Про злободенність нової постановки "Графині Маріци" в Київській опереті
з рубрики / циклу «Не кидай Батьківщину милу...»
Поділюся враженнями про чудову «Графиню Маріцу» угорського композитора Імре Кальмана – нову театральну перлину, поставлену на сцені Київської оперети. Виставу спершу дивилися з верхнього ряду ярусу (майже під стелею ), хоча в антракті перемістилися в партер – на "приставні" вільні місця. Отже,
патріотизм (по-перше), вишуканість акторської гри (по-друге), розкішні і водночас зі смаком підібрані костюм (по-третє)… Але – найголовніше – атмосфера в залі: глядачі аплодують дуже часто, оскільки багато реплік – про наше сьогодення. Вони органічно вплітаються в основний текст вистави, часом перетворюючи її на злободенну, актуальну, гостру пародію на «сильних світу» в нашій багатостраждальній країні.
Ми – в захопленні. Кожна мить цієї незабутньої події – про те, що Україна живе, вона не втрачає почуття гумору, сміючись з пихатих нуворишів і співчуваючи бідним, але благородним закоханим. Патріотизм не є щось занадто гучне, ні, – це ЛЮБОВ, яка вихлюпується з глибин серця у найвищі хвилини піднесення. І кожен, КОЖЕН – від знаменитого актора до скромного суфлера – може зробити свій достойний внесок у справу відродження НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХУ. Варто лише бути НА СВОЄМУ МІСЦІ – у цей час, з цими людьми, у цьому місці. Ми – щасливі: нам ВДАЛОСЯ виконати усі ці три умови. Наснажені, піднесені повертаємося додому. Ще буде багато таких вистав і багато роботи… АЛЕ МИ ВИЖИВЕМО. І ПЕРЕМОЖЕМО. Вірю у це!
***
Новий вірш, присвячений «тихим павукам», вирішила долучити до цієї публікації. Отже,
ПАВУКИ ЛЮБЛЯТЬ ТИШУ
Павуки, жиріючи у тиші,
Крівцю теплу цідять із людей…
Здобич не пручається, ледь дише…
Хрип глухий – зі змучених грудей.
З висоти поглянь, ласкавий Боже, –
Очі не прозріють у сліпців…
Вдруге народитися не зможе той,
Хто не шанує праотців.
Повкладали в голови полову,
Мізки їм скрутили н а б і к р е н ь…
Можновладні пики гонорові –
На телеекранах – ніч і день.
Серед божевілля, серед смути,
Посеред небачених світів
Зріє ДУХ. Мужніють справжні ЛЮДИ.
Хай знайдуть управу на катів!
Павуків, що дуже хочуть ТИШІ,
Викинуть з павучого гнізда…
Україну янголи колишуть –
Зникнуть КРОВОПИВЦІ без сліда!
P.S. Коли ми жили в Угорщині, мені було шість років. Пам’ятаю дуже багато… Благословенна країна, особливо у шестидесяті роки минулого століття. З величезною теплотою пригадую своїх перших друзів – маленьких естонців, казахів, росіян… Ніхто ні з ким не сварився, жили по-людськи. У військовому містечку, де ми тоді мешкали, розповідали про чемних і привітних мадярів… Хоча усі пам’ятали: був п’ятдесят шостий, коли пролилася кров угорських патріотів за незалежність власної держави.
Для мене особисто Угорщина – друга Батьківщина.
