Пугачев

Несамовита, скажена чекання мить!

Що попереду? Смерть? Чи зцілення калікам?

Проведіть, до нього мене проведіть, 

Я хочу бачити цього чоловіка.

Три дні і три ночі -

вони виснажували моє нутро, 

Хмари з півночі обсипали льодяним

прокляттям.

Слава йому! Хай, навіть, не цар він, 

не Петро -

Сірома його любить за буйне

завзяття.

Три дні і три ночі я стежини топтав, 

В солонцях буравив очима удачу, 

Вітер волосся моє виривав, 

Дощ обмолочував, цепами наче.

Та озлоблене серце знайде для помсти

поживу, 

Цю голову із плечей не зірвуть запеклі

бої, 

Оренбурзька зоря верблюдицею

червоношкірою

Молоко світанкове роняла до рота

мені.

І прохолодне, коряве вим’я

Щомить

Притискав до очей, 

полегшення дарував

запаленим повікам, 

Проведіть, 

до Нього мене

Проведіть!

Я хочу бачити цього

Чоловіка!