16.03.2017 16:33
для всіх
200
    
  3 | 3  
 © Люлька Ніна

Життєва історія

Життєва історія

Життєву істрію хочеться згадати, 

Що була в одній сім’ї в вірші розказати.

Пам’ятаю, хоч пройшло з п’ять десятків років, 

Життя змусило зробити доленосні кроки.


Племінниця молоденька в яслах працювала, 

Діточок любила щиро і їх доглядала.

Прийшов тітки чоловік: в ясла привів сина.

Чомусь сум в його очах, хоч і ясна днина.


І він каже: «Моя жінка важко захворіла, 

Вранці вийшла на город впала і зомліла».

Племінниця вжахнулася, в хату прибігає, 

Як глянула - тітка біла, від болю страждає.


Страшно стало. Як спасати? «Швидку» викликає.

І чим може в ті хвилини їй допомагає.

Стан критичний. Може вмерти. Мусим щось робити, 

Щоб довести до лікарні треба кров улити.


«Беріть мою», - і непота* руку простягає, 

«Спасіть тітку, їй життя», - лікарів благає.

І шприцем у неї з вени кров вже набирають, 

І тут зразу ж тітці хворій лікарі вливають.


Цього мало, недостатньо, ще донорів треба, 

Щоб зарадити біді у крові потреба.

Племінниця в сільську раду ледве ковиляє, 

Бухгалтерку здати кров з сльозами вмовляє:


«Моя тітка рідная ледь не помирає, 

Зжальтеся, заради Бога, дуже Вас прохаю».

По дорозі чоловіка-сусіда стрічає:

«Допоможіть, дайте крові, жінка помирає».


І сусід й бухгалтерка біді співчували, 

Враз прийшли на допомогу: кров свою віддали.

Рідна сестра хворої втекла, бо злякалась, 

І підтримки всі від неї, так й не дочекались.


Вже в карету допомоги непота сідає, 

Волі Божої в спасенні, в молитві благає.

Ледве встигли до лікарні хворую довезти, 

Всі моляться: операцію успішно провести.


Бог зжалився, Бог поміг - тітка буде жити, 

Господь добрий, не велів сиріт залишити.

Під наркозом іще тітку в палату привезли, 

І змочувать її губи водичку принесли.


Цілу нічку племінниця мучилась, не спала, 

Животворчую водичку до губ прикладала.

Ось і сонечко встає, тяжка ніч минає, 

Вже прийшла тітка до тями, очі відкриває.


Слава Богу! Слава Богу! Загроза скінчилась, 

Бо почув Господь прохання: непота молилась.

Хвала Богу! Хвала Богу! Загроза минула, 

Хвору жінку, воля Божа, до життя вернула.


Хто плече своє підставив, не залишив у біді, 

З повагою шану дати чужим людям і рідні.

Хто прийшов в тяжку хвилину, треба пам’ятати, 

Добрі справи, добрі вчинки не слід забувати.



*непота - племінниця



с.Нижні Станівці, Буковина, 11.03.2017

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 17.03.2017 21:57  Олена Коленченко => © 

" Найбільша мудрість життя - бути Людиною"....Ваш вірш саме про це....Браво!!!

 17.03.2017 13:16  © ... => Тетяна Чорновіл 

Вдячна Вам за візит і за коментар. Часто забувають за добро і ще роблять боляче.

 17.03.2017 09:48  Тетяна Чорновіл => © 

Ваш вірш чудовий, душевний.
Добро завжди добром вертається сторицею, хоч може не завжди помітно його!

 16.03.2017 22:59  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Мені завжди дуже приємні Ваші візити. а Ваші віршовані строки. ніби продовження мого вірша. Щиро вдячна.

 16.03.2017 17:53  Панін Олександр Миколайович... => © 

Добрі люди завжди прагнуть,
Щоб зробити краще...
Плине для Добра по колу
Кров Животворяща.