Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.02.2017 18:15Новела
Про рідний край  Про минуле  Про родину  
30000
Без обмежень
© Кисиленко Володимир

Зерна доброти

Кисиленко Володимир
Опубліковано 09.02.2017 / 39922

Зерна доброти

Сонце гинуло. Його останні промені купались в червоному зареві неба і відступали під натиском нічної синевирі кудись далеко за горизонт.

Я, малий та безтурботний, лежу посеред скошеної трави, на широкому ледве крутому пагорбі. Десь там, за такими ж пагорбами, видніються згасаючі вогнища, залишені людьми після тяжкої праці; від них повітря пропахло гірким димом. Раз за разом його перебивають інші запахи – запах трави та запах ночі, поки що ледве помітний і мимовільний.

Ти знаєш як пахне літня ніч?

Вона пахне холодною вогкістю, що приносить її вітер з долин, в яких сховались від чужих очей тихі, безпристанні озера. Перед цією вогкістю ти готовий впасти на коліна і пити її, задихатись від безмежної свіжості; вона пахне землею, що цілий день гинула під гарячим серпневим сонцем, а тепер, нарешті, спочила, видихнула; вона пахне яблуками та грушами, як саме літо. Скільки не ходи, не бігай вранці, вдень чи ввечері - не почуєш ти того запаху так, як в ночі, солодкого та терпкого.

Біля вуха, десь під ним, скреготить цвіркун; я обережно, боязко беру його в руку, підношу над собою і розтискаю пальці; тільки б не зашкодити – бо не пробачу собі.

Цвіркун, вдячно заскреготівши, швидко зник в густій високій зелені, яку ще не встигли скосити, бо росте вона біля метрового урвища. А в нашій зелені і не побачиш як земля закінчиться і полетиш-покотишся ти в болючу подорож по тій траві, бур`янам та кропиві вниз, прямо до болота. Я знаю, я бачив.

Дядько Микола, сусід наш, якось звалився туди; я спочатку реготав що є сили, а як виліз він з урвища – чуть не посивів, в свої-то вісім років! Весь червоний від кропиви, в реп’яхах та хмизі, лице в болоті - чорнюче та страшне; точно межевик! Думав, звалився дядько в нору до польового, а польовий і перетворив його на нечисту силу, щоб той тепер долину беріг.

Він ще й зиркнув так на мене, почав ганятись з косою і щось бурмотати ротом, повним болотної грязюки; думав я тоді «Все, заберуть мене тепер до себе духи і стану я в норі жити, з жабами гратись та лопуха боятись».

Але ні, пронесло, дісталось тоді тільки моїм вухам, що червоніли, як стиглі помідори, ще дуже довго.

По стежині, з пагорба, спускається мій дідусь - в дешевій сорочці і старих сірих штанах, босоніж, як і я. Сідає на траву, поруч зі мною; своїми змученими тяжкою працею худими руками дістає з нагрудної кишені самокрутку, коробку сірників та палить. Від нього завжди пахло табаком; табаком та старими запиленими книгами, але це ніколи не викликало ніякої відрази, навпаки, цей запах був найрідніший.

- Матір їсти кличе.

Я мотаю зі сторони в сторону носом:

- Не хочу я їсти, я слив наївся.

- Якщо не підеш - отримаєш на горіхи. А до кого прибіжиш жалітись? До мене. А потім і я отримаю, бо жалію тебе. Ееее ні, так не піде.

- Тоді не піду додому, не знайдуть – не покарають.

- А де ж ти збираєшся спати? Невже тут?

- А чому б ні? Земля така тепла, а трава – м’яка.

Дідусь потер своє неголене сиве підборіддя, і показав вказівним пальцем на сусідню галявину, що рясно обросла блакитним цвітом:

- Не можу я тобі дозволити залишитись тут. Бачиш? Це блакитновічки. Ще мій тато - твій прадід - розповідав мені історію про цю квітку.

