Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.02.2017 03:35Бувальщина
Про тварин  
Старі соми не ловлять ластівок над Бугом
Рейтинг: 5 | 3 гол.
Для дорослих (18+)
© роман-мтт

Старі соми не ловлять ластівок над Бугом

реальне
роман-мтт
Опубліковано 13.02.2017 / 39969

Згадую як я, коли було дванадцять років, з братом – він на три роки старший, їздили на Торфи. Відправила нас бабка наша накосити кролям мішок трави під вечір. Дала нам два старі серпи і мішок «кубінський» для «люцерки».


Ми виїхали вєліком за село на берег Бугу. Вечір, але ще жарко – сонце напекло степ немилосердно. Злазимо з вєліка біля невеличкого обриву – це і є Торфи, місце де ріка круто повертає, уповільнюючи свою течію. До села – десь півтори кілометри.


Торфи – гарне місце: колись давно скопичилося на цьому повороті багато муляки, яка і стала з часом гарним торфом. Торф навіть активно добували тут років двадцять назад, брат каже. Обрив невеликий: метри зо два максимум. Глиняна стіна витоптана в два яруси, поросла кропивою, тут навіть пороблені місцями приступки – рибалки сюди приїздять по сомів: риба обожнює селитися в ямах, що лишилися тут після видобутку торфу.


Давно ж це було – 1992 рік: в Бугу ще ловили тоді сомів! Іноді в нього навіть запливали білуги з Чорного моря. Останню, кажуть, застрелили з рушниці десь в середині 90-х і більше не бачили з того часу.


А ще, кажуть, сомів тримав давно колись місцевий пан, що жив за п’ять кілометрів звідси у Прибужжі. Жахливий був чоловік. Це його той великий двоповерховий, але вже напіврозвалений будинок, перед яким зараз бар у дядька Ліванджі в старому шкільному спортзалі. А перед тим в колишньому маєтку була школа мистецтв – так, то велике село, навіть на карті є, а ще раніше – стара сільська школа знаходилася, до того як нову при комуністах збудували.


Так от: у того пана на подвір’ї десь був глибокий колодязь, в який ще його батько вкинув маленькими двох сомів. А потім людей туди кидав їм – які не корилися панській волі. Більше ста років минуло, а люди досі переказують цю історію, як триметрові потвори розривали живих людей, тільки плескіт стояв на пів села… Колодязю, правда, нема – засипали давно, десь він на території горіхового саду закиданий землею стоїть.


Але сомів всі бояться. Всі знають якого сома спіймав дядько Іван з Комишів, коли та риб’яча мордяка заважала перемикати важіль коробки передач, а хвіст затуляв все заднє скло в старенькому Іжаку-комбі. І того дядько Іван нічого не бачив в дзеркало заднього виду, що було в нього в салоні. Всі знають, як пропадали на Бугу малі діти, які гралися при березі. Або як соми вистрибували з води над обривами і хапали необережних юнаків чи дівчат, що сумували над водою. І всі знають, як не знаходять часто утоплеників в Бугу – соми вправно справляються зі своєю головною задачею річкових чистильників.


Але ми з братом вже стоїмо при березі.

– Спочатку накосимо чи скупаємося? – питає брат. Він дивиться на річку. Я – думаю.

– Давай накосимо, поки комарі не гризуть. А потім швидко скупалися – і додому.

– Я по темному не хочу купатися. Тут соми…

– І шо, що соми? – питаю я.

Десь під берегом гучно сплескує вода, але ми не лякаємося – це видра шовбуснула в річку. Підходимо до краю обриву – он вона попливла, здорове-е-ецька.

– Щось не хочу я косити, – каже брат і дістає сігарєти, – Будеш?


Ми дивимось на річку, на кропиву, якою поріс обрив, куримо гіркий синій «польот» без фільтру. Брат каже:

– Шо, Ромка, тебе кропивою колись били?

– Нє, – перелякано кажу я, розуміючи, що можу вихватити.

– А мене били… Нічого так: трохи попече і перестане, кажуть шо це навіть полєзно.

– Та шо там полєзне – пече ж! – дивуюся я.

– Від ревматизму допомагає – не буде тоді його довго. І комарі тоді не кусають, ну як: кусають, але ти не відчуваєш. – авторитетно заявляє він.


Я стою над річкою і думаю про ревматизм. Я вже знаю що то таке: бабка наша поки зранку розходиться, каже, пів дня пройде, а потім нічого так – нормально бігає, хоча і кляне коліна, і той ревматизм на чому світ тримається.


– Ти бачив колись як соми ластівок ловлять? – зненацька питається він, вириваючи мої думки, які пливуть так само повільно як хвилі Бугу.

– Як це? – здивовано питаю і не вірю, що таке взагалі може бути.

– Сідай, будемо дивитися.


Ми сідаємо над берегом. Мовчки спостерігаємо за поверхнею води. Сонечко вже при землі. До води злітаються ластівки – схопити перед сном комах, що юрбляться над теплою водою – їх манить сюди тепло напеченої за цілий день річки, яка перетворюється ввечері на саме привабливе місце для комашні.


Я теж знаю, що вода тепла – вона навіть здається теплішою ніж вдень. Але ж гадські комарі: я також вже знаю, що таке купатися ввечері, коли ці потвори можуть обкусати тебе всього, поки ти навіть не вийшов на берег. І тоді два-три кроки, щоб вилізти та обсушитися, перетворюються на якийсь безладний танок з поплескування себе по всьому тілу. А в фіналі маршруту «вода-берег», ти від злості, що ця летюча гидота геть не зважає на твою силу, починаєш лупцювати і ляскати себе по всьому тілу, енергійно розмахувати руками довкола, аби вони тільки не встигли зайти на посадку чи то на твоє плече, чи лоб, чи на ноги – "гризуть немилосердно", як бабка моя казала.


Цікаво: від кропиви сильніше пектиме спину чи менше, якщо нею ганяти комарів? Знову замислюсь і дивлюся на річку. Зненацька брат тихенько штовхає мене. Я дивлюся на нього, він – киває головою у бік і шепоче: «Дивись, там де комиші ростуть…».


Я дивлюся трохи ліворуч, де берег поріс осокою. Біля води кружать з десяток ластівок: дві-три з них постійно проносяться над водою на різних курсах, поки інші здіймаються чи заходять на віраж. Там мабуть тихо і набралося до біса комашні. Вечір і так спокійний, без вітру, а там – прямо закуток з берега і трави. Ластівки продовжують носитися над водою. «Дивись, дивись!» – шепоче мені брат.


Я дивлюся: політ птахів зачаровує. Вони граціозні, тендітні, стрімкі. Які ж вони вправні на своїх віражах. Чую, як шурхотять вогким вечірнім повітрям крила. Коли вони здіймаються над річкою, то вечірнє сонце підсвічує їх білі животи до помаранчевого кольору, а дзьоби стають майже кривавими. Які ж вони гарні, легкі і швидкі. Я задираю голову, щоб дивитися як птахи змінюються під світлом сповзаючого за обрій Сонця.


«Та над водою дивися! – роздратовано шепоче брат, – зараз почнеться!». Я вертаюся до реальності і дивлюся на воду. Птахи пролітають над нею низенько-низенько, хіба що не чиркаються крилами об поверхню Бугу – сантиметри три-чотири, не більше, а може і менше. Граціозно…


Проходить секунди три. З-під води, повільно, під кутом, висувається здоровенне рило сома. Він відкриває рота. Ластівка на льоту потрапляє до нього в пащу. Сом закриває свої щелепи і так само повільно, під тим самим кутом, наче потурбований важкий поплавок, зникає під водою. Поки він занурюється, я встигаю побачити білі кінчики крил: вони навіть не здригаються, лише стирчать з різних боків сом’ячої ротяки.


– Бачив? – питає брат.

– Да-а-а-а… Слухай, а більші тут є?

