Старий Готель
Розповідь
розгортається саме
у готелях.
Один Мандрівник зупинився у старому готелі. Номер, у якому його оселили, вважався нещасним, у ньому зникали люди. Навпроти ліжка висіла на стіні картина. На ній була зображена молода красива жінка у старовинному вбранні.
Посеред ночі Чоловік раптом прокинувся. Він лежав спокійно, а навкруги щось відбувалось. У місячному сяйві добре було видно, як підходили до картини, один за одним, якісь чоловіки. «Прекрасна пані, - казав кожний, - я Вас кохаю…» - «Надягни цю обручку» - лунав у відповідь чаруючий ніжний голос. Звідки з’являлись нові чоловіки, куди дівались попередні – було незрозуміло.
Нарешті Мандрівник наважився підвестися з ліжка. Враз кімната спорожніла.
«А тепер ти, - промовив портрет, - надягни обручку». Обручка сяяла у повітрі.
«Хіба тобі не вистачає усіх отих чоловіків?» - «Ти будеш головним, найкоханішим, не зволікай!»
Чоловік не хотів погоджуватись, відмовити не наважувався. Мовчав. Обличчя Красуні поволі ставало сумним.
Враз Чоловік прокинувся. На нічному столику вигравав у вранішніх променях коштовний перстень-обручка. Чітко вирізнявся напис: «На пам’ять».
Красуня на портреті дивилась повз Мандрівника, кудись у простір. Вона не хмурилась, вона не посміхалась…
