27.02.2017 20:43
для всіх
163
    
  3 | 3  
 © Леся Геник

Мине

Перемовчу цю мить, пережурю цей день,  

а небо знов нахилиться й заплаче. 

Я знаю, що мине, і добре, й зле мине,  

і буде так, що й не було неначе. 


І тільки вітер змін у віття шугоне,  

і заколише цю нестримну тугу,  

що перейшла собі негадано мене 

і знов намалювала чорну смугу. 


Але відрада є - із хмари сипоне 

білезним снігом, бо зима ще нині. 

І в душу увійде освяття неземне 

й засіє світлом річища полинні. 


І я скажу собі - агов, дівице, не 

давай себе здолати сірій втомі! 

Бо, знаєш, так бува, хтось волю обітне 

і відчай оселяється у домі. 


А ти його жени, своєї хай не гне 

і хай не пеленає в тугу стіни. 

Міняється усе, і радісне, й сумне,  

і навіть те, що нібито незмінне. 


Тож приголуб цю мить, і цей журливий день,  

і небо пригорни, нехай не плаче,  

бо й біль оцей мине, усе колись мине,  

і буде так, що й не було неначе... 


14.02.17 р. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.02.2017 10:25  Тетяна Белімова => © 

Прагнемо вітру змін)) Колись дуже гарну пісню на подібну тему написав Цой.

 28.02.2017 03:35  Серго Сокольник => © 

...усе колись минає... Знають люди-
Колись надійде час, і нас не буде...

 27.02.2017 22:20  Олена Вишневська => © 

чудові рядочки!
Насправді все минає...

 27.02.2017 22:00  Надія Крайнюк => © 

Цікавий, оптимістичний вірш. Дякую Вам, пані Леся! Хай щастить! З повагою!