– Великі соми не страшні. Вони здоровенні, дуже великі, але всі лежать при дні, під старими деревами і не ворушаться. Жеруть ото що згори впаде. Я пірнав, там – трохи далі. Тягав їх навіть за морди. В них мордяки наче якимось мохом порослі. Воно тільки пащеку відкриває, а сунутися ні вперед, ані назад – не може, лежить як колода. Я намагався витягти – але не зміг – важкі дуже. А це – молоді соми. Це ще маленькі насправді, людину такий не затягне.

– А може це не сом, а видра?

– Ти що не бачив?

– Та бачив…

– Курити будеш?


Сидимо, куримо. Потім йдемо косити, а після того – купаємося. Я іноді дивлюся на воду – чи нема поруч сома. Граємо в «качки». Брат каже мені, що поруч щось пропливло велике. Я – не вірю йому, бо він сміється, і я розумію, що він бреше – лякає мене. Але все одно уважно кілька секунд вдивляюся в воду, прислухаюся до течії в себе під ногами. Ні, точно збрехав – нема там нічого, хоча дно слизьке – муляки тут повно, бо це ж Торфи.


Недовго бовтаємося у воді, бо скоро таки сонце вже остаточно сяде. Виходимо на берег, стоїмо трусимося: в воді ввечері тепліше, ніж на березі. Брат вириває при землі гілку кропиви і намагається вдарити мене по спині. Я бачу це, прихиляюся, закриваюся рукою. Попадає по передпліччю та зап’ястку. Пече. Чухаюся. Брат сміється і каже: «Нічого, то полєзно – ревматизму в старості не буде!».


Закидаємо мішка на «багажнік», перетягуємо його двома резинками з порізаної велосипедної шини, і йдемо степом у село. Сонце майже сіло. Вечір – тихий, чути стрекотню коників, шурхіт якихось комах та репіння старих шин вєліка на покручених «вісімкою» колесах, які нам ще бити ціле літо.


Ми йдемо повільно: я збоку, а брат котить велосипеда за руль, бо їхати з таким мішком – не можна. Ні, можна, звісно, але падати в пилюку після купання нікому не хочеться: чи в перший раз? Йдемо без розмов, кожен при своїх думках.


Да-а-а-а, старі соми – не ловлять ластівок над Бугом…





- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

 


Довідка

 

Великих сомів ловили в різний час і в різних країнах. До прикладу, в українському Дніпрі (де сом вважається цар-рибою), за непідтвердженими даними, зловили 288-кілограмового сома довжиною 4 метри. У Дністрі ж витягнули сома вагою 320 кг. І знову ж за непідтвердженими даними в 1830 році найбільший сом у світі був спійманий на Одері. Його вага склала 400 кг. Щелипи дорослого сома довжиною 3 метри можуть бути до 1 метру в діаметрі у відкритому стані.

Голодні соми досить страшні. Відомі факти, коли риба накидалася на згнилі ганчірки і навіть вихоплювала білизну з рук жінок, які полоскали одяг у водоймах. У сома є сили, щоб перевернути човен, а при бажанні вони можуть порвати риболовну сітку і повести за собою лодку. Факти поїдання сомами живих людей і великих тварин (а не тільки трупів) фіксувалися в Україні на Дніпрі (поруч з о. Хортиця), в Італії, Китаї, Казахстані, Бразилії, США і інших країнах світу.

В Римі зафіксовано напади сомів на птахів та річкових видр. В Україні - напад на туристів з Польщі (кажуть, вони не вижили). Легенди ж про сомів-людоїдів присутні майже в усіх народів світу, які з ними стикалися протягом своєї історії.

Сом вважається мирною рибою, але його поведінка під час голодування змінюється докорінно: він здатен нападати на все живе, аби прохарчуватися та вижити.

