Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.03.2017 10:22Вчені
Про літературу  
10000
Без обмежень
© ВРуп

Життя Бертрана Рассела

ВРуп
Опубліковано 10.03.2017 / 40528

В своїй “Автобіографії” Бертран Рассел писав : “Всю мою жизнь пронизывали три страсти, простые, но неодолимые в своем могуществе: жажда любви, тяга к знанию и мучительное сочувствие к страданиям человечества”. Ця фраза може слугувати візитною карткою філософа, в ній – весь сенс життя Рассела, його переконань і світосприйняття.


Бертран Артур Уільям Рассел народився 18 травня 1872 року в аристократичній англійській родині. Його батько, віконт Емберлі, був третім сином Джона Рассела, лідера вігів, що обіймав пост прем’єр-міністра Великої Британії в 1846-1852 і 1865-1866 роках. Наприкінці 1889 р. Рассел поступив в Трініті-коледж(Кембридж), де навчався з жовтня 1889 року по червень 1894–го і як наслідок отримав чудову освіту в галузі математики й логіки. В ці роки він захоплюється математикою, логікою, філософією, в 1896 році пише докторську по геометрії і невдовзі стає визнаним вченим; в 1908 р. його приймають в Королівське наукове товариство. Походженню Рассел має завдячувати непохитним переконанням в своєму праві на голос. Він сприймав як належне свою можливість доступу до представників уряду і мав впевненість в тому, що до його думки будуть прислухатися. Це стало основою активної суспільно-політичної діяльності Рассела, апогеєм якої став період Першої світової війни. Сам він так описує зміни, що відбулися в його свідомості в цей період: “Я вынужден был пересмотреть свои взгляды на человеческую природу......... Раньше я полагал, что любовь к своим детям - естественное родительское чувство, но война убедила меня, что оно встречается крайне редко ......... До тех пор я думал, что большинство интеллектуалов любит истину, но вот вновь обнаружилось, что едва ли десять процентов из них предпочитают правду собственной популярности”. 


Для пояснення поглядів Рассела слід сказати, що його родина у всі часи виділялася своїм лібералізмом на фоні англійської аристократії. Ще в 1683 році одного з його предків лорда Уільяма Рассела було страчено за участь у боротьбі проти королівського деспотизму і релігійної нетерпимості. Батько Бертрана був пацифістом і прихильником “світового уряду”. Мати мала радикальні погляди на проблему нерівності в тогочасному суспільстві і була борцем за права жінок. Вперше свої погляди на процеси, що відбувалися в суспільстві, майбутній політичний діяч висвітлює в своїй книзі “Германська соціал-демократія”. В 1908 році він стає членом “Фабіанського товариства”, члени якого були згуртовані довкола ідеї поступового перетворення капіталізму в соціалістичне суспільство на основі кардинальних змін основних суспільно-політичних інституцій. В 1914 – 1965 роках Рассел є членом лейбористської партії, його вихід з якої був спричинений політикою партії в ході Карибської кризи 1965 року. В 1910, 1922, 1923 роках Бертран Рассел балотується в парламент, але жодного разу не отримує достатньої підтримки перш за все через свої атеїстичні погляди. Під час Першої світової Рассел приєднується до Союзу демократичного контролю, стає учасником активної антивоєнної пропаганди, бере участь в чисельних мітингах, за що в 1918 році потрапляє на півроку до в’язниці. В 1920 році вирушає до Радянської Росії, де мав особисті зустрічі з В.І. Леніним, Л.Д.Троцьким, але результат поїздки – книга “Практика й теорія більшовизму” – був критичним по відношенню до радянського устрою. Будучи пацифістом, в 1955 році Рассел стає одним із співзасновників Пагоушського руху разом із А.Ейнштейном, Ф. Жоліо-Кюрі та іншими відомими науковцями. Це був рух вчених, які виступали за мир, роззброєння, міжнародну безпеку, попередження світової війни і наукову співпрацю. Разом з Жан-Полем Сартром Рассел був ініціатором розслідування військових злочинів США у В’єтнамі. В 1963 році стає засновником “Фонду миру”. 


Втім, до 1914 року політика мало цікавила Бертрана, він всеціло присвятив себе науці, спершу як студент Кембриджа, потім – як його викладач. Рассел писав, що з дитинства бачив перед собою дві основні цілі: “Я, с одной стороны, хотел выяснить, возможно ли познание, а с другой - сделать все что в моих силах для создания более счастливого мира”. Молодий успішний вчений, Рассел стає засновником математичної логіки. Справжню славу Бертрану Расселу приніс тритомник “Principia Mathematica”(1910-1913), створений ним спільно з А. Уайтхедом. Яскравим прикладом расселівського логіцистського підходу в математиці є парадокс “класа всіх класів, що не є членами самих себе”, який звів нанівець тогочасне переконання в несуперечливості і повній формалізації теорії множин.



Логіцизм Рассела і прагнення до математичного обґрунтування всіх явищ не могли не вплинути і на його філософську концепцію світобудови. Рассела-філософа пам’ятають як засновника англійського неореалізму, неопозитивізму, теорії логічного атомізму, прихильника теорії “нейтрального монізму”. Під час навчання в Кембриджі філософ знаходився під впливом неогегельянських ідей абсолютного ідеалізму, але надалі стає противником ідеалістичної метафізики, заклавши початок традиції аналітичної філософії.

“Логика есть сущность философии”, – писав він, визначаючи найважливішу якість філософії в можливості усувати різноманітні парадокси, не підвладні класичній науці. В своїй праці “Історія західної філософії”(1945р.) він характеризує філософію як “ничейную землю между наукой и теологией”. Рассел не обмежує свої філософські погляди голою логікою і виключно аналітичним формуванням тез. Він сам казав про притаманний йому “інстинкт реальності”, що допускає наявність у світі “чуттєвих даних”, об’єктів здорового глузду та універсалій( властивості та відношення ). Водночас, Бертран Рассел був твердо переконаний, що філософ-аналітик має знайти логічні способи заперечення сумнівних сутностей, якими переповнена метафізика. Він розрізняв два види знання: “знання-знайомство”, що є першопочатковим і безпосереднім знанням про чуттєві дані і універсалії, та “знання по опису”, що є другорядним. “Знання по опису” – це знання про певні фізичні об’єкти чи, скажімо, психічний стан інших людей. 

Рассел, як вже було сказано вище, був засновником неопозитивіської течії в філософії XX століття, а точніше її першої фази – логічного позитивізму. В основі його поглядів лежало твердження про те, що предметом філософії не може бути не лише теорія буття, а й теорія пізнання, дослідження яких незворотньо призводить до заглиблення в сферу метафізичних проблем. На думку Рассела, філософія, будучи особливим способом теоретизації, взагалі не має предмету дослідження. Натомість процеси мислення і пізнання можуть бути доступними логічному дослідженню лише в мовній формі. Філософ намагався встановити відповідність елементів мови і світу, тим самим закладаючи підґрунтя ідей логічного атомізму. Елементам реальності в цій концепції відповідають імена, атомарні і молекулярні речення. Істинність чи хибність молекулярного речення залежить від істинності атомарних речень, що входять до його складу. В логічно досконалій мові, на думку Рассела, кожен символ має відповідати компонентам деякого факту, що дасть змогу побудувати чітку, не парадоксальну систему світу.

Теорія “нейтрального монізму” Рассела була вперше представлена в 1920 році в праці “Аналіз свідомості”. Це була спроба поєднання ідей біхевіоризму з ідеалістичними позиціями тогочасної фізики, ідеями “дематеріалізації матерії”. Бертран Рассел відхиляє філософський поділ на матерію і дух, критикує субстанціалістські концепції свідомості та ідею інтенціональності знання(необхідність співставлення кожного акту свідомості з певним предметом). Матерія для Рассела – логічна фікція, не що інше, як зручне означення сфери дії каузальних законів.

Якщо розглядати філософську концепцію Рассела в цілому, можна стверджувати, що його пояснення явищ, які відбуваються в світі, носять більш психологічний, ніж фізичний характер. В більш пізніх роботах тенденція психологізації філософського і наукового знання Рассела лише посилюється.



Містицизм і логіка. Огляд твору


“Мітицизм і логіка” є одним з найбільш відомих творів Рассела. Невелика стаття, опублікована в 1917 році, є скоріше збіркою власних роздумів автора, аніж повноцінним філософським трактатом. Втім, саме її можна вважати тією працею, що в змозі найповніше передати основні ідеї Рассела-філософа. 

Логіцизм, схильність до якого є візитною карткою цього філософа, вимагав від Бертрана Рассела співставлення його ідей з ідеями найвпливовіших філософських течій. Добре знайомий з ідеями неогегельянства та основними канонами ідеалістичної метафізики, Рассел водночас не сприймає теорію буття як можливий предмет вивчення філософії. Метафізика, уособлюючи в собі одвічне бажання людства осягнути думкою світ в цілому, за думкою Рассела “всегда развивалась в единстве и конфликте двух противоположных человеческих импульсов: один из них побуждал к мистицизму, другой - к науке”. В своїй статті філософ пояснює можливість співіснування та взаємодії містичних та логічних мотивів у свідомості людини. Намагаючись прийти до істини, людина не може керуватися виключно логічними міркуваннями, так само неможливо скласти об’єктивне враження про світ виключно на основі інсайту. Як приклад, Рассел наводить двох філософів “несомненное величие которых определяется тем, что им удалось достичь органичного соединения того и другого”. Вчення Геракліта, в основі якого лежить твердження про те, що “огонь есть единая неизменная субстанция, преходящими фазами которой являются все видимые вещи” на думку Рассела є науковим по своїй суті, незважаючи на невідповідність знанням сучасної науки. Водночас Геракліт, намагаючись надати вичерпний опис світу, пояснює поняття “вічність”, кидаючи свою знамениту фразу “Вечность есть играющее дитя, которое расставляет шашки: царство над миром принадлежит ребенку”. Це емотивне речення є свідченням поєднання містичних поглядів давньогрецького філософа з його спробами логічно описати процеси, що відбуваються в довколишньому світі. Аналогічну двоїстість філософії Рассел вбачає і в працях Платона, хоча містична складова його вчення “явно сильнее и всегда одерживает победу в ситуациях острого конфликта”.

Основним недоліком ідеалістичних ідей багатьох філософів Рассел вважає відсутність неупередженості при побудові їхньої концепції буття. Будь-який ідеал, за думкою філософа, може бути життєздатним лише будучи узгодженим з реаліями оточуючого світу, але такий союз буде нестійким, якщо “идеал страшится факта или требует, чтобы мир заранее подчинился его желаниям”. В основі містицизму, на думку Рассела, лежить віра в можливість інтуїтивного проникнення, яка приходить у вигляді відчуття того, що “тайна раскрыта, что истинная мудрость внезапно стала очевидной”. Втім, не існує людей, які б сприймали світ виключно таким чином. Відчуття інтуїтивного проникнення можна скоріше порівняти з відчуттям ейфорії. І після того, як ейфорія пройде, обов’язково з’явиться бажання логічно підтвердити свої переконання. Але розуміння і осмислення при такому підході прийде вже після того, як переконання в своїй правоті глибоко засіло у свідомості людини і буде підвладне інтуїції. Це є, на думку філософа, основною причиною неспроможності і частково небажання містиків пояснити явище існування оточуючого світу, якому немає місця в концепціях останніх. Рассел не має доказів нереальності світу містика, водночас, він не бачить можливості обґрунтувати істинність містичних концепцій світобудови: “не проверенный и не подкрепленный фактами инсайт является недостаточной гарантией истинности”. Натомість, розглядаючи інстинкт та інтелект в якості можливого фундаменту, на якому можуть ґрунтуватися спроби опису світу, Бертран Рассел приходить до висновку про неможливість їх протиставлення одне одному. Протилежність цих двох понять на думку філософа є ілюзорною. При формуванні певної ідеї в основі лежить інстинкт, інтуїція або інсайт. Але при спробі узгодити цю новостворену ідею зі вже існуючими, починає працювати розум, який, на думку філософа, є не творчою, а скоріше контролюючою силою. У філософській сфері інстинктивні переконання інколи є цілковито помилковими і не узгоджуються з іншими, не менш помилковими, незважаючи на їх суб’єктивну достовірність. Для вирішення подібного роду конфліктів і потрібне гармонізуюче посередництво розуму, яке спрямоване “на то, чтобы исправить односторонность, а не уничтожить сам инстинкт”. Критикуючи теорію Бергсона, який вважав інтуїцію основою обробки нових вражень і способом “заглянути вглиб” об’єкту дослідження, Рассел стверджує, що “не интеллект и не интуиция, но ощущение снабжает нас новыми данными”. І якщо нові знання, отримані на основі чуттєвого досвіду, виявилися корисними, в цьому разі “интеллект гораздо более способен к тому, чтобы иметь с ними дело, чем интуиция”. Оскільки об’єкти вивчення філософії носять незвичайний і переважно далекий від повсякденного життя характер, інтелект при їх вивченні має перевагу над інтуїцією. 


Наступним аспектом, який розглядає Рассел при вирішенні питання істинності чи хибності містицизму, є проблема єдності та множинності. Однією з основ містичного вчення є теорія єдності всіх речей, яка закладена в основу релігійного пантеїзму і філософського монізму. В її основі лежить ідея про те, що Всесвіт є єдиним неподільним цілим, а субстанційні його частини є не що інше, як ілюзія. Звідси, зокрема, витікає ідея про неможливість небуття. Бертран Рассел знову ж таки не наводить жодних міркувань, що можуть довести чи спростувати цю концепцію. Натомість він акцентує увагу на неподоланність віри містика в побудовану ним реальність. Сліпа віра унеможливлює будь-які логічні міркування, які могли б обґрунтувати висунуту теорію. Найпослідовніші з містиків, на думку філософа, взагалі не користуються послугами логіки, висуваючі подібні ідеї, і “апеллируют непосредственно к результатам инсайта”. Доводи тих, хто все ж захоче підкрипити свою інтуїтивну гіпотезу логікою, будуть формуватися, виходячи з вже існуючого результату і суперечити реаліям оточуючого світу. Така логіка, за словами філософа, буде мати риси упередженості й лицемірства. “С мистическим чувством единства связано чувство бесконечного покоя”, – пише Рассел, пояснюючи цим той спокій, з яким багато філософів сприймали несумісність своїх теорій з повсякденними науковими фактами, які є загальноприйнятими і користуються довірою більшості людей.


Одним з найголовніших положень багатьох метафізичних філософських систем є ідея нереальності часу. В філософії, особливо за часів античності, тривалий час домінувало переконання, що дещо справді реальне має бути нерухомим. Ця концепція виключає існування часу. Рассел, будучи супротивником цієї ідеї, писав: “Аргументы в пользу того, что время нереально и мир чувств иллюзорен, следует, я думаю, считать ошибочными”. Натомість він наводить певні власні думки з приводу поняття “час”. Значення часу, на його думку, має більш практичний, ніж теоретичний смисл, є підвладним скоріше нашим бажанням, ніж істині. Водночас, минуле і майбутнє є так само реальні, як і теперішнє. За словами Рассела, минуле, коли воно іще було для нас майбутнім, мало б бути таким самим, як тоді, коли воно вже стало минулим. Звідси випливає, що різниця між минулим і майбутнім не є їх внутрішньою характеристикою, а існує лише по відношенню до нас. Для неупередженого спостерігача різниці між минулим і майбутнім немає. За приклад невдалої спроби філософської теоретизації поняття часу Рассел наводить еволюційну концепцію, представниками якої були Ніцше і Бергсон. Свою позицію він пояснює тим, що “эволюционизм, опираясь на прогресс, означающий изменение от худшего к лучшему, позволяет времени стать тираном, вместо того чтобы сделать его своим слугой”. Оскільки люди представляють речі за велінням розуму, не має значення, чи буде ця ідея речі минулою, теперішньою чи майбутньою. Саме вміння такого представлення на думку філософа не вистачає еволюціоністам. Не погоджуючись з ідеями метафізики про нереальність часу і не сприймаючи концепцію еволюціонізму, Бертран Рассел розглядає “прошлое как имеющее ту же реальность, что и настоящее, и столь же значимое, как будущее”.


В основі концепції містицизму лежить твердження про ілюзорність всього сущого. Інколи їх можна побачити стосовно понять добра та зла, але зазвичай містики стверджують, що вся реальність є добро. Рассел це описує наступним чином: “если у нас мистическое видение, - мы обнаруживаем, что весь мир достоин любви и поклонения, когда мы видим, что Земля и все простые вещи... Облачены в небесный свет, мы говорим, что есть более высокое благо, чем благо действия, и что это высшее благо принадлежит всему миру, каков он есть в реальности”. Можливість всезагальної любові надає особливої цінності містичному емоційному світогляду, але вона нічого не здатна віднайти поза людиною чи в природі світу в цілому. Містицизм не сприймає добро і зло суб’єктивні, адже вони існують по відношенню до предметів ілюзорного світу. Кардинально інший підхід до визначення цих понять належить філософії еволюції. Сам процес еволюції заснований на порівнянні сутностей. Оцінюючи світ, еволюція хоче віднайти в ньому втілення сьогоденних ідеалів: “Философия эволюции связана через понятие прогресса с этическим дуализмом худшего и лучшего, и потому ей недоступен не только тот взгляд, который совершенно не замечает добра и зла; она лишена и мистической веры во всеобщую благодать. Таким образом, различение добра и зла становится, подобно времени, тираном в этой философии и навязывает мышлению беспокойную избирательность действия.” Рассел є прихильником пояснення виникнення понять добра та зла внаслідок суб’єктивних переконань. Вони формуються у нас в залежності від того, що ми відчуваємо по відношенню до того чи іншого предмету. Водночас, такий підхід, будучи емоційно забарвленим і недостатньо абстрактним, неприйнятний для філософського визначення цих понять: “Различие мира доброго и мира злого является различием в отдельных характеристиках вещей, существующих в этих мирах: это различие недостаточно абстрактно, чтобы сделаться предметом философского рассмотрения”. Тому для стороннього глядача зло і добро в нашому світі не існують: “До тех пор, пока мы остаемся беспристрастными, мы можем спокойно говорить, что добро и зло, присущие действию, суть иллюзии”. Тому головна теза, яку висуває Бертран Рассел полягає в тому, що філософія, прагнучи до об’єктивної істини, не має нав’язувати світу своє розуміння добра і зла, яке не може бути об’єктивним.



Оцінка твору і пояснення власного бачення проблеми


“Мітицизм і логіка” є своєрідною хрестоматією філософського життя Бертрана Рассела. На мою думку, даний твір являє собою скоріше збірку критичних роздумів автора, аніж власне незалежне освітлення проблеми. Рассел показує читачу слабкі місця в ідеях свої попередників, повністю чи частково спростовуючи їхні теорії. При цьому він далеко не завжди пропонує щось своє. Описуючи своє ставлення до минулого і майбутнього, він дає їм суб’єктивну характеристику, прив’язуючи до суб’єкта спостереження, але не намагається дати пояснення єства часу. Так само, розглядаючи проблему множинності, Рассел не дає відповіді на запитання про те, чи є світ насправді єдиним цілим, чи ні. Він лише ставить під сумнів спробу містиків це зробити. Але спростування способу доведення певного факту не є спростуванням самого факту. Певно, Рассел це чудово розумів і, більш того, не намагався побудувати свою струнку теорію взамін хибних на його думку концепцій. Його метою було зовсім інше, а саме: показати принципову неможливість побудови цілісної картини буття.

Чи можна щось протиставити доказам Бертрана Рассела, які виглядають цілком логічними і непохитними? Самим доказам, напевно, – ні. Слід лише наголосити, що ці докази мають велике значення, якщо ми хочемо довести хибність певних міркувань. Самі ж вони навряд чи наближають людей до відповіді на питання сутності понять “часу”, “добра та зла”, “множинності” чи “буття” в цілому. Так само вони не наводять доказів принципової неможливості означення цих понять.  


Тоді постає інше питання: чи можна подібним чином спростувати будь-яку теорію в філософії? Що стосується більшості відомих до цього часу філософських течій, відповідь, скоріш за все, є позитивною. Це можна пояснити на прикладі інтуїтивізму чи філософії життя як інтуїтивного пізнання реальності( представником цих філософій в тексті є Анрі Бергсон) чи об’єктивного ідеалізму, якого дотримувались Ніцше і Платон. Ці філософи пропонують концепції побудови цілісної картини світу, визначення понять, таких як “час”, “матерія”, “реальність”. Їх теорії існують на рівні ідеї(об’єктивний ідеалізм), чи покладають в свою основу інтуїцію. Але незмінним залишається те, і тут Рассел, на мій погляд цілком правий, що всі ці стрункі виклади потребують обґрунтування на логічному рівні. Це необхідно їм тому, що вони претендують на об’єктивність, прагнуть абсолютного ідеалу і всезагального сприйняття. Ці теорії орієнтовані назовні, але вихідною точкою всіх них є непоборний суб’єктивізм їхніх ідеологів. В цьому випадку саме логіка намагається поширити суб’єктивне знання на світ в цілому, довести його відповідність фактам і світовим канонам. Водночас, така логіка є безперечно суб’єктивною і може бути спростована через свою недосконалість. 

Окремо серед всіх філософських течій можна виділити ідеалізм суб’єктивний. Його філософія направлена всередину його носія. Зовнішній світ, що потребує порівнянь і узгоджень, очами суб’єктивних ідеалістів не існує навіть на рівні ідеї. Логіка, яка обирається в цьому випадку для затвердження своїх ідей, є вірною завжди, адже критерії правильності визначає виключно свідомість – генератор всіх ідей і всезагальної ідеї буття. Така філософія може піддаватись сумніву виключно самою свідомістю... Сторонній спостерігач не може давати оцінку ідеям представників суб’єктивного ідеалізму. Неможливо претендувати на об’єктивність, судячи те, для чого ти і твої судження – ілюзорні. Неможливо звинуватити ідеї таких філософів у невідповідності довколишньому світу, не довівши попередньо, що цей світ є більш реальним, ніж їхній світ ідей. Неможливо охрестити їхні погляди егоїстичними, адже егоїзм – суспільне явище, а суспільство в світі суб’єктивного ідеалізму – ілюзія. Загалом, неможливо якимось чином змінити чи принаймні відчути суб’єктивний світ ідеї, адже для тебе немає місця в ньому, він повністю захищений від світу твоїх ідей... В такому світі немає проблем “часу”, “добра” і “зла”, “єдності та множинності”. Вони визначаються автоматично як частина буття, яку ми будуємо в своїй свідомості і існують виключно на рівні ідеї. Поняття “часу” в загальному розумінні в світі суб’єктивного ідеалізму не існує. Такий світ живе лише теперішнім, адже минуле і майбутнє є ідеями, не підвладними часу. Ці ідеї існують у свідомості виключно зараз, в даний момент часу, і уособлюють собою тотожність всіх трьох часових вимірів. Поняття “добра” і “зла” стають в межах суб’єктивної ідеалістичної свідомості всезагальними об’єктивними канонами буття. Ідея єдності всього сущого, з одного боку, є слабкою, існує скоріше на гіпотетичному рівні, адже свідомості важко її узгоджувати з рештою ідей, які неодмінно формуються довкола ідеї множинності. З іншого боку – сам світ є суб’єктивною ідеєю, єдиною, всеохоплюючою, такою, що поглинає всі інші ідеї...

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
10.03.2017 Проза / Нарис
Панельные дома
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.03.2016 © Ольга Шнуренко / Літератори
Тарас Шевченко і кохання
30.09.2013 © Тетяна Ільніцька / Літератори
Аркадій Любченко. Життєвий шлях автора «Вертепу»
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька / Літератори
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ. ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
23.04.2013 © Тетяна Ільніцька / Літератори
Постать Гната Михайличенка в контексті літератури українського модернізму
17.04.2013 © Тетяна Ільніцька / Літератори
«Король футуропрерій» — «Gео О gе» — Ґео Шкурупій
Вчені
10.03.2017
Держава Платона
10.03.2017
Життя Бертрана Рассела
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 86  Коментарів: 2
Тематика: Біографії, вчені,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.03.2017 19:51  © ... для Тетяна Ільніцька 

Дякую. Радий, що Вас зацікавило. 

 10.03.2017 14:34  Тетяна Ільніцька для © ... 

Чесно зізнаюся, з`їла три цукерки, поки дочитала про Бертрана Рассела. Цікаво! Навіть не знаю, скільки доведеться цукерок з`їсти, аби перетравити інформацію і осягнути її належним чином. Нелегка справа...
Особливо вражає той факт, що Рассел не піддався на більшовицьку оману, а розглянув її критично, оцінив з кута бачення безстороннього науковця. Це вражає.
Дивіться, стаття Ваша дуже хороша і пізнавальна. Але цитати російською мовою справляють дивне враження. На жаль, текст від цього виглядає еклектичним, а сам автор таким ігноруванням стилістики свідомо занижує його звучання, бо цитати або перекладаються, або наводяться мовою оригіналу - для достовірності інформації. Сподіваюся, Ви поставитеся з розумінням до висловленої мною ремарки. Скільки всього доводиться в наукових текстах перекладати... Назви латинських трактатів, цитати з усіх мов... Таке завдання науковця))))
Щиро бажаю Вам успіху! Захоплююся Вашими знаннями! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +48
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +79
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +83
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +94
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.09.2014 © Тетяна Ільніцька
04.10.2011 © Марина
16.10.2012 © Істерична Бруталка
26.11.2011 © Микола Щасливий
05.04.2012 © Т.Белімова
02.10.2014 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди