Світлини
Кохання немовби у небі Сузір’я,
згасають довічно як наші життя.
Немає батьків на старому подвір’ї,
немає давно немовля сповиття.
Сумую... Щоденно пригадую маму,
рум’яне обличчя та очі ясні…
Чекала від мене весь час телеграму,
і квіти саджала щорік навесні.
Немовби щось заново в дім повертає,
де тато, як завжди, назустріч іде,
і досі я руки його пам’ятаю,
лице загоріле, волосся сіде.
У пам’яті є незабутні світлини,
в надії онукам усе бережу.
Вони мов би квітки, маленькі рослини,
весь час у очах щось нове знаходжу`…
Хай будуть як діду, прості, неледачі
кохають сузір’я, пісні солов’я,
саджають бабусині квітки на дачі,
"онуки-насіння" - богата сім’я.
Юрій Слащов©25.11.2016