Соми, до речі, є повсюди і завжди: вони довго можуть жити без їжі (того і скаженіють щодо людей коли голодні). Вид не відноситься до вимираючого - в річках України їх з головою. До речі дуже пристосовуваний вид: на Ташликському ВДСХ, що обслуговує Південо-Українську АЕС - це єдиний вид, що там лишився, практично - жеруть один одного, люди кажуть :)))


Джерела:

• //gonefishing.org.ua/lovlya-ryby/rizne-rozdumy-statti/samyy-velykyy-som-ta-somy-lyudozhery);

• //paranormal-news.ru/news/v_rime_gigantskie_somy_mutanty_pozhirajut_ptic_i_krys/2013-05-25-6942;

• і рідненька Вікіпедія -куду ж без неї, та ще з десяток сайтів :)

Zp-місто лютий 2017
15.02.2017 Проза / Мініатюра
Унікальність (Фантастично) / Мініатюра | роман-мтт
Попередня публікація: 11.02.2017 Проза / Мініатюра
Вісник (один світ - один колір) / Мініатюра | роман-мтт
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
04.09.2018 © Леонід Пекар / Мініатюра
Відьма
15.08.2018 © Надія / Бувальщина
Мудра Ольга Іванівна
13.08.2018 © Світлана Нестерівська / Мініатюра
Поріг чутливості
11.08.2018 © Зельд / Нарис
Підсвідомість обирає...
12.07.2018 © Світлана Нестерівська / Мініатюра
Гуманітарій - не машина)
реальне
07.10.2016
Хроніки міста D (фантастично-реальне)
05.02.2017
Вагітна у 16 (або "Я люблю СТБ")
13.02.2017
Старі соми не ловлять ластівок над Бугом (реальне)
04.03.2017
Родевичі (реальне)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3
Переглядів: 147  Коментарів: 4
Тематика: Проза, Бувальщина
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.02.2017 14:20  © ... для оксамит 

Ми серпами траву різали - а все одно казали "накосити".

А соми є всюди і завжди: вони довго можуть жити без їжі (того і скаженіють щодо людей коли голодні). Вид не відноситься до вимираючого - в Десні їх з головою. До речі дуже пристосовуваний вид: на Ташликському ВДСХ, що обслуговує Південо-Українську АЕС - це єдиний вид, що там лишився, практично - жеруть один одного, люди кажуть :)))

Дякую, що читаєте. 

 13.02.2017 13:46  оксамит для © ... 

Я дивлюся: політ птахів зачаровує. Вони граціозні, тендітні, стрімкі. Які ж вони вправні на своїх віражах. Як шурхотять вогким вечірнім повітрям крила. Коли вони здіймаються над річкою, то вечірнє сонце підсвічує їх білі животи до помаранчевого кольору, а дзьоби стають майже кривавими. Які ж вони гарні, легкі і швидкі. Я задираю голову, щоб дивитися як птахи змінюються під світлом сповзаючого на обрій Сонця....
Навіяли дитинства.., був час коли на Десні теж водилися величезні соми, може й зараз є.., давно не була... а косити й досі не дуже вмію, руками швидше) (це як по молочай треба було йти, гуси його обожнюють))))) ДЯКУЮ!!! ДУЖЕ СПОДОБАЛОСЬ!!!!!!!!!!! 

 13.02.2017 09:39  © ... для Каранда Галина 

дякую! 

 13.02.2017 06:49  Каранда Галина для © ... 

) відволікаюсь від сомів: які ж знайомі "кубінські" мішки))
цікаво написано. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.09.2018 © Суворий
Закарпатська криза: Гітлєр проти передачі всього Закарпаття мадярам, Польща - за (жовтень 1938)
18.09.2018 © Суворий
Завершення Судетської кризи: чехи підкорились Гітлеру, нова війна питання часу (жовтень 1938)
18.09.2018 © Суворий
Напад польських військових на українські села Стримба та Кабарівці (серпень 1938)
08.09.2018 © Суворий
Радянською Україною ширяться повстання і заворушення (жовтень 1938)
07.09.2018 © Суворий
Конфлікт довкола Закарпаття: чехи дають автономію, мадяри домагаються анексії (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.11.2011 © Микола Щасливий
01.12.2010 © Журналіст
12.04.2011 © Закохана
03.04.2012 © Тетяна Чорновіл
21.09.2010 © Журналіст
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди