20.03.2017 20:50
18+
210
    
  2 | 2  
 © Надія Севастьянова

.крила

.крила

Ти злітаєш угору. Ти не навчений падати. Ти все життя рвешся угору.

а я тут, унизу

нижче, навіть, ніж твоя земля

по якій ти ходиш

Снідаю якимись пігулками з вермутом і йду вчитися. Вчитися теж рватися вгору. Літати. Але народжені ходити не зможуть злетіти. В них ніколи не проріжуться крила.

В мене навіть чай холодний і гіркий на смак. Моя каста нижчу за твою, хоча я все життя й ставила себе вище. Просто тоді я ще не знала.

Не знала що з-під твоєї шкіри, через якийсь час, проб’ються крила і ти дійсно доведеш усім на що ти здатен.

я б теж змогла

я б їм усім показала, аби лише змогла злетіти.

Але то лише відмазка.

Ні, мені не дорівнятися до тебе. Не долізти до твоєї величі по цій розхитаній драбині. Страшно впасти. Зірватися й полетіти у прірву.

з якої немає вороття

Звісно, адже там, угорі, хіба захочеш ти бодай щось почути про мене? Хіба захочеш настільки низько спускатися? Ні, твій янгольський німб не дозволить цього.

Хоча ти ж маєш крила, сонце, 

але то лише відмазка.

І я знову й знову падаю. Розбиваюся ущент, ламаю кістки, руки, ребра. Обдираю шкіру об шершаву землю.

І я знову і знову підіймаюся. Роблю перший крок по дерев’яній розхитаній драбині.

Ти зміг і я зможу.

А пам’ятаєш твоє: «сонце, літаємо разом?»

Прилетіли. Тільки у кожного з нас була своя кінцева зупинка. Ти там лише не здіймайся сильно високо, не літай проти холодного повітря й не підлітай близько до сонця.

Лід має властивість танути під сонцем. Ти ж не хочеш себе втратити?

А ще, тебе не хочу втратити я.

Колись я підіймуся вище, перестану кожного разу зриватися, залікую усі рану й припиню безбожно пити з самого ранку. Колись я дорівняюся до твоєї касти. Я вивчуся літати, я обіцяю. Я гарна учениця.

Треба лише вигадати де взяти крила.

/

Ти будеш моїм болем. Будеш намагатися виправдати мою присутність біля тебе.

Будь краще. Стань краще. Роби краще.

А знаєш, сонце, це боляче. Боляче кожного разу відчувати що ти нижча, гірша, ніж могла б бути. А чи дійсно могла б?

Чи варто витратити усе життя на самовдосконалення аби лише сподобатися тобі?..

Я готова на усе, аби твої очі світилися, аби в них не було досади й болю. Я готова забирати усі твої болі, усі твої нічні кошмари, усі твої сумління. Забирати собі й мучитися з ними. Кричати, скрутившись в клубочок на підлозі, в порожній квартирі. Кричати до хрипу в горлі. Аби лише викричати весь твій негатив. Аби лише знищити його, попередньо відчувши на собі.

Я можу бути краще. Я можу робити краще.

Ти сильніший за мене. Ти більше знаєш, більше бачив зі своїх висот. Твої крила могутні й білосніжні.

Колись ти казав: «літаймо, моя хороша?»

Тепер ти мовчиш. Я читаю в твоєму погляді докір.докір.докір.докір.докір.

І знову я падаю з височезної драбини по дорозі ламаючи усі ребра об гострі скелі.

тільки тепер це вже лиш метафора

/

Я більше не можу знаходитися тут. Мені потрібно світло, простір і повітря.

І алкоголь. Зранку.

І мій біль.

До біса твої крила.

Я не хочу вчитися літати.

Я ніколи не буду на одному рівні з тобою.

Я буду прокидатися зранку, пити якісь пігулки, снідати вермутом., виходити о п’ятій ранку на вулицю й гуляти по порожнім вуличкам.

Я буду нижче ніж, навіть, твоя земля.

Але я більше ніколи не підніму очі до неба. Ніколи.

Мої кістки й ребра досі ниють на погоду.

Тільки, любий, благаю, не літай проти холодного вітру. Застудишся.



20.03.17

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 20.03.2017 23:19  Віталій Перетятько => © 

Хвилююче і глибоке!
Так, на жаль, буває, але вона теж зможе - пізніше, коли загояться рани...