28.02.2017 22:25
для всіх
121
    
  3 | 3  
 © Савчук Віталій Володимирович

Східці

Східці

з рубрики / циклу «проза»

Наше життя напевно найбільше всього нагадує східці. Але не звичної будови, а щось на кшталт конструкції з певною кількістю сходинок у гору, а потім вниз. 

Народжується людина і доля встановлює її на першу щаблинку. А потім наш перший крок – друга, перше слово- третя і так далі і далі…так ми рухаємося по життю, але одні люди роблять добрі справи і впевнено крокують до верхівки, а інші роблять прикрі справи і тупцються на місці, або й взагалі скочуються на нижчі щаблини… і добре, якщо поруч опиниться хтось, хто підтримає тебе коли ти оступишся, а коли ні? Так людина і опускається на самісіньке дно буття. І скніє на тім дні, ні радощів, ні зиску від того існування не маючи. Багато різних чуттів ми відчуваєм під час руху. Неуважність змушує нас робити хибні кроки, що нас стримують, надмірна довірливість обертається зрадою і ти вже опиняєшся позаду і бачиш попереду спину суперника. Нестриманість гарантує появу палкого бажання перестрибнути враз через дві сходинки, та це часто призводить до банальних падінь, що супроводжуються болючим розчаруванням. Найкраще йти в гору, коли поруч є найдійний друг чи подруга і є чітка мета попереду. А ті, хто вміє кохати, кажуть взагалі отримують можливість перелітати на крилах кохання одразу через декілька сходинок, і роблять це легко і натхненно. 

А потім приходить той сумний час, коли ти досягаєш верхівки – останньої найвищої щаблинки. Тобі все ще здається, що є ще сили і бажання зробити крок в гору, та доля дає тобі потиличника і гне твою сиву голову вниз суворо вказуючи на напрямок руху. Правду кажучи і тут є ще можливість подовжити свій шлях. Не опустиш руки, підтримаєш інших, і будеш повільно йти тим шляхом отримуючи певну насолоду від дороги. Припинишся щоб навчити будь кого правильному кроку і сам затримаєшся на схилі. А коли раптом махнеш на життя рукою і посунешся тими східцями набираючи швидкість, наче лавина, той не встигнеш отямитись, як будеш біля самого підніжжя свого життєвого шляху. А що буває в кінці того шляху? Звісно ж що вихід… і звісно що вже не на пенсію, а за двері! А за дверима що? А от за дверима вже зовсім інші східці. 

І тільки від того, як ти йшов по життю за життя, буде залежати куди ти будеш йти далі чи то вгору, чи вниз… 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 01.03.2017 10:09  Тетяна Белімова => © 

Віталію Володимировичу, ріднесенький, лише покажіть, хто там дає Вашим ЛГ потиличники і зіштовхує їх із шляху...
Твір мудрий і світлий, хоч і трішки сумний... Але, впевнена, весна принесе мажорні нотки! Щасти!

 28.02.2017 23:13  Галина Нечесна => © 

Шкода що не всі це розуміють