Сталось це ще в сиву давнину, за царя Гороха. Жила на світі дівчина, прекрасна як нічна зоря, з очами що саме синє небо. Кохала вона юнака – завидного нареченого, а юнак цей, в свою чергу, кохав її.

І ось прийшов юнак зізнаватись їй, розповів, що кохає більше свого життя і не зможе прийняти відмови.

Дівчина хотіла відповісти йому, але була такою сором’язливою що не змогла мовити ні слова і втекла.

Юнак, з відчаю свого, пішов найманцем в далекі землі і пав там від ворожої шаблі, а дівчина все життя винила себе за те, що звела в могилу свого коханого, і з горя перетворилась на прекрасну блакитну квітку, що росте тепер на пагорбах і все чекає свого коханого.

Ставши квіткою, вона не перестала бути такою сором’язливою, і тому, коли хтось поруч, вона не може закрити свої пелюстки і гине вночі від холоду.

- Діду, я не хочу щоб ці квіти гинули, о ні, зовсім не хочу.

- Я теж не хочу, тому нам з тобою потрібно якнайшвидше бігти додому.

Я зриваюсь з трави і стверджувально махаю головою:

- То скоріше побігли, діду, навперегони!

Дід сміється:

- Тільки коли програєш – не жалійся.

І ми бігли.


***


Я не знав, не знав що ти біг через біль, задихався, а після робив вигляд що все добре, відходив в сторону і жадібно ковтав повітря в свої хворі легені. Я був малий і не розумів багатьох речей, багатьох слів не міг сказати...

Дякую тобі за все. Пробач, що говорю тобі це лише через стільки років. Пробач, що говорю тобі це лише на твоїй могилі.

Що б не чекало мене там, в жорстокому і непривітному житті – я ніколи не забуду того, що ти навчив мене, ніколи не втрачу того, що дав.

Ті зерна доброти, що ти посіяв в моїй душі, я пожну і розвію по всьому світі. І колись їх стебла досягнуть неба, і колись їх колосся досягне твоєї душі.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
09.12.2016 Проза / Новела
Думки
13.05.2017 Проза / Новела
Кінцева?
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
27.06.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Короп Карл
27.06.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Коли твоя дівчина вагітна…
27.06.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Понеділок
26.06.2017 © Ольга Білицька / Оповідання
Вона не вміла казати "ні"
25.06.2017 © Маріанна / Мініатюра
Двері
Новела Про родину
03.04.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Старий
09.02.2017
Зерна доброти
20.05.2016 © Ольга Моцебекер
Чужа
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 70  Коментарів: 3
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.02.2017 00:54  Ірина Мельничин для © ... 

Дуже сподобалось. Свіжо, реалістично, відверто, страшенно проймає. Світла сумна новела 

 12.02.2017 17:54  Володимир Лютий для © ... 

Просто не має слів,як мені сподобалось. Красиво описана природа,читаючи я відчував ніби- то сам знаходжусь серед такої живої краси.В кожному реченні відчувається любовь до природи до людей.Дякую! 

 10.02.2017 12:22  Ольга Моцебекер для © ... 

То прекрасно, Володимире. І запах літньої ночі відчувся, і легенда зацікавила, і добра пам"ять про дідуся. І те розуміння дідусевої любові розчулило. Саме ці рядочки найсильніші - "... ти біг через біль, задихався, а після робив вигляд що все добре, відходив в сторону і жадібно ковтав повітря в свої хворі легені...Ті зерна доброти, що ти посіяв в моїй душі, я пожну і розвію по всьому світі. І колись їх стебла досягнуть неба, і колись їх колосся досягне твоєї душі". 


Щира проза завжди має свого читача. Сподобалося, як написали.

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +40
28.05.2017 © Борис Костинський
Порівняння українських та російських літсайтів +68
25.05.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Київ +30
17.05.2017 © роман-мтт
Увага, конкурс! +58
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
27.06.2017 © Андрей Осацкий
27.11.2014 © Серго Сокольник
04.05.2012 © Олекса Т
17.06.2017 © Ігор Рубцов
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди