом .

5 . Непомітно настали сутінки, а молоді, гуляючи вздовж густої посадки, все ніяк не могли наговоритися. Кожен хотів, як можна більше дізнатися один про одного. - Ну що, пішли до Любані? - Запитала Тоня . - Усі вже сидять по домівках, підемо сядемо, нехай ноги відпочинуть. Ти не поспішаєш? - Ні, не поспішаю, - відповів їй Володя. - Пішли, подивимося, що там у тебе за затишне містечко і з ким ти там проводила час . - Ти що, вже ревнуєш? Та ти у мене перший! Просто там часто біля двору всі з вулиці гуляють. У Люби будинок глибоко у дворі, так якщо коли і шумлять, то їм за садом не чути. А біля інших дворів, будинки поряд з вулицею, і нас часто проганяють, щоб не шуміли і не заважали спати. Ось і все - то. - Виправдання приймається, - посміхнувся Володя. Вони прискорили крок, прямуючи до її улюбленого місця, яке з цього вечора стане їх улюбленим місцем зустрічей. Це дійсно було чудове місце, і головне, зручне для побачень. Широка і довга лава, відшліфована штанами та сукнями, і з зручною спинкою. Сама садиба кутова, на височині ; за метр від паркану - ряд негустих кущів бузку. Звідси видно всіх, хто проходить вниз по вулиці, а щоб побачити тих хто сидить на лаві за кущем бузку, потрібно підняти голову вище і напружити зір, та і то не кожен може побачити коли на дворі ніч. Молодь зручно всілася, Тоня щільніше присунулася до Володі, а він обійняв її за плечі. На деякий час настала тиша, обидва не наважувалися розпочати розмову. Поки гуляли говорили без кінця, правда Тоня більше. Вона була більш товариською, і напевно, сміливіше Володі. Але в цьому затишному куточку, коли темно і землю висвітлює місяць, а з неба за ними спостерігають тільки зірки, говорити, напевно, потрібно більше про особисте. Про свої почуття один до одного. Ось тому кожен не наважувався почати першим. Мовчанку першою порушила Тоня. - Вова, а я тобі подобаюся? - Так. Дуже . З першого погляду, як тебе побачив - так і пропав. - Теж скажеш, за шарілася Тоня, ще подивимося, як ти пропав. Може завтра і не прийдеш вже. - Прийду! Ти он яка. - Ну, і яка? Володя зам`явся, підбираючи потрібні слова. Видно, що кавалер він ще ніякий. Він не находив потрібних слів щоб описати свої почуття до Тоні. Не навчився дівчатам потрібні слова говорити. І як це взяти і все сказати? Адже і не дуже пристойні думки лізуть в голову, коли сидить, притулившись щільно до нього бочком, дівчина. Коли відчуваєш її тепло, запах її волосся і мабуть дешевеньких духів. В них він точно ще не розумівся. Ще він відчував трепет у всьому тілі. Чи то тільки свого, чи то обох. Почуття такі, що й не пояснити навіть собі, не те, що їй. Коли с тобою це вперше. Адже він, вважай, вперше сидить так близько в обіймах, та ще вночі, з дівчиною. Тут сама обстановка зближує і штовхає на подвиги, і Володя сказав: « Ти дуже гарна, як Джульєтта з фільму. І до речі, дуже схожа на неї ». - Ти теж гарний і порядний . Інші, тільки й намагаються в кущі затягнути. Наприклад, твій братик, він мені таке пропонував, я краще промовчу . А про тебе я багато чого знаю. Мені тітка Оля так багато про тебе доброго розповідала. Вона тебе любить, так добре відгукувалась про тебе. Я від своєї мами на жаль ніколи такого не чула. Так непомітно пролетів час, хоч нічого особливого в цей вечір і не відбулося. Навіть поцілувати дівчину Володя не наважився. Дуже хотілося, але, напевно, в перший день це здавалося, що недуже пристойно, а, може, просто сміливості не вистачило. Встали і пішли тихими неспішними кроками до перехрестя, де на розі садиби Тоні вирішили і розлучитися. Зупинилися, взялися за руки, і дивлячись один одному в очі, не могли відірватися один від одного. - Завтра прийдеш? Коли тебе чекати? - Прийду. Давай годин в 9 вечора. - Добре, я буду чекати. - Тоня піднялася навшпиньки, чмокнула Володю в щічку і побігла до будинку. А Володя стояв і мовчки спостерігав, як вона підбігла до огорожі, потім швидким кроком пройшла двором до порога дому. Зупинилася біля дверей, помахала йому рукою і зникла в дверях будинку. Володя ще постояв кілька хвилин, а потім швидким кроком відправився додому. Поки йшов, все картав себе за вроджену сором`язливість. Під ранок начебто осмілів, а тут треба вже й додому збиратися. Але твердо вирішив, що завтра наважиться на поцілунок, і можливо, не на один. Пора вже вчитися. А то вже соромно перед своїми хлопцями з вулиці. В армію восени йти, а у нього і дівчат то до Тони не було. Які ж тоді можуть бути і поцілунки.

6 .

Так непомітно пролетіло пару тижнів. Володя сам не чекав від себе, що відносини з Тонею будуть такі серйозні.

Буквально на другий день їх першого побачення вся вулиця вже знала про це. Мало того, що знала, але посипалася маса порад, попереджень від родичів і друзів: «Куди ти пішов? Там же неблагополучна сім`я». Виявляється, сестри Тоні мали славу « гулящих», їх знало все село. Брат ніде не працював, а тільки шукав, де що вкрасти, продати і пропити. І ще є малі діти. Але Володя не став нікого слухати, мало, що говорять люди. Не важливо, хто у неї сестри, головне, хто вона. Тоня зараз була, як принцеса з казки, і з ним вона не стане на шлях своїх сестер. Була ще неприємна розмова з братом. Він дуже розсердився, що він відбив у нього дівчину. Сказав, що за це йому потрібно обличчя розбити, але рідний брат, ладно, мовляв, поступаюся, користуйся. Володі було соромно перед братом, але що сталось, то сталось. Ось наступали сутінки, і Володя поспішав на побачення. З Тонею вони зустрічалися щовечора, і тепер він з настанням вечора приводив себе більш ретельно в порядок. Адже йде не просто, як раніше, - на вулицю, або в кіно, а поспішає на побачення до коханої дівчини. Для двох це були найщасливіші тижні. Щовечора вони були разом і майже завжди гуляли до світанку. Тоня не примушувала його чекати, вона сама завжди поспішала до нього на зустріч і ждала його в городах біля посадки. Спочатку вони гуляли вздовж лугу, посадки, а як тільки ніч входила в свої права, вони займали своє улюблене місце на лавці у Люби. Ось і зараз Володя тільки вийшов з посадки на околицю поля, як уже побачив Тоню, що поспішала йому назустріч. Він чекав її, милуючись як вона летіла до нього як на крилах, легкою ходою та радісним усміхненим обличчям. Вона просто сяяла від радості при зустрічі з ним. За кілька кроків перед ним, вона буквально стрибнула до нього в обійми. Вони довго і пристрасно цілувалися.

У них це вже непогано виходило. Ось, що значить - хороше тренування. Ось і сьогодні вони погуляли вздовж посадки, а коли село заспокоїлася, тихий літній вечір накрив своїм темним покривалом все навкруг, всі пішли спати - вони знову на своє місце. Літні ночі були такі короткі, начебто тільки прийшли, а вже співають півні, треба розлучатися. Володя і Тоня поступово звикали один до одного, не так уже соромились один одного та все одно у них ще нічого не було крім поцілунків. Такі молоді і так не досвідчені, але їх так тягнуло один до одного. Їм вже поцілунків було мало. Це відчували обидва, але як зробити перший крок. Ось і зараз Тоня перша вирішила дати шанс Володі, сказавши йому : «Ти послухай, як від хвилювання б`ється моє серце». Володя несміливо доторкнувся долонькою до грудей дівчини. Через легке плаття він відчув хвилюючу пружність грудей. - Що, чуєш? - Запитала Тоня. - Та ніби, - тихо прошепотів Володя. А так краще? - І Тоня взяла його руку і засунула до себе в розріз сукні . - Тепер важко і визначити, у кого стукає воно сильніше, - прошепотів Володя. І став не стільки слухати, скільки вивчати анатомію дівочих грудей, торкаючись до грудей спочатку через ліфчик, потім забрався і під нього. Яка вона була м`яка і пружна ... Час пролетів, як мить, пора вже і йти. - Ну що, завтра в цей же час? - Запитала Тоня. - Завтра я вільний після обіду, так що можемо і вдень погуляти, кудись сходити. - А давай підемо в ліс, там я знаю такі місця де повно суниці, - з радістю запропонувала Тоня. - Із задоволенням!

7 . В обід, як і домовлялися, Володя з Тонею зустрілися на околиці, і відправилися в ліс. Йшли не поспішаючи, вздовж вулиці, розглядаючи двори, для Володі тут все було нове. До цього він з Тонею гуляв тільки перед околицею, тепер знайомився з її вулицею. Вулиця як вулиця, але набагато вільніше і затишніше, ніж його. Праве крило вулиці розташовано зручніше, ніж ліве. Городи виходять прямо до лісу, а перед двором широкий вигін, посадка і поле. Та й ліс тут величезний, звірі різні водяться, але славиться найбільше цей ліс красенями - лосями, що часом забігають і в селище, потім метушаться, не знаючи як з нього вибратися. Звідси і назва лісу « Лосятин ». Пройшли вулицю, вийшли прямо в ліс. Немає нічого прекраснішого лісу. Тут своє життя, свої закони. Володя дуже любив ліс, але зараз йому було не до лісу. Всю увагу він віддавав своїй супутниці. Говорили про все, що спадало на думку. Володя як умів, робив Тоні компліменти. Хоча сам бачив, що не завжди вони виходили в нього гарні і були доречні. Так гуляючи, вони потрапили на місце, де багато росло суниці. Це був крутий пагорб, освітлений сонцем. Збирали суниці з азартом мисливців, посперечавшись, хто більше збере. Випадково вийшло, що Володя опинився внизу пагорба, а Тоня вгорі. І коли Володя відволікся від ягід І подивився, де Тоня, то він побачив таку картину, що кров моментально заграла в ньому. Такого з ним ще не було. А Тоня, так захопилася збиранням ягід, що й не помітила, як Володя застиг і уважно спостерігає за нею. А вона, збираючи ягоду за ягодою, так низько нахилилася, що вся її краса виявилася на виду у Володі. Він не зміг утриматися, щоб не помилуватися стрункими білими, не засмаглими вгорі ніжками, і не тільки, а в міру округлими спокусливими формами, що злегка прикривалися біленькими трусиками. Побачене його так вразило та схвилювало, що він відчув, як в нього в штанах напружилась плоть. Він став підніматися до Тоні, не зводячи з неї очей. Тоня почула, його як він уже опинився перед нею. Вона обернулася і радісно запитала : «А ну покажи, скільки нарвав? ». Вона не помітила його зворушливого погляду і затуманеного спокусою обличчя. Її увага була звернена до його пакету, де були його ягоди. Він, мовчки, віддав їй пакет, спостерігаючи за її дитячою цікавістю. Яка вона ще дитина, і він теж. Якась мить, і він би не зміг зостановитись. Поступово він остигав, але всю зворотну дорогу його терзали думки, а чи правильно він вчинив? Може, треба було обійняти, розцілувати і оволодіти нею. - Чому я зупинився, я ж її так хотів. Вона б теж, напевно, не відмовилася. Варто було мені їй трохи натякнути. Але інша думка говорила : «Їй же немає ще й 16 років, не можна цього робити». Як не хотілося йому в цьому зізнатися, але була й третя думка. У свої 18 з половиною років він був ще незайманим і сам боявся першої близькості з дівчиною. Наслухався старших і своїх однолітків, що перша спроба завжди невдала виходить. Він боявся осоромитись перед Тонею. Не хотілося, що б це було саме з нею. Хоч якщо вдуматися, то без першого разу не буде інших. У такому розстроєному настрої вони повернулися з лісу. Тоня все питала, що сталося? Я тебе чимось образила? - Та ні. - Відповідав Володя. - Щось сьогодні просто немає настрою. Цей вечір у них виявився найкоротшим. Вони ще недовго побродили по окрузі біля села і розійшлися. Обидва були не в дусі, настрій Володі передався і Тоні. Домовилися, що сьогодні відіспляться, а завтра знову о 9 годині вечора зустрінуться на старому місці.

8 . Як то кажуть «Ранок вечора мудріший», так і сталося. Ранок Володя зустрів у хорошому настрої, так в доброму настрої пройшов і весь день. Нарешті, дочекавшись вечірнього часу, він пішов на чергове побачення. На нього він тепер ходив регулярно, як на роботу. А час пролітав так швидко, що залишилося тільки два тижні відпустки, і тоді вони будуть зустрічатися тільки по вихідним. Тоня його вже чекала біля посадки, вона переживала, що він може не прийти, її терзало одне питання : «Що трапилося вчора, що так несподівано зіпсувало Володі настрій, що пропав весь вечір? » Я начебто нічим не змогла його скривдити. Але побачивши радісне обличчя Володі, вона відразу все забула і засіяла як ясна зірочка в ночі. Значить буде все добре, як і раніше. Вечір був теплий і вже сидячи на своїй лавці, Тоня не втрималася і задала Володі своє питання, що все ж не давав їй спокою. - Володя, може ти тепер признаєшся, що вчора трапилось? - Він трошки пом`явся, потім відповів, - ну, сьогодні я можу тобі все розповісти, вчора не зміг. Раз тебе це так сильно цікавить, то слухай. І він повідав їй все... Тоня уважно його слухала, не перебиваючи, тільки щільніше пригорнулася до нього і дивилась в його соромливі очі. Потім прошепотіла на вушко: «А я то думала, що напевно, чимось образила тебе, всю ніч і день перебирала подробиці нашої зустрічі, намагаючись зрозуміти, що я зробила не так. Вова, я тебе люблю, і шкода, що я нічого вчора не помітила. Я так захопилася ягодами, намагаючись якомога більше їх нарвати, та нагодувати тебе ними.

-Я теж цього хочу, і я на все згодна ... Ти ж мене після цього не кинеш? ». - Дурненька. Ні, звичайно, не кину! Але може це й на краще, що у нас нічого не було. Мені восени йти в армію. Мало, що може там статися. Ось відслужу, ти мене дочекаєшся, і ми одружимося. - Вийдеш за мене? -Та! Так! Я буду тебе вірно чекати. - Ось тоді і побачимо, як ти будеш мене вірно чекати. - Я вмію терпіти і чекати. Вони міцно обнялися і злилися в довгому поцілунку.

9 . Непомітно летів час. Знаючи, що у Володі скоро закінчиться відпустка і зустрічатися вони зможуть тільки по вихідних днях, Тоня попросила його взяти її з собою в місто і допомогти поступити в якесь ПТУ, але щоб обов`язково там був гуртожиток . У батьків немає грошей на квартиру і на все інше, так що доведеться розраховувати тільки на себе. Інститут і технікум я не потягну. Ти ж теж закінчив ПТУ і нічого? Мені аби від тебе не відстати. - Добре, звичайно допоможу. І куди ти хочеш, яку професію ти о мріяла? -Та, я ще не вибрала. Коли такі труднощі в сім`ї, то вибір не великий. Аби була хоч якась стипендія, головне, житло. - Ну, тоді давай не затягувати, поїхали завтра в місто і обійдемо всі ПТУ, подивимося, дізнаємося і виберемо. - Ура! Ти мені допоможеш, а то я сама там в місті нічого не знаю. На цьому і домовилися : завтра вона бере з собою всі документи, зустрічаються на автовокзалі і поїдуть вибирати Тоні дорогу в життя. Вранці Володя відправився на автовокзал. На запитання батьків відповів коротко: « Мені потрібно з`їздити в місто у справах ». Навіщо їх посвячувати в свої справи? Тим більше, якщо батьки не в захваті від його вибору. Вони надіялись що в них все скоро закінчиться. Тоня його вже чекала на автовокзалі. Володя, підходячи до неї, оцінив її зовнішній вигляд. Одягнена простенько, далеко до міських, але така красива. Як її одну залишати на два роки армії? Можуть увести. - Привіт! - Сказав їй Володя, не наважуючись в людному місці поцілувати. - Привіт! - Відповіла Тоня, взявши його під руку і пригорнувшись до нього. - Ну що, їдемо? - Поїхали! У другій половині дня вони, втомлені і голодні, стояли за столиком простенького кафе. Це було улюблене місце Володі, де можна дешево вгамувати голод. Продавали тут пиріжки з лівером по чотири копійки, які всі називали « тошнотиками ». Ось і вони з апетитом їли пиріжки, запиваючи томатним соком. Потім ще випили по склянці газованої лимонної води з автомата і вирушили у сквер посидіти на лавочці та відпочити. - Ну що, майбутній маляр - штукатур? Мені-то не дуже подобається ця професія, влітку ще нічого, а в холоди не дуже приємно працювати. Але нічого, учись. Прийду з армії, може тобі трохи краще що знайдемо . - А може я сама, коли добре освоюсь в місті, знайду собі щось пристойніше, - промовила Тоня. - Мені аби швидше стати на ноги. Вони ще довго сиділи в сквері на лавці, мріяли про майбутнє. Тоня не замовкаючи ні на хвилинку, вона все розповідала, як буде вести домашнє господарство, який красивий посуд купить, чашечки, ложечки і різну необхідну дрібницю, без якої не обійтися в домашньому господарстві. Вони мріяли, що у них обов`язково буде своя окрема квартира. Володя тільки мовчки слухав і посміхався. Йому так приємно було чути її мрії і бажання створити затишок у їхньому будинку. Ось яка у нього буде господиня! Так у мріях швидко пролетів час, і потрібно було вирушати на автовокзал - їхати додому. Для двох день пройшов вдало, море емоцій і задоволень.

10 . Йшли останні дні відпустки, обоє це відчували, і від цього трошки було сумно. Звикли один до одного, що не хотілося надовго розставатися. За цей час, що вони зустрічалися, було багато всього. Місцеві хлопці намагалися відбити охоту Володі зустрічатися з Тонею. Але він хоч і був не такий хоробрий, як йому хотілося, але зумів відбитися, і вони залишили їх у спокої. Так було скрізь, і у Володі на вулиці.

Неохоче приймали чужаків, які приходили гуляти до їх дівчат. При черговому побаченні вони, як завжди, засиділися майже до ранку. Їм було так добре разом. Півні вже перекликались на вулиці сповіщаючи що підходить час розтавання. Тоня з трепетом у голосі прошепотіла Володі ніжно на вушко: - Попести мене, Вова, мені так подобається, коли ти ніжно мене пестиш руками. - Я теж цього так хочу, але підходить вечір, я знову соромлюся. Поступово сміливішаю, а тут вже і розлучатися пора. Коли не з тобою, то я такий сміливий! А варто опинитися з тобою наодинці, як я гублюся, боюся тебе образити. - Вова ти не такий як усі, ти особливий, ти будеш вірний, не те, що інші - нахабні, дозволяють собі все. Намагаються з першої зустрічі залізти під спідницю. - Тепер після твоїх слів і я боюся тебе пестити . - Ну, ми не перший день спілкуємося, тобі можна, - тихо прошепотіла Тоня . Володя при цих словах осмілів. Він почав цілувати пухкенькі губки Тоні і в той же час її пестити руками. До чого складною для нього виявилася ця наука! Перші кроки пізнання такі важкі, все так невміло виходило, більше, мабуть, від свідомості, що він робить щось не так, що цього не можна, це напевно непристойно. І так маса питань і нуль відповідей. А дозволити собі все, що хочеться, і пестити, як хочеться і там, де хочеться, він не міг зважитися. Так що пізнати всі таємні куточки прекрасного дівочого тіла йому, як слід, і не вдавалося. Але от сьогодні, коли йому дозволено все, він зважився . Його рука, що пестила груди, поступово опустилася вниз, і проникла в трусики ....

07.01.2014 р. - 17.02.2014 р. Володимир Лютий.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
01.02.2017 Проза / Бувальщина
Серед добрих людей
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Оповідання
Про Новий рік
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Оповідання
Заначка, або Миколина пригода
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Бувальщина
Жартівники
21.11.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Головне - зберігати спокій
19.11.2017 © Ігор Рубцов / Мініатюра
Листи з минулого
Бувальщина
12.01.2017 © пі - падіння деградація занепад
Березень
12.01.2017
Перше кохання
15.12.2016 © Анатолій
Інь і ян
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 141  Коментарів: 2
Тематика: Проза, бувальщина,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 15.06.2017 20:43  © ... для Тетянка 

Я вдячний Вам Тетянка що знайшли час і прочитали моє оповідання "Перше кохання".Ви перші хто мені тут написав.Мені тут не звично,то і буваю дуже рідко.І я тут мало що знаю та умію.Даже на вашу сторінку не можу зайти,щось не виходить.Тільки що й зумів це Вам тут дати відповідь.Дякую Вам!

 08.06.2017 14:30  Тетянка для © ... 

Дякую, Володимире! Зачиталась) Яка гарна, зворушлива і хвилююча історія першого коханя у Вас. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +90
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +134
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +131
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +74
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.03.2012 © Микола Щасливий
01.04.2012 © Каранда Галина
16.10.2012 © Істерична Бруталка
12.04.2011 © Закохана
